Профиль

Ньотка

Ньотка

Украина, Ленино

Рейтинг в разделе:

Важные заметки

Последние статьи

Свежие фотографии

Свежее видео

Обіцяла далі написати

Спробую. 

Найбільше чого я очікувала від поїздки - побувати у Львові. По дорозі туди і назад часу було обмаль. Я зависла перед церквою? собором? по дорозі з вокзалом, гладила стіни будинків, роздивлялася неймовірні двері і балкони. Останнього дня ми встигли оббігти навколо Ратуші, обійняти знайому, хвилинку потанцювати під вуличних музикантів, взяти кави з собою. Хотіла чашку, але зажмотила 80 грн, потому шо всього трохи більше сотні залишалося. Надіюсь, ще матиму нагоду її купити.

У мене склалося враження, що Львів, то історії. 
- Заїбали туристи, -  зітхає фігура на фасаді.
- Та да, киває інша, -  кави? - і вони розказують байки, сьорбаючи напій, роздивляючись, як губиться сонце у завитках на стінах. Розминають руки, махають гіпсовими ногами, сидячи на краю даху. А потім повертаються на місця зі словами: "Пора працювати харизмою" приймають звичні пози і розглядають безкінечний потік заворожених людей. Хто чує ті історії? Хто вловлює, що шепочуть стіни? Хто читає по обсипаній штукатурці? Не знаю, але він точно щасливець! Львів закритий. За показною щирістю - свої правила. Чужинцям зась заглядати за ширму - там свій світ. 

Фоток нема. Ще одразу я вирішила, що в цій поїзді буду жити, а не клацати телефоном. Та й останній, на той момент, давно і безбожно сів батареєю. 



Якщо все буде добре,

то в середу буду у Львові. А звідти на український Вудсток. Брат запросив із собою. А я... А що я? Мені втрачати нічого! Міні мета - вижити у поїздці, оскільки попутчик із мене хреновий. Я приходжу в ужас від перспективи життя у наметі і всього сопутствующого. Але мрія побачити Львів переважає, тож попрусь на край країни за новими враженнями, надіюсь хорошими.

Дуже хочеться стрепенутися, скинути із себе негатив і знову посміхатися, радіти щодня. Це обов'язково буде, питання лише коли саме.

День за днем

Намагаюсь жити. Трохи виходить, часом - ні. Вечір пахне прикрістю і звучить цвіркунами. Вечір зі смаком перших яблук і цигаркового диму. Я виходжу у вечір, щоб побути наодинці з собою. Закутуюсь у тепле, бо всередині все застигло. Добре, що я приїхала додому, тільки деколи хочеться наодинці, хоча б годинку. Заколисуюсь пахощами і звуками. Завмираю серцем і думками. Сиджу, поки не замерзну.

Гарних вам вечорів і доброти. А я нагадаю, що фото тепер з'являються у теці "Будні", а в чат мені писати бесполєзно. Всю особисту переписку і прочі питання адресуйте на пошту nyotka@i.ua.

Хочеться морозива і зірочку з неба

Дєвочки і мальчіки, бєлочки і зайчики, ви як там із цим похолоданням, тримаєтесь? Я щось захандрила начисто! Чуйство собствєнної важності (ЧСВ) нечухане сто лєт, погода нікібєніматєрі, з роботою фігня вийшла і ще дохерашечки всього, про що писати не хочеться. Чи то здаюсь таки потроху в лапки депресивного настрою, чи то ще спробую виплисти просто не сьогодні...
Ну нафіг! Я ще поборсаюсь. А поки що піду нагрію собі водички і, для початку, влаштую спрінтерський заплив у тазіку. А там... буде день, і буде сонце, і будуть люди на землі ©
Не смійтесь над убогими, може вони не все розуміють, але точно відчувають, що щось не так.
Тепла усім і обіймів. Ваша засмучена Ньотка.

У Ньотки

сьогодні перший робочий день був.
Ну, шо я вам скажу, друзі мої... Якщо я не здохну, то спробую протриматися хоча б місяць! Правда моментами мені здається, що вже у понеділок нікуди не піду. Навіть якщо після вихідного мене там не побачать, всеодно запам'ятають. Чим запам'ятовується Ньотка? Тим що вічно у щось вляпується! На цей раз у фарбу. Синю. - Що це? ?? - зустріла мене дружнім реготом гальорка. Я не зрозуміла, але глянула на руки, побачила фарбу і згадала, що витирала обличчя, поправляла волосся ітд. - Аватар, - кажу, - Ваш власний, місцевий. "Гордіця, - думаю, - йолопи, поки є чим! Гиржать вони ще..." і витерла синьою рукою пил із сісьок у вирізі. Я б, може, ще вам щось написала, але бачу текст, подлюка, зливається в суцільну нечитабельну кашу. Без абзаців, спасіба, шо хоч з пробілами. Так шо всім добра і невтомлюваності. Ваша обезсилена Ньотка.

почухай пузіко єжа

- На фіга я собаку постригла? Я ж тепер її зловити не можу!
- Ги. Постригти тебе? - допитується брат, - Можеш ще ноги побрити для більшої аеродинамічності.

Аліса бігає, як шалена. Коле носа об їжаків. Ганяє кішку. Ввечері жре траву, щоб вранці було чим блювати. Щасливо валяється в садку. Какати ходить ісключітєльно на вулицю або в городи, велетенське заросше подвір'я загиджувати відмовляється.

Брат ріже ножем солодкі соти, складає в банку. Мед витікає із них тягучою сонячною насолодою, тільки встигай підхоплювати шматочком хліба. Ще мить і ти вся стаєш липкуче-солодкою по вуха, по лікті...
А ще він ловить їжаків, щоб роздивитися зблизька хвости, вуха і п'яточки. Цих любопитних хрюндєлів тут тьма тьмуща, приходять на молоко, гримлять тарілкою, якщо пуста- залазять в сіни пихтіти і вимагати смачненького. Мама витрушує їх за поріг із капців і дратурується.

Мама. Мама вирішила всі повчання, що я недоотримала в дитинстві вилити на мене зараз. А ще вона троль сотого левела, так шо грузить мене на здрасті. А з виду така мініатюрна мила жіночка!

Щастя є! Щоб ви навіть мені не сумнівалися!

Формат стограма

  • 09.07.16, 17:47
  • 2016
Я в селі і без ноутбука. Кому цікаво, шукайте у фотоальбомах папочку "Будні" Намацала через кудою з телефону фото додавати і там же коротенько про як справи відписуватимусь.

Є такі люди

або Клініка на краю Землі. 

В наш час багато героїв. Особливо у нас. Перші захищають нас від куль. Другі захищають перших від голоду і холоду. Перші захищають життя других. Другі захищають життя перших. Того всього потребує час - він диктує умови. Нітрохи не прималяю достоїнств ні перших, ні других, але написати хочу про третіх. Точніше, про третю. І ще й, упс, про росіянку. Це той одиничний випадок, коли не хочеться змовчати, подумати "нехай собі" і піти займатись своїми справами. 

Ви знаєте, що є міссіонери. Знаєте, що, десь теоретично, є волонтери, що їдуть у всякі африки і чимсь займаються корисним, вчителюють абощо. Я натрапила якось на журнал медика-волонтера, дівчини з Росії. Раджу прочитати його від самісінького початку. Без лишнього пафосу, без апломбу, без білих польто дівчина описувала свої медичні будні десь у Гватемалі. 

Мои семена, кстати, взошли. Надеюсь что дождь и тепло сделают свое дело и скоро у меня будет редиска и салат.
Я скучаю и даже Зорро не утешает меня. Уже совсем скоро уедут почти все ребята и я останусь одна. С ленивым периодическим Арне и неизвестной до сих пор таинственной Инти- Еленой.  Мне 25 лет и я заведую клиникой в заднице мира.  Вот что значит- страшно.
[ Читати далі ]

Нарешті!

Я примирила амстаффа з пекінесом до рівня спільних ігор! А чого добився ти?

Бачили б ви, шо вранці Джеська з Алісою в лісі чудили! Я непристойно ржала вголосlol. Звісно, ні від чого не зарікаюсь, але надіюсь на краще ібо вибору нема. 

От да, ще хотіла вас запитати, а ви йдете туди, де вже хтось є? Наприклад, тут поруч стадіон невеличкий обгороджений і взимку, коли вже Джессі зробила всі грязьні дєла, я відпускала її на тому стадіоні побігати без повідця, поносити паличку і т.д. Там в основному тусуються з дітьми і/чи собаками всі. Мені не приходило в голову йти туди із собакою, коли там уже є малеча, хоч там можна розминутися, в принципі. А от людям бачу пох. Приводжу на пустий стадіон собацю, відпускаю. Через 5 хвилин суне дідок із внучкою рочків трьох. От начіхуа-хуа ви таке робите???  Тож бачить, що там 30 кеге ідійота бігає! В радіусі 10 метрів два дитячі майданчики. На стадіоні - футбольні ворота, лавочки, турнік. Шо там робити? Перевіряти чи зіб'є псина дитину з ніг і наскільки велика буде в снігу/гравії ямка? Беру собаку назад на строгач, веду додому. Пасіба, дєдушка/мамаша/бабушка, белєать! 

Сьодні ось теж. Галявина в лісі. Пустила собак. Тільки-тільки розігралися, приходить чувак якийсь із дівчинкою років шести. Нє, я всьо понімаю і тільки рада, що люди люблять ходити по росі, я теж люблю; що люди проводять час разом... Але, сєкундочку! Я вам тут не мішаю? Нічо, шо ми вже тут були, як ви прийшли? А давайте ваші діти тут будуть копкати м'яча, а я прийду і пущу псів, ніби на весь ліс більше місця не знайшлося? Це упевненість, що я маю вступитися, чи просто не чекають подвоха від собаки, га? 

Я, коли хотіла десь піти, а бачу, що місце зайняте, то розвертаюся і йду в інше місце. А ви?


Грижун мля.

Позавчора під Джеськиними зубами безславно пав чохол мобільного. Неакуратно відгризений кутик, краєм якого на дрантя порвані вже кишені джинсів. 

Вчора вранці я зачавила будильник, привідкрила наполовину праве гоко і побачила ним, як Джесіка на полу доїдає мої труси. 

Сьогодні лише ручка і наполовину Алісина миска.

З жахом чекаю завтрашнього дня. Грьобаний тридцятикіловий любімий пацюк!!!