хочу сюда!
 

Валерия

30 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 33-45 лет

Заметки с меткой «ні»

А ви вмієте сказати "НІ !"

Вміння відстояти свої психологічні межі, не дозволити іншій людині втручатися на свою територію, дійсно важливе для внутрішнього спокою людини. Його відсутність може спричинити не тільки психологічні, але і фізіологічні проблеми – від проблем зі сном до так званих психосоматичних хвороб. Є спеціально розроблений термін для того, щоб називати здатність сміливо йти у конфлікт (а будь-яка відмова є невеличким конфліктом з оточенням) і вирішувати з вигодою для обох сторін. Поведінка, яка дозволяє ефективно вирішувати конфлікти, називається асертивною. І її сутність – у тому, щоби впевнено і ввічливо відстоювати свої права, і використовувати «більш жорсткі» методи, якщо інші не допомагають.

 


0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

20%, 1 голос

80%, 4 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

К.Моисеева

"Суть этого мира - печаль и заботы, а лучшая часть жизни без омрачений не возможна".  

100%, 1 голос

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Т.Лео

"Будьте самоуками, не ждіть, поки вас навчить життя".

80%, 4 голоса

20%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Пташеня

 ...Вона  жалібно пищала,  тріпотіла безпомічно  крильцями, однак  усі  її зусилля  були  марними. Маленька  пташечка  не  могла  сама  собі зарадити.  Ще не  минув 

тиждень,  як  вона  вилупилася  з  яйця. На  неї  ще  можна  було казати  не  „вона”,  а  „воно”.  Так, воно  -  жовтодзьобе пташеня.  І  ось це  юне  створіння вже  захотіло  вилетіти з  гнізда  вгору, вслід  за  батьками. І  вилетіло,  правда, не  вгору,  а вниз.  Його  зустріли не  пухнасті,  білі хмаринки,  а  тверда, чорна земля.  Падіння  було  стрімким  і  приголомшливим.  Та ось  воно  оговталось від  удару  і з  здивовано   побачило, що  знаходиться  не там,  де  уявляло, що  все  те, що  згори  здавалось  маленьким,  непримітним,  тепер стало  не   просто великим,  а  величезним. І  це  лякало. Потрібно  було  звідси вибиратися,  проте,  виявилося, що  воно  не може не  тільки  підлетіти бодай  метр  над землею,  а  навіть по-справжньому  відірватися  від  неї.  Без  допомоги не  обійтися.  Та  де  її взяти?  Пташеня  з переляку  стало  голосно пищати.  Його  почули. Першими,  хто  прилетів на  допомогу,  були батьки.  Вони  почали активно  кружляти  над ним  і  навіть сідати  на  землю біля  нього.  Та  щось  зробити  практично не  могли.  Позліталися і  сусіди,  і знайомі.  Всі  кричали,  пищали,  кружляли  над головою,  але  тим вереском  лише  розбудили дрімаючого  на  сонці чорного  кота.   Він підвівся,  потягаючись,  а потім  повільно  почав наближатись  до  місця приземлення  пташеняти.  Птахи, намагаючись  захистити  жертву польотів,  стали  відважно нападати  на  чорного розбійника,  та кіт  не  звертав на  них  уваги. Пташеняті  здалося,  що  тепер  для  нього настав  смертний  час. 

-           Людина!  Людина!  -  раптом  зацвірінчали  всі  і кинулись  врозтіч.

До   дерева підходив  молодий  чоловік. Він  здаля  помітив якесь  пожвавлення  у  траві  й  кота, що  до  когось підкрадався.  Чоловік,  наполохавши кота,  підійшов  ближче. Він  помітив  маленьке, безпомічне  пташеня,  яке жалібно  підстрибувало,  намагаючись кудись  втекти,  проте, плуталося  у  високій траві  й  увесь час  падало.  Його рухи  ставали  все повільнішими  і   повільнішими.  Тож, коли  незнайомець  підійшов, пташеня,  зовсім  знесилившись, вже  й  не ворушилося,  а  з розпачем  чекало  на те,  що    станеться.  Чоловік,  нахилившись,  узяв пташеня,  в  якого серце  на  ту мить  завмерло  від  страху.  Втім  нічого  не  сталося. Чоловік,  роздивившись  навколо, помітив  невисоко  на гілці  гніздечко.  Обережно тримаючи  в  руці пташенятко,  він  поліз на  дерево.    Ці хвилини  для  пташеняти були  найстрашніші,  здавалося, що  тепер  вони обоє  упадуть  із дерева.  У  нього шалено  билося  серце, та  знову  нічого страшного  не  сталося. Чоловік  обережно  поклав його  в  гніздо.   

     „Рідний дім,  мій  дім. Який  він  чудовий” -  думало  пташеня.

     „Все  так,  як  у  моєму  житті, -  подумав  чоловік. Колись  я,  можна сказати,  випав  із рідного  гнізда,  як те  пташеня- пішов  із  батьківського дому.  Думав,  що політаю,  але  також упав  донизу.  Такий прекрасний  з  батьківського гнізда  світ  насправді  виявився дуже  жорстоким  і підступним.  Я  падав все  нижче  і нижче.  Тоді  я став  кликати  на допомогу.  За  мене взялися  батьки,  їх знайомі  і  незнайомі  люди,  та  все було  марно.  Всі вони  не  могли врятувати  мене.  Тоді на  допомогу  прийшов Той,  Кого  я раніше  не  знав та  й  не  хотів знати.   То  Він мене  тоді  підняв, дав  мені  дім, подарував  нове  життя.  Він  врятував  мене! Його  називають  Господом Ісусом  Христом.   І тепер  я  теж називаю  Його  своїм Спасителем.” 


100%, 2 голоса

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

И.А.Бунин

"Жизнь не стоит на месте, - старое уходит, и мы провожаем его часто с великой грустью. Да, но не тем ли и хороша жизнь, что она пребывает в неустанном обновлении?"

100%, 7 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Сльоза

                                                                                                             

   Він нарешті  присів  за стіл.  Обхопив  голову руками. Тіло,  стомлене  від 

непосильної  роботи,  неприємно нило.  Чоловік  все життя  важко  працював.   «Чому я  на  роботі  надриваюсь  як  віл?» -  запитав  сам себе  він.

   По  його  обличчю  скотилась  разом  з  потом сльоза.  Вона  була солоною.   «Чому  саме  мені  дісталась  така  важка  доля?» -  виникло  в 

нього  друге  запитання.

  По  лиці  скотилась  інша  сльоза,  на  цей  раз  гірка.   «Та  доки  це  все 

триватиме?»  -  чоловік  весь  аж  скипів. 

   Третя  сльоза прямо  бризнула  йому  з  ока.  Вона  була  злою. Він  з  гнівом 

ударив  кулаком  по   столу.  Удар  виявився невдалим,  по  краю стола.  На  збитих  кінчиках  пальців  появилась  кров.

   «Та  що  ж  це таке?»  -  вирвалось у  нього  і на  очах  забриніла ще  одна  сльоза 

-  жалю.

   «Господи!  Що  зі  мною  діється?  Захисти  мене .Прийми  мене  до Себе.  Я  не 

можу  так  далі   жити,»  -  з мольбою  він  закрив обличчя  руками.

   З очей  скапнула  ще  одна  сльоза. 

Йому  вона  видалась солодкою,  бо  з нею  вперше  прийшло заспокоєння,  мир  на серце.  Ця  сльоза була  Божа.

   Сльози  перемішались,  та  все одно  залишались  солодкими.   «Напевне 

вся  наша  важка праця  разом  з гіркотою  нашої  долі вилились  в  моря і  океани,  що оточують  землю,  - чомусь  подумав  чоловік.  - Сум  і  біль  приводять  нас  до того,  що  ми нарешті  задумуємось  над нашим  життям.  Прісноводні ріки,  впадаючи  в морські  глибини,  розчиняються в  них  і  собі  стають  солоними. Ця  вода  випаровується,  піднімається в  небо, перетворюючись  в пухнасті  хмаринки.  Вона залишає  на  землі сіль,  а  згодом випадає  у  вигляді солодкого  дощу,  напуваючи всіх  хто  прагне  жити.  Бо  те, що  сходить  з неба  -  чисте, і  дає  життя!» 

 

67%, 2 голоса

0%, 0 голосов

33%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Зачекаємо маму

                                              Жінка шукала  виходу  із складної  ситуації  - чоловік  кожен  день приходить  напідпитку.  Ті злиденні  гроші,  що він  заробляє,  додому майже  не  потрапляють. Вона  теж  працює, але  її  зарплати на  сім’ю  не вистачає.  Ситуація,  що не  день, то  гірша. Діти  не  доїдають, а  про  якісь обновки,  не  говорячи вже  про  меблі, не  може  бути і  мови.  Запропонувала чоловікові  їхати  за кордон,  на  заробітки, або  її  відпустити -  не  хоче.  Про  те,  щоб  кинув  пити вже  й  не говорила.  За  останні роки  спільного  життя скільки  не  докоряла все  марне:  „Пив і  пити  буду”, -  ось  і вся  відповідь.     Одного разу  вона  відважилась...  Подала документи  на  виїзд за  кордон,  тайком від  чоловіка.  Стала чекати  на  візу. Крадькома  і деякі  речі  перенесла до  знайомих,  щоб бува  чого  не запідозрив.  А  він і  не  здогадався, і  не запідозрив,  бо пильнував  іншої  - оковитої.  В  призначений день  поїхала  по візу.  Їй  відкрили. Дорога  за  кордон вільна.  Ще  тримала сім’я,  вірніше  її частина  -  діти. Та  заради  них вона  і  зважилась поїхати.    Вранці потай  попрощалась  з дітьми.  Попередила,  щоб не  говорили  до  вечора  татові.  Поїхала не  оглядаючись.  Боялась, що  не  витримає дитячих  поглядів  і повернеться...     Того ж  дня    чоловік повернувся  з  роботи швидше  ніж  завжди, і  тверезий. Крім  того в  руках  приніс якісь  пакунки.  Виявилось, з  їжею.  Діти здивовано  дивились  на  тата:  „Що з  ним  трапилось?” А  він  був, як  ніколи  веселий, привітний,  навіть  жартував. Переодягнувшись чоловік  став  поратись на  кухні.  Діти здивовано  переглядались,  проте мовчали.    Підійшла пора,   в  якій жінка  повертається  з  роботи.    На цей  час  стіл  був  гарно  сервірований і  заставлений  смачною їжею.    Задоволений  чоловік, вперши  руки  в боки  переможно  поглядав на  дітей.  Зголоднілі  діти  прийшли  на кухню  і  стали вмощуватись  за  стіл. Вже  хотіли  братись  до  вечері. -           Зачекайте!  Ось-ось надійде  мама  з роботи,  -  зупинив їх  батько,   - разом  і  повечеряємо.    Почувши ці  слова  діти опустили  голови.  Вийшли з  кухні.   Він зрозумів  це  по-своєму.    Чекали... Пройшло  півгодини...,  година. Жінки  не  було. Чоловік стурбовано  поглядав  на годинник.  Вона  ніколи не  запізнювалась. -           Тату! Давайте  будемо  вечеряти, -  попросили  діти знову  вмощуючись  за стіл. -           Ще зачекайте  хвилинку.  Мама ось-ось  надійде,  - відповів,  але  не  так  уже  впевнено батько.  Невідомо  звідки взявшись,  якийсь  страх став  заповзати  йому всередину. -           Вона зараз  прийде,  - додав  з  розпачем він  не  зрозуміло кому,  дітям  чи собі. -           Тату ми  дуже  хочемо їсти.  Мама  не  прийде,  - несміливо  сказав  хтось з  дітей. -           Як не  прийде?  Де ж  вона?  - вже  зовсім  збентежився чоловік  і  тисячі припущень  промайнуло  в  його  голові. -           Де мама?  -  перепитав він  і  голос його  упав. -           Поїхала  за кордон  на  заробітки, -  відповіли  винувато принишклі  діти  і враз  розплакались.    Чоловік сів.  Охопив  голову руками. „Пізно.  Занадто  пізно я  спам’ятався,”  -   подумав  чоловік,  відчуваючи, як  гіркота  заповнила серце,  стиснула  груди, тугий  клубок  підступив до  горла.    На кухні  запанувала  гнітюча тиша.  Діти  опустили ложки  так  і не  скуштувавши  вечері. Їжа  не  лізла в  рот.   Вони підвелися  і  вийшли з  кухні,  не хотіли  бачити,  як тато  плаче.

... Все потрібно робити вчасно і думати наперед.

 


100%, 3 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

"Всепутем" и "нормально".

Шумная городская улица… Все куда-то торопятся. Как
вдруг:
- Колька привет!
- Привет Мишка!
- Сколько лет, сколько зим? Чтоб ты жил покуда не помрешь. Как дела?
- Нормально.
- А у тебя?
- Все путем.
- А с учебой как?
- Нормально.
- А у тебя?
- Все путем.
- Ты с Ленкой, тоже порвал?
- Да. Говорит, что за скучные парни пошли. А сама языком так и мелит, так и
мелет - за двоих. А так ниче - нормально.
- Не боись. На наш век их хватит.Ну, пока. Я тороплюсь.
- Давай.
     
*     *     *
Прошли годы… Скамеечка в скверике. Тихое покашливание. Шелест газет. Пенсионеры
отдыхают. Шарканье шагов…
- Колька???
- Мишка???
- Привет!
- Привет!
- Сколько лет сколько зим? Чтоб ты жил покуда не помрешь. Как дела?
- Нормально.
- А у тебя?
- Все путем.
- Семья? Дети?
- Нету.
- Нету?!
- Да ниче. Все нормально.
- А у тя?
- Да тоже все путем…

... Як кажутьІ сміх і гріх...  деякі люди кудись завжди поспішають,  життя  також від них втікає, а вони його часом і не доганяють, у всіх значеннях цього слова..


100%, 1 голос

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.