перспективи і розвиток таких відносин? у мене є друг, але часто сварка з ним виникає через дрібниці. зараз намагались вияснити, точніше, я намагалась вияснити, у чому причина чергової сварки. отримала відповідь: Я не вірю у дружбу. от таке.
знаю чому саме так, але не хочеться такого фіналу...

Чтобы найти себя, просто покопайся среди обломков своего прошлого. Чтобы потерять себя, ты должен просто солгать. Курс установлен, и мы никогда не свернем с него.

у мене спогадів про минуле дуже багато, але більшість із них сумні, а тому повертатись до минулого, аби знайти себе - не хочу.

а от скільки разів я втрачала себе, брешучи рідним і близьким. ой, то жах...

уривки роздумів склеєні нашвидкоруч

Таке щастячко у мене.повне ім"я його Позитивчик))) ділюсь з вами своїм ЩАСТЯМ)))

Сьогодні прекрасний ранок. Як же я люблю життя.

Прокинулась, зробила собі каву, поїла бутербродик.

на дворі пасмурно, але у мене радісно у кімнаті. Як же давно я не відпочивала. ох, як добре ніпрощо не думати, просто собі радіти життю))))

Всім вдалих вихідних і хорошого настрою)))

Перша моя фраза: "Не ціці, а ціці,"- тикаючи пальцем на білі калготи і відкидуючи калготи сірого кольору.)))

Наступна фраза, що покорила маму: "А я виглядаю дорого," - це промовляло дитя у 4-річному віці...

(Далі буде)

 

Коли я була малою, ще у рочків у 3-4, моя мама прихворіла. і якось вимовила мені фразу: "Я помру скоро". на що я, мале створіннячко, нічого кращого не придумала відповісти, як: "А кому ти залишиш своє вбрання?" (Справа у тім, що моя мама дуже гарно моделювал собі одяг і шила його, у неї було і зараз є багато привабливих нарядів).зараз же мама розповідаючи цю історію сміється і зізнається, що у тоді ще подумала, що з мене виросте меркантильне створіннячко. але ж ні, не виросло, а залишилось таке ж маленьке, як і тоді(я про меркантильність). Жарти жартами, але мене б така відповідь моєї дитини налякала)))

 

як багато у нас талановитих людей. хлопець, що намалював мене ніколи не відвідував лекції по малюванню.

Що модже бути гірше за втрату довіри? от скажіть...

На його появу я чекала 3 місяці. а тепер не знаю, як його назвати. Придумаймо йому ім"я разом... чекаю ваших варіантів

 Мимоволі впадаєш у приголомшення. Не хочеш чути осіннього плачу, не хочеш бачити ці брудні вулиці. Затишок там, де зосталось літо. Як давно це було, як давно попрощалась з теплом. Ніжні дотики і мелодійні слова ...

Тепер змушена кричати, це вже не ніжна мелодія душі, а важкий рок, гнітючий і песимістичний.

Забагато темних думок заполонили душу. Та промінчики світла ще живуть у тобі. Колись такий самий дощ віщував теплу ковдру, зручне крісло і гаряче какао. Спогади заполонили, зігріли самотнє серце. А чому б зараз не накритись ковдрою, вмоститись у зручний фотель і налити собі какао? Можна сотню раз проробляти подібне, але дитячі спогади не оживиш у деталях. Тоді навіть осінь здавалася ніжнішою... Аж пролив рясний ний дощ і змив весь осінній бруд.

Світ непоборних думок. Вчорашні сльози – це минулість. Сьогоднішній сміх – це дивна гра. Від минулого не втечеш. Твоє прагнення жити не в ритм – тебе вимучить, обезсилить. А піддаватись течії не хочеться. Океан почуттів і слаблення Всесвіту. Твоя душа замурзалась – їй соромно, вона плаче. Плаче разом з осінню.

Вчора була зустріч із другом дитинства. Аж дивно, як обоє змінились. Він високий, стрункий Красень, а ти маленька тендітна Леді. Здається, ви ідеальна пара. Це тільки ззовні Та погляди у вас зовсім різні. З дитинства він пам’ятає твою непосидючість, а ти його скромність. А зараз все до навпаки: він енергійний, завзятий юнак, який знає собі ціну і трошки самовпевнений. Тоді як ти вже виважена дівчина, якій чомусь дуже не по собі поруч із ним.

Розмова про минуле, про багатонадійне майбутнє і про вже осягнені здобутки. Погляд його був настирливий, а руки чомусь не знали чим зайнятись. То він крутив на пальці срібну каблучку, то м’яв у руках серветку. Сік залишив недопитим, а улюблений з дитинства торт – наполовину з’їденим. Не гріли його спогади, не ніжила душу дощова злива.

Ти також недопила сік, а до тістечка навіть не доторкнулась, тобі зовсім не хотілось їсти, ти насолоджувалась зустріччю, милувалась ним і просто слухала мелодію його слів. Ти чула слова, але не вслухалась у їх зміст. Ти не могла повірити в те, що це той самий маленький хлопчик, який у дитинстві, був твоєю симпатією.

Дощ не переставав падати. Для тебе дощ став радістю, для нього болем. Чуєш дивне нарікання: „Скільки може цей дощ литись. Знову доведеться мити автомобіль.” Він завжди любив чистоту і порядок, ти називала його педантом, але у хорошому значенні цього слова (він здавався тобі у хвилини зустрічі надто хорошим, майже ідеальним). Побачення затягнулося до пізньої ночі, ти ніяковіла, коли розраховувався у кафе він, але ризикувала йому заперечити. Ти не наважилась би заперечити у ті хвилини навіть про те, що земля квадратна. Ви вийшли з кафе, а дощ ще і досі падав. Тобі хотілось прогулятись під цією зливою, а йому – як би не намочити свій новенький костюм. Колись йому було байдуже до намоклого одягу і брудної машини. Просто тоді стареньку „шістку” лише дощ і мив, на більше вона не заслуговувала.

Він відвіз тебе додому.

На цьому казка і закінчилась. Запросити в гості не наважилась, а він і не пропонував ще якось зустрітись. Зрештою і сьогодні йому було ніколи. Просто приїхав на день відвідати тата і сестру, а тут побачив тебе і подумав: чому б не зустрітись з давньою знайомою. Еге ж, в останнє ви бачились на супроводах до армії вашого спільного друга. А тоді ти була зовсім не просто знайома. З гулянки ви повертались під проливним дощем і тішились, що промокли до нитки. У тебе вдома випили гарячий чай, закутались у теплу ковдру і чекали коли одяг просохне. Але це було колись.

Дощ лив всю ніч, тобі не хотілося спати. Ти згадувала дитинство, але пережити його заново не вдасться. Пригадувала лише приємні моменти, бо, певне, дощ змивав погані думки про минуле. Осінь і дощ це символи розлуки з поганим і непотрібним і символи зустрічі з приємним та бажаним.