Дежавю з чорнобильцями

 Наш президент, гарант, той, за кого проголосував весь Донбас, не став на захист скривджених. У Донецьку голодують люди, виборюють свої права. Вони всі інваліди, хворі й немічні, а донецька влада цинічно намагається зробити з них злочинців, порушників закону. Вночі приймають заборонні рішення судів, складають протоколи правопорушень, не пускають до обласної ради, руйнують місця голодування.

 У них відібрали пенсії й намагаються їх знищити. 

Ви скажете, що це я вже занадто... Але ж ні. У СРСР були такі прецеденти, і наша влада, яка взяла на озброєння радянські методи й цілі, мабуть, вирішила «на повну» ними скористуватися.

... Цих фактів ніколи не друкували, про них навіть не говорили, поширювалися тільки чутки. Тільки зараз ми узнали, куди і як одразу після війни зникли сотні тисяч людей - ін­валідів війни, солдатів та офіцерів, які повернулися з фронту каліками. їм пощастило вижити у війні, але потім їх долі увірвалися вже в мирний час. 

Достеменно відомо, що після війни всі міста Радянського Союзу були забиті скаліченими фронтовиками, їх пенсії були дуже маленькі, на них прожити було неможливо. Вони жебрали, ходили по вагонах, базарах і все це викликало велику соціальну напругу. Тоді таких калік тільки в європейській частині країни налічувалося понад два з половиною мільйони. З 1946 до 1949 роки проводилася політика зменшення кількості людей, які отримали інвалідність, щоб економити державний бюджет. (Це вам нічого не нагадує?) 

До 70-річчя Сталіна було вирішено довести проблему з інвалідами до кінця. Вони зникли раптово, майже за добу. Сталінські поплічники вміли це робити. Інвалідів відправили в так звані «будинки-інтернати». У людей відбирали паспорти, солдатські книжки. Фактично їх переводили у статус в'язнів. їм дава­ли кримінальні статті: «за бродяжнічество», «за попрошайнічество», «за ту-нєядство». їх судили, відправляли в табори, в яких вижити вони не могли. Є свідчення, що інвалідів таємно масово розстрі­лювали. Жодні документи, які підтверджували б це, сучасним історикам недоступні. Вони, якщо ще не знищені, зберіга­ються у Росії і доступ до них суворо забороний. 

23 липня 1951 р. був прийнятий закон «Про заходи боротьби з антисуспільними, паразитичними елементами». Серед затриманих, згідно того за­кону, 70% були інваліди війни. Якщо не цінилося життя людей у часи війни, то після війни сенсу робити цього не було. Зга­даємо жуківський лозунг «Мамки ще народять!». Люди, скалічені захищаючи батьківщину, стали жертвами боротьби з жебрацтвом після війни, та в кращому разі перетворилися на в'язнів. 

Чи не нагадує вам моя розповідь дії сучасної влади???

Євген ШАПОВАЛОВ.

Депутат Олексієво-Дружківської селищної ради.