Сльоза

непосильної  роботи,  неприємно нило.  Чоловік  все життя  важко  працював.   «Чому я  на  роботі  надриваюсь  як  віл?» -  запитав  сам себе  він.

нього  друге  запитання.

триватиме?»  -  чоловік  весь  аж  скипів. 

ударив  кулаком  по   столу.  Удар  виявився невдалим,  по  краю стола.  На  збитих  кінчиках  пальців  появилась  кров.

-  жалю.

можу  так  далі   жити,»  -  з мольбою  він  закрив обличчя  руками.

Йому  вона  видалась солодкою,  бо  з нею  вперше  прийшло заспокоєння,  мир  на серце.  Ця  сльоза була  Божа.

вся  наша  важка праця  разом  з гіркотою  нашої  долі вилились  в  моря і  океани,  що оточують  землю,  - чомусь  подумав  чоловік.  - Сум  і  біль  приводять  нас  до того,  що  ми нарешті  задумуємось  над нашим  життям.  Прісноводні ріки,  впадаючи  в морські  глибини,  розчиняються в  них  і  собі  стають  солоними. Ця  вода  випаровується,  піднімається в  небо, перетворюючись  в пухнасті  хмаринки.  Вона залишає  на  землі сіль,  а  згодом випадає  у  вигляді солодкого  дощу,  напуваючи всіх  хто  прагне  жити.  Бо  те, що  сходить  з неба  -  чисте, і  дає  життя!»