Касуми Сумирэ. Запах Африки

У парфумній майстерні есенції поту зірок.

У розбитих флаконах пах місяць, розбитий на скиби.

Вечір нюхав тютюнне повітря й спинявся за крок

до  пахучої ночі в манто африканського штибу –

де на комірі – краплі дзижчання бадьорих цикад,

де в кишенях – чіпкі, наче формули, сонні рослини,

де, на жаль, мимовільно туристами пахне асфальт

і  кривавлять коктейлями з горя пожовклі цитрини,

де міцна чоловіча жага пахне танцями змій,

де змокрілі сукенки туземок, немов малярію,

видихають отруту, де звірі очами сузірь

роздягають бунгало, мов демони білі – повію.

Задихаючись, нітився вечір й котився в горня,

де  масна, наче нафта, пітніла горіхами кава.

І цукерки, мов десять зацукрених мавп-мавренят,

задивлялись на стелю, що місяць розчахнутий бавив.

Метушились москіти, мов ладан, вдихаючи шал

невідомо  чиєї хрущівки, де пахло хрущами.

І, катуючи спеку, сліпий вентилятор дзижчав,

наче  правлячи месу  за тихими надто ночами.

Насувалася Африка. Хлюпало озеро Чад

у лазничці. Шампунь маракуйєвий хутро жирафів

відмивав від гріхів. Було чутно – флакони ячать

від жаги і від заздрощів – й падають каменем з шафи.

Наче масло на місячні скибки, на шкіру та піт,

ти намазував дівчинку – й хліб твій здригався за крок до...

У парфумній майстерні парфумам нестерпно болить –