Профиль

Ньотка

Ньотка

Украина, Ленино

Рейтинг в разделе:

Важные заметки

Последние статьи

Свежие фотографии

Свежее видео

Про хороше

А то знов будете казати, шо я лиш гадості пишу і думати, шо фсьо плохо, знаю я вас!)))

Я прокидаюсь пізно. Часом навіть пізніше за всіх. Якщо разом із Чарівником, то він робить мені каву отака я ху*ова дружина .У більшості ранків, він мене узагалі не будить, хоч я і прошу, бо сама не встану, а вранці купа роботи. Мотивує тим, що йому шкода. А мій цейтнот потім йому не шкода, головне, шо поспалаlol А сьодні діти здивували, взяли і вигуляли обидві собаки, а не лиш Джеську. 


Кількість чоловіків у квартирі зростає в порядку геометричної прогресії - щотижня по одному. Лякає тенденція, в мене закінчуються ліжка і подушки. Ковдри ще на двох будуть. На даний момент тут є я, два пси (пекінес і стафф) та 4 особи мужеської статі - всього семеро. А хто-то в рукавичці живе?(с). 

Піду приготую відро зеленого борщу, тазік салату і ще щось цікавеньке - розкрашу так сказать жізнь кулінарними фарбами. 

Про неказлів і пічальку

Я сьодні в платтячку і бусиках. Вдома три мужика і ні одна падла не сказала мені про прекрасний вигляд. День прожитий дарма! Життя проходить мимо! Шукаю широку і надійну спину стіну,  шоп срочним образом убитися! Жізьнь - боль! 

Коли відправляю усіх на роботу, першим ділом танцюю джигу на кухні, потім йду пити велетенську чашку кави у блаженній і жаданій тиші, тоді аж вигулюю Алісу. Будні домонасєдки, як вони є. 

Не помню, коли дивилася фільм від початку до кінця. На самому інтєрєсному місці хтось приходить, уходить, хоче пити, їсти, пісяти чи і того похуже піською в живу мене потикати. Врешті перестала дивитися щось зовсім. 

Чуйствую себе директором маленького філіалу дурдому. Гордо несу це почьотне званіє, подвійне підборіддя і сумки із магазинів. 

Я кончела. У мене всьо! Цілую. Люблю. Місцями ваша Ньотка. 





Моменти

- Чем ты занимаешся? - питає мене абсолютно космічна дівчина із блакитним волоссям і незвичним іменем. 
"Живу", - хотіла сказати я, але натомість ляпнула якусь дурницю, бо не люблю надто серйозних розмов при несерйозних обставинах. Дівчина втрачає до мене інтерес і улітає в свій власний астрал, де люди відвертіші і все має хитромудру концепцію. Я п'ю свій чай далі і безцеремонно розглядаю її спутника. Видно, що вони давно разом - мовчазний юнак із доброю посмішкою і космічна дівчина. Як йому із нею бути? Щоразу відчувати захват від її власного Всесвіту, куди вона його пустила? Ким відчувати себе поруч із такою людиною? Надворі майже ніч, вона толкає дивні і дивовижні фрази, все це на повному серйозі, він стоїть поруч і посміхається. Їх хочеться обійняти і обгородити заборчиком від інших. Зберегти, як раритет, бо то, в якійсь мірі, чистота почуттів, у повітрі, без всякого заземлення. 

У мене колись колега такий був. Із будь-якого невинного жарту його заносило в історичну далину чи філософію. "Ти хоч колись говориш щось беззмістовне?" - питала я його. А він не міг зрозуміти, про що це я. 

Обіцяла далі написати

Спробую. 

Найбільше чого я очікувала від поїздки - побувати у Львові. По дорозі туди і назад часу було обмаль. Я зависла перед церквою? собором? по дорозі з вокзалом, гладила стіни будинків, роздивлялася неймовірні двері і балкони. Останнього дня ми встигли оббігти навколо Ратуші, обійняти знайому, хвилинку потанцювати під вуличних музикантів, взяти кави з собою. Хотіла чашку, але зажмотила 80 грн, потому шо всього трохи більше сотні залишалося. Надіюсь, ще матиму нагоду її купити.

У мене склалося враження, що Львів, то історії. 
- Заїбали туристи, -  зітхає фігура на фасаді.
- Та да, киває інша, -  кави? - і вони розказують байки, сьорбаючи напій, роздивляючись, як губиться сонце у завитках на стінах. Розминають руки, махають гіпсовими ногами, сидячи на краю даху. А потім повертаються на місця зі словами: "Пора працювати харизмою" приймають звичні пози і розглядають безкінечний потік заворожених людей. Хто чує ті історії? Хто вловлює, що шепочуть стіни? Хто читає по обсипаній штукатурці? Не знаю, але він точно щасливець! Львів закритий. За показною щирістю - свої правила. Чужинцям зась заглядати за ширму - там свій світ. 

Фоток нема. Ще одразу я вирішила, що в цій поїзді буду жити, а не клацати телефоном. Та й останній, на той момент, давно і безбожно сів батареєю. 



Якщо все буде добре,

то в середу буду у Львові. А звідти на український Вудсток. Брат запросив із собою. А я... А що я? Мені втрачати нічого! Міні мета - вижити у поїздці, оскільки попутчик із мене хреновий. Я приходжу в ужас від перспективи життя у наметі і всього сопутствующого. Але мрія побачити Львів переважає, тож попрусь на край країни за новими враженнями, надіюсь хорошими.

Дуже хочеться стрепенутися, скинути із себе негатив і знову посміхатися, радіти щодня. Це обов'язково буде, питання лише коли саме.

День за днем

Намагаюсь жити. Трохи виходить, часом - ні. Вечір пахне прикрістю і звучить цвіркунами. Вечір зі смаком перших яблук і цигаркового диму. Я виходжу у вечір, щоб побути наодинці з собою. Закутуюсь у тепле, бо всередині все застигло. Добре, що я приїхала додому, тільки деколи хочеться наодинці, хоча б годинку. Заколисуюсь пахощами і звуками. Завмираю серцем і думками. Сиджу, поки не замерзну.

Гарних вам вечорів і доброти. А я нагадаю, що фото тепер з'являються у теці "Будні", а в чат мені писати бесполєзно. Всю особисту переписку і прочі питання адресуйте на пошту nyotka@i.ua.

Хочеться морозива і зірочку з неба

Дєвочки і мальчіки, бєлочки і зайчики, ви як там із цим похолоданням, тримаєтесь? Я щось захандрила начисто! Чуйство собствєнної важності (ЧСВ) нечухане сто лєт, погода нікібєніматєрі, з роботою фігня вийшла і ще дохерашечки всього, про що писати не хочеться. Чи то здаюсь таки потроху в лапки депресивного настрою, чи то ще спробую виплисти просто не сьогодні...
Ну нафіг! Я ще поборсаюсь. А поки що піду нагрію собі водички і, для початку, влаштую спрінтерський заплив у тазіку. А там... буде день, і буде сонце, і будуть люди на землі ©
Не смійтесь над убогими, може вони не все розуміють, але точно відчувають, що щось не так.
Тепла усім і обіймів. Ваша засмучена Ньотка.

У Ньотки

сьогодні перший робочий день був.
Ну, шо я вам скажу, друзі мої... Якщо я не здохну, то спробую протриматися хоча б місяць! Правда моментами мені здається, що вже у понеділок нікуди не піду. Навіть якщо після вихідного мене там не побачать, всеодно запам'ятають. Чим запам'ятовується Ньотка? Тим що вічно у щось вляпується! На цей раз у фарбу. Синю. - Що це? ?? - зустріла мене дружнім реготом гальорка. Я не зрозуміла, але глянула на руки, побачила фарбу і згадала, що витирала обличчя, поправляла волосся ітд. - Аватар, - кажу, - Ваш власний, місцевий. "Гордіця, - думаю, - йолопи, поки є чим! Гиржать вони ще..." і витерла синьою рукою пил із сісьок у вирізі. Я б, може, ще вам щось написала, але бачу текст, подлюка, зливається в суцільну нечитабельну кашу. Без абзаців, спасіба, шо хоч з пробілами. Так шо всім добра і невтомлюваності. Ваша обезсилена Ньотка.

почухай пузіко єжа

- На фіга я собаку постригла? Я ж тепер її зловити не можу!
- Ги. Постригти тебе? - допитується брат, - Можеш ще ноги побрити для більшої аеродинамічності.

Аліса бігає, як шалена. Коле носа об їжаків. Ганяє кішку. Ввечері жре траву, щоб вранці було чим блювати. Щасливо валяється в садку. Какати ходить ісключітєльно на вулицю або в городи, велетенське заросше подвір'я загиджувати відмовляється.

Брат ріже ножем солодкі соти, складає в банку. Мед витікає із них тягучою сонячною насолодою, тільки встигай підхоплювати шматочком хліба. Ще мить і ти вся стаєш липкуче-солодкою по вуха, по лікті...
А ще він ловить їжаків, щоб роздивитися зблизька хвости, вуха і п'яточки. Цих любопитних хрюндєлів тут тьма тьмуща, приходять на молоко, гримлять тарілкою, якщо пуста- залазять в сіни пихтіти і вимагати смачненького. Мама витрушує їх за поріг із капців і дратурується.

Мама. Мама вирішила всі повчання, що я недоотримала в дитинстві вилити на мене зараз. А ще вона троль сотого левела, так шо грузить мене на здрасті. А з виду така мініатюрна мила жіночка!

Щастя є! Щоб ви навіть мені не сумнівалися!

Формат стограма

  • 09.07.16, 17:47
  • 2016
Я в селі і без ноутбука. Кому цікаво, шукайте у фотоальбомах папочку "Будні" Намацала через кудою з телефону фото додавати і там же коротенько про як справи відписуватимусь.