Намисто — одна з найдавніших українських жіночих прикрас.

Для жінок намисто мало величезного значення. Перед тим як іти до храму, на свято, під вінець, на роботу чи ярмарок, вони обов’язково одягали намисто поверх вишитої сорочки. Вважалось, що намисто оберігало та захищало від лихого ока та недоброго слова. Ця прикраса за багатовікову історію отримала багато назв: буси, коралі, бісери, монисто.

Протягом багатьох століть коралі змінювались за формою, матеріалом та технікою виконання. З чого тільки не виготовляли намисто: з дерева, з металу, скла, квітів, декорували стрічками, монетами, сухими фруктіми і насінинами. Заможні українськи жінки могли собі дозволити прикраси із дорогих металів, коралів, бурштину, перлів, скла, смальти та гранату. Що більші намистини і що більше разок у нашийній прикрасі, то заможнішою була панянка, інколи намисто спадало наче водоспад і складалось із 15 – 20 разок і більше.

Найдорожчими вважались прикраси, виготовлені із венеціанського скла, його ще називали у народі «писані пацьорки». Такі коралі привозили з Венеції. Ще заможні українські панянки полюбляли коштовне намисто з перлів, воно свідчило, що жінка із багатої родини, адже такі прикраси можна було придбати лише у купців, що привозили їх з заморських країв.

Фото Анни Сенік