4.02.2012 р. по проспекту Перемоги о 18:40 в районі станції метро «Політехнічний інститут» їхав в сторону Бесарабської площі . Погодні умови, м’яко кажучи, були не дуже сприятливими, що до вечірніх поїздок по засніженому місту.  

Сніжок порошив цілий день, а під вечір пустився в повну силу. Дорога швидко і рівномірно наповнювалася шаром снігу, який автотранспорт перетворював на слизьку, рихлу і жовтувату масу.    

Мабуть, як завжди, для наших комунальників, те що знову піде сніг, стало повною несподіванкою. За весь час, який я проїхав від КПП на Житомирській трасі до універмагу Україна, так і не зустрів жодної снігозбиральної техніки.

Машини рухалися повільно, максимальна швидкість руху в крайній лівій смузі не перевищувала 60 км/год, а в крайній правій – 20-40 км/год. Здавалося, що кожен водій усвідомлював всю складність і повну свою залежність від метеоумов.

Раптом метрів за 100 автомобілі, які рухалися по переду, стали сповільнювати хід. Я теж почав помалу пригальмовувати, але машина на слизькій дорозі, ні як не реагувала. До Жигулів, які рухалися переді мною, залишалося метрів 15. Водій на Жигулях теж намагався загальмувати і його почало заносити і крутити в різні боки по дорозі. На щастя мій Ланос став уповільнюватися і водій Жигулів також впорався з керуванням. Сталося просто диво, ніхто ні кого не догнав.

І тут я замітив даішника, який когось зупинив і завзято «парив» мозок своїй «жертві».

Фактично все миттєве загострення ситуації сталося через цього «неродивого» стражу дорожнього руху. Те що саме в цей час і на цій ділянці дороги він знаходився, було похвально. Але ж чим він тут займався? Можливо він вже зателефонував куди потрібно і по проспекту Перемоги на різних ділянках виїхали снігозбиральні машини, можливо він збирався встановити попереджувальні знаки про обмеження швидкості, слизька дорога та т.і. Можливо …

Але ж ми в Україні. В країні, державний устрій якої побудований на тотальній корупції, в країні де кожен водій не навидить даішника за здирництво, за відсутність елементарної порядності, вихованості, чесності, справедливості і людяності. 

То ж все таки що він там робив?

Про що думав? Невже про безпеку руху?

Все, слава богу, обійшлося. Ми проїхали цей відрізок дороги, навіть встигли на виставу. Але щось мене все таки мучило, не давало спокою. Чому так? Чому стільки людей, які попадають в подібні ситуації з вини таких інспекторів ні чого не можуть вдіяти, щоб запобігти таким випадкам?        

 Чи довго він ще там стояв, стільки ще створив аварійних ситуацій, а можливо й аварій.

Все ж таки мабуть напхав свої кармани гривнями і з відчуттям виконаного обов’язку перед своїм керівництвом, самим собою і сім’єю поплівся додому. А що там на дорозі, то його вже хвилювало менше за все.

Скільки ще це буде продовжуватися?