"Їжі" для роздумів чимало, бо ж свята. А це означає , що в місті багато туристів. 

Усі рухаються хаотично, усілякими зіґзаґами ,  створюючи невеличку штвовханину через це. 

Галас лунає з новорічних будиночків (ярмарок ж! ), з натовпу вуличних музикантів, яких вдвічі більше останнім часом. Батьки заспокоюють (мушу зізнатися вкрай невдало) своїх вередливих дітей, яким хочеться все. Особливо того, чого нема і чого не можна. Одну сім'ю я бачила за останній тиждень кілька разів. Вперше біжучи на пару помітила як малий увесь червоний , з підкушеною нижньою губою і мокрим від сліз обличчя чекав поки мама зав'язувала шнурки, а батько ніякий стояв збоку. Вдруге бачу того ж малого , який став посеред дверей магазину і ні туди ні сюди не хотів іти. Батько так само стовбичив збоку розгублений, вочевидь не розуміючи, що відбувається. 

Безліч спалахів. "Выше камеру, так чтобы было видно надпись", - долинає уривок розмови. "У Львові майже львів'ян нема",- чую кавалок наступної розмови. О, у Львові є львів'яни і вони дуже злі через присутність "понаїжавших". Місцеві скаржаться на закохані парочки, які півгодини переходять дорогу і тим самим затримують рух транспорту у центрі. "А все ж їде через центр!" - продовжує кричати голос народу, згадуючи за той транспорт. 

Я дивлюся в очі перехожим , а вони намагаються дедалі глибше заглянути у мій погляд, з метою сягнути серця і розгадати "код" місцевих. Адже потім, по кількаденній відпустці, захопленим і трохи заздрісним знайомим у Польщі , Східнії Україні... треба буде розповідати , а які то вони, ті львів'яни (а я навіть не львів'янка!який промах). Треба бистро зробити висновки: чи добрі, чи погані, чи люб'язні,чи дратівливі. А чи такі вже націоналістичні? А чи кинуться на мене з кулаками, якщо спитаюся, де вулиця, російською?

Але навіщо розмови. Є Інстаграм. Можна все сказати фотографією глінтвейна. Не питайтеся, де я. Просто зайдіть на мою сторінку. Там вказана геолокація. 

"Ещё надо купить таких..."-розповідає дівчина на високих підборах своєму (сподіваюся) хлопцю, який вже і так тримає в руці кілька пакунків, які вочевидь придбані тут, на ярмарку. Капіталістична машина працює. 

Та про що це я? 

Я досі не відповіла, що для мене це місто. Я люблю просто загубитися в ньому. Туристи мене не турбують. Я радо помагаю їм, якщо вони губляться і не можуть чогось знайти. Незважаючи на втому, вони посміхаються і відпочивають. Вони легкі у спілкуванні, бо далеко від своєї рутинної роботи, повсякденних турбот. 

А може і  мені гайнути кудись, де я великими очима розглядатиму вітрини, буду з наплічником і джинсах гуляти не думаючи про дрес-код, де буду ніким не знана-нікому не відома N-на туристка без історії і шлейфу домислів про мене?