Профиль

Ньотка

Ньотка

Украина, Ленино

Рейтинг в разделе:

Важные заметки

Последние статьи

Свежие фотографии

Свежее видео

Шукаю друзів по щастю!

Є тут ще хтось, у кого 5 людей в одній квартирі живе? Ви мені скажіть - комунальні із чим рахуєте? З адаптолом? З валідолом? Під пачку сигарет? Чи одразу коньяк відкриваєте? 
І це ще газ і світло не прийшли... 






Недосип переслідує

Хз чому, але висипаюсь я рідко. Енергії не вистачає. Першу половину дня валяюсь у кутку протухшою котлетою, аж тоді починаю щось робити. Добре, що це колись пройде. 

Малюк нині їде у Львів до друзів, так шо спортзал відміняється, духовка з куркою на дорогу вітається. Ах, да! Мене ж занесло у тренажерку, я не писала. Перший раз вилізла у таке місце, со старта багато в чому натупила і, як завжди у таких випадках, все пішло шкереберть спочатку. У вівторок теж не потраплю, бо буду в селі. А ще раз не була, бо брат приїхав у той час... Коротше, всього пішла двічі - минулої суботи і позавчора :(  Перші висновки: після тренування хочеться жерти і спати! Спати і жерти! Жерти і... ну, ви зрозуміли. 

На цьому прощаюсь, бо тре побігти в магазин, тоді зняти сухе, розвісити мокре, спекти курку, зварити відерце борщу, картоплю і підливу, потім прибрати і завтра можна буде зі спокійною душою їхати в село, щоб в понеділок на 9:00 бути в Деражні, у вівторок накрутити тьолкам хвости, в середу помогти на городі, а в четвер прискакати назад у місто. 

Коли я плять маю виспатись!?! 

-/-//-//-//-//-//-

Що вам написати цікавенького наступного разу?








Осінь заполонила

Папери, листя, туга - є все. Гублюся у мелодіях і вітрі. Шукаю минуле, вдивляюся в обличчя тих, хто нічого не розказує. Слухаю місто, ліс і дім. Мало говорю. Багато відчуваю. Зима принесе спокій. Треба лише почекати, я знаю, так завжди. Зима - то мій час. Час усмішок і затишку. Час вивільнення від облуд, пут, рамок, непевності. Зима близько(с) Додивитися б Гру Престолів. І Чисто Английские Убийства. І Свати, поки нікого не убила по-англійськи. - Ви убили шістьох людей, що скажете на своє виправдання?   - Я - водолій. Привіт, Хелю. Дякую тобі))) Я таки і справді водолій. 
Час іти. Не зважайте. Просто потік свідомості. Хоч я і не Джойс. Всі ми трохи Джойси. Цим і завершу, інакше запізнюся за паперами... і назад по листю... з тугою. 

Ще одна придуркувата подушка

Я вже таке показувала. Зробила ось тим самим людям ще одну подушечку, а то дитини дві, подушка одна - джерело конфліктів на літсо. http://blog.i.ua/user/6688269/1733240/






Про хороше

А то знов будете казати, шо я лиш гадості пишу і думати, шо фсьо плохо, знаю я вас!)))

Я прокидаюсь пізно. Часом навіть пізніше за всіх. Якщо разом із Чарівником, то він робить мені каву отака я ху*ова дружина .У більшості ранків, він мене узагалі не будить, хоч я і прошу, бо сама не встану, а вранці купа роботи. Мотивує тим, що йому шкода. А мій цейтнот потім йому не шкода, головне, шо поспалаlol А сьодні діти здивували, взяли і вигуляли обидві собаки, а не лиш Джеську. 


Кількість чоловіків у квартирі зростає в порядку геометричної прогресії - щотижня по одному. Лякає тенденція, в мене закінчуються ліжка і подушки. Ковдри ще на двох будуть. На даний момент тут є я, два пси (пекінес і стафф) та 4 особи мужеської статі - всього семеро. А хто-то в рукавичці живе?(с). 

Піду приготую відро зеленого борщу, тазік салату і ще щось цікавеньке - розкрашу так сказать жізнь кулінарними фарбами. 

Про неказлів і пічальку

Я сьодні в платтячку і бусиках. Вдома три мужика і ні одна падла не сказала мені про прекрасний вигляд. День прожитий дарма! Життя проходить мимо! Шукаю широку і надійну спину стіну,  шоп срочним образом убитися! Жізьнь - боль! 

Коли відправляю усіх на роботу, першим ділом танцюю джигу на кухні, потім йду пити велетенську чашку кави у блаженній і жаданій тиші, тоді аж вигулюю Алісу. Будні домонасєдки, як вони є. 

Не помню, коли дивилася фільм від початку до кінця. На самому інтєрєсному місці хтось приходить, уходить, хоче пити, їсти, пісяти чи і того похуже піською в живу мене потикати. Врешті перестала дивитися щось зовсім. 

Чуйствую себе директором маленького філіалу дурдому. Гордо несу це почьотне званіє, подвійне підборіддя і сумки із магазинів. 

Я кончела. У мене всьо! Цілую. Люблю. Місцями ваша Ньотка. 





Моменти

- Чем ты занимаешся? - питає мене абсолютно космічна дівчина із блакитним волоссям і незвичним іменем. 
"Живу", - хотіла сказати я, але натомість ляпнула якусь дурницю, бо не люблю надто серйозних розмов при несерйозних обставинах. Дівчина втрачає до мене інтерес і улітає в свій власний астрал, де люди відвертіші і все має хитромудру концепцію. Я п'ю свій чай далі і безцеремонно розглядаю її спутника. Видно, що вони давно разом - мовчазний юнак із доброю посмішкою і космічна дівчина. Як йому із нею бути? Щоразу відчувати захват від її власного Всесвіту, куди вона його пустила? Ким відчувати себе поруч із такою людиною? Надворі майже ніч, вона толкає дивні і дивовижні фрази, все це на повному серйозі, він стоїть поруч і посміхається. Їх хочеться обійняти і обгородити заборчиком від інших. Зберегти, як раритет, бо то, в якійсь мірі, чистота почуттів, у повітрі, без всякого заземлення. 

У мене колись колега такий був. Із будь-якого невинного жарту його заносило в історичну далину чи філософію. "Ти хоч колись говориш щось беззмістовне?" - питала я його. А він не міг зрозуміти, про що це я. 

Обіцяла далі написати

Спробую. 

Найбільше чого я очікувала від поїздки - побувати у Львові. По дорозі туди і назад часу було обмаль. Я зависла перед церквою? собором? по дорозі з вокзалом, гладила стіни будинків, роздивлялася неймовірні двері і балкони. Останнього дня ми встигли оббігти навколо Ратуші, обійняти знайому, хвилинку потанцювати під вуличних музикантів, взяти кави з собою. Хотіла чашку, але зажмотила 80 грн, потому шо всього трохи більше сотні залишалося. Надіюсь, ще матиму нагоду її купити.

У мене склалося враження, що Львів, то історії. 
- Заїбали туристи, -  зітхає фігура на фасаді.
- Та да, киває інша, -  кави? - і вони розказують байки, сьорбаючи напій, роздивляючись, як губиться сонце у завитках на стінах. Розминають руки, махають гіпсовими ногами, сидячи на краю даху. А потім повертаються на місця зі словами: "Пора працювати харизмою" приймають звичні пози і розглядають безкінечний потік заворожених людей. Хто чує ті історії? Хто вловлює, що шепочуть стіни? Хто читає по обсипаній штукатурці? Не знаю, але він точно щасливець! Львів закритий. За показною щирістю - свої правила. Чужинцям зась заглядати за ширму - там свій світ. 

Фоток нема. Ще одразу я вирішила, що в цій поїзді буду жити, а не клацати телефоном. Та й останній, на той момент, давно і безбожно сів батареєю. 



Якщо все буде добре,

то в середу буду у Львові. А звідти на український Вудсток. Брат запросив із собою. А я... А що я? Мені втрачати нічого! Міні мета - вижити у поїздці, оскільки попутчик із мене хреновий. Я приходжу в ужас від перспективи життя у наметі і всього сопутствующого. Але мрія побачити Львів переважає, тож попрусь на край країни за новими враженнями, надіюсь хорошими.

Дуже хочеться стрепенутися, скинути із себе негатив і знову посміхатися, радіти щодня. Це обов'язково буде, питання лише коли саме.

День за днем

Намагаюсь жити. Трохи виходить, часом - ні. Вечір пахне прикрістю і звучить цвіркунами. Вечір зі смаком перших яблук і цигаркового диму. Я виходжу у вечір, щоб побути наодинці з собою. Закутуюсь у тепле, бо всередині все застигло. Добре, що я приїхала додому, тільки деколи хочеться наодинці, хоча б годинку. Заколисуюсь пахощами і звуками. Завмираю серцем і думками. Сиджу, поки не замерзну.

Гарних вам вечорів і доброти. А я нагадаю, що фото тепер з'являються у теці "Будні", а в чат мені писати бесполєзно. Всю особисту переписку і прочі питання адресуйте на пошту nyotka@i.ua.