— Кто стрєлял??!!

Всіх він посадить, всіх віддасть під трибунал, на всіх чекає особіст і військовий прокурор, у нього, відєті лі, з сєпарами перемірьє, яке ми тут безсоромно нарушаємо. Йому, сука, стидно перед захарченком.

— Ну, я стріляв, — раптом підіймається із землі кущик глоду, але, виявляється, що то ніякий не кущик, а одягнутий в кікімору козак, лютий — як Страх Божий.

— Здать оружіє!!

— А прикладом в зуби?

— Что ти сказал?!!

— А то, курдуплю, шо оцю ручницу, яку ти паскудним словом “оружіє” назвав, я у мисливському магазині придбав. А гроші на ню — 20000 баксів — мені цьоця з Аргентини прислала. А набої до неї — один коштує 20 зелених — мені вуйко з Канади запрезентував. 1000 штук — наразі морем контрабандою переслав, але на який гріх не підеш задля доброї справи — очищення рідної землі від навали.

А шоб випередити твої запитання, то скажу одразу: ліцензія на відстріл “скажених псів” у мене є. Конституція. Практично усі статті. Основний закон не тільки й но дає мені право боронитися від скажених, до того ж бродячих псів, але прямо вимагає.

Перемиріє, як ти кажеш, то у вас, у військових, а я — цивільний чоловік, я нікому не присягав, хіба своїй Галині перед вівтарем, 25 років тому, косьмо шлюб брали. А шо таке бути цивільним? Ци — це Божа енергія, це наче святий дух, а вільний — це воля, наш тризуб. Але забалакався я тут з тобою. Нема коли. Треба йти робити справу.

Опустив сітку на обличчя, подав знак напарнику, який, виявляється, увесь цей час тримав на прицілі ліву ратицю підполковника, і обоє зникли у високих травах.

16.09.2015р.

Борис Гуменюк.

«З тобою говорить війна»