Пронесло...Ууу, потираючи шишку на голові.

Приїхав на свій об'єкт годинки півтори тому -  авторський нагляд як не як:  з крайки котлована перевірив закладання фундаменту, перевірив наявність арматури в каркасах, вийшов за межі будмайданчика поговорити з виконробом про плани на завтра-післязавтра.

До слова, поруч з нашим будмайданчиком ведеться демонтаж цехів заводу газової апаратури. Ведуть ці роботи, зразу кажу, вар'яти на всю голову. Вони розбирають залізобетонний каркас всередині, залишаючи цегляні зовнішні простінки висотою в десяток метрів. Сьогодні вирішили трохи екскаваторним ковшом їх постукати .    

Так от, говорю я з директором та виконробом на вулиці, спиною до цеху. Ззаду звичний гуркіт крана на гусеничному ходу, який в один момент заглушається падінням чогось важкого, реально важкого, настільки важкого, що удар проходить від п'яток по всіх косточках вверх. Ця ударна хвиля на півдорозі від п'яток зустрічається з душей, яка прямує в протилежному напрямку, а залишок глузду змушує повернутися.  Моїм очам відкривається хмара пилу з дрібними уламками та металева розтяжка освітлювальної мережі, що кріпилася до стіни цеху.Вона, зараза, вперто, десь так зі швидкістю відпущеної тятиви лука, наближається до моєї голови.

Не знаю, що швидше пройшло до мозку: слово "тікай" чи удар катанки по макітрі.

З.І. їм плита покриття впала, нечаянно, з десятка метрів 

З.З.І. подяка ангелу хоронителю за мінімальні ушкодження.