Іноді я дуже жалкую, що не вмію малювати. От так щоб прям з душі вийняти стан і перенести на холст. Бо от вчора, під час дзвінку донечки, з якою я розмовляла геть спокінийм голосом, впевнено та переконливо, а в середині, десь там, де метелики - я розгублено бігала по колу, рвала волосся на всих місцях, в голос ревла та гамселила кулаками по всюди - от би намалювати це все. Вийшов непоганий би такий собі плакат під гаслом "Мамочки! Діти дорослішають непомітно! Дайте їм...
Читати далі...