Як я це люблю...

Ми знайомі вже п'ять років. Я вже не пам'ятаю нашої першої зустрічі, але знаю - за цей час я ніколи ще її не зрадив. Приходить час, і серед сотні номерів телефонної книжки я знаходжу її номер. Рідко мені доводиться телефонувати двічі, Іра завжди привітним і радісним голосом призначить час нашої зустрічі, завжди влаштує так, щоб  час задовольняв мої плани. У нас є своє місце, одразу навпроти моєї альма-матер. Прийшовши у вказаний час, я вмощуюся у м'яке кріселко. Ірця підходить ззаду і запускає руці в мою шевелюру. Шкіра на її пальчиках ніжна-ніжна. Вона трохи старша за мене, але це нам не заважає. Вона досить низька, але фігурка у неї дуже жіночна. Часто ми мовчимо, а деколи розповідаємо один одному про своє життя. За час наших стосунків вона вже встигла одружитися, її чоловіка я не бачив, та й нащо він мені здався, але вона бачила усіх моїх дівчат за цей час. Є одна річ, яку я дозволяю робити лише їй - торкатися мого волосся над лобом. Не знаю чому, але мене злить і нервує, коли хто-небудь собі це позволяє - лише коли Іра це робить, я сиджу спокійно. Шкода, що ми бачимося раз на місяць або й рідше. Ми маємо лише сорок хвилин часу, не більше. По їх закінченню кожен з нас повертається до своїх буденних справ. Але як я це люблю... я люблю стригтися.