Вірш-сіяння

Відпусти...
І тоді все стане на свої місця!

Я закриваю очі,
І ти мене ведеш!
Довірилася серцем,
Бо знаю що знайде,
У темряві дорогу,
Лиш промінь світла,
Й я, промінчиком від Бога,
Сіяю як зоря!!!

Така зорина доля,
Сіяти мільйон літ!
Щоб поєднати світло,
Створивши новий світ!!!
Щоб дарувати радість,
Сіяючи здаля,
Бо як торкнеш рукою,
Все знищить ця зоря!

А сльози що рікою,
Течуть з людських очей,
То лиш іскринки світла,
Одвічних цих речей!!!
Бо темрява нам ближча,
Бо огортає нас,
І темрява не знищить
Сіяння водночас!

Тож на земному полі,
Людина йде життям,
Сіяє вдень їй сонце,
А зорі по-ночам!
В душі людини - світло
Між темряви глибин,
А іскру цю побачить,
Хто в темряві один!