Шана, а чи шанували?

Євреїв сорок років вів, 

Та мабуть точно не у Львів.
І де у них ота земля обітованна,
І де ж та від Бога небесна манна,

Де на сонці свої животи гріють,
Та в Умань кожен рік попасти мріють!
Щоб РОЖАМ ГА ШАНУ свою віддати,
А за це цілий рік здоров'я і багатство мати! 
Тільки то не дівка-рожа була, а ружа, як троянда,
А ще як хліб насущний Рожь-Га,
Тому що під грудьми зернятко на тілі мала,
Тому мати її житом, життям своїм звала,
Рожь-Га була дівчина ще хоть куда,
Моторна та завзята, як і усі українські дівчата. 
Терпіння добре мала, та кожен рік їм пробачала
Гординю, свавілля та сміття і ніякого каяття! 
Та все чекала на ту шану, яку вони їй принесуть.
Яка там шана? Українці для них ні шо, 
Тоді приперлися чого? Ваш лідер тут спочив?
А він тоді що тут робив і що тут вчив?
Бога за дурня мати и як його обманювати,
А не шанувати та повагу до всіх народів мати?! 
Рожь-Га цього року розлютилась і сказала навмання:
- Нах (MAN) чолове з моєї землі, не шануєш її!

Хасиди, не будете в цьому році миру мати, 

Валіть до своєї хати, та навчиться мене шанувати! 
Собі на здоров'я та багатство в мене випрошувати!
Волхви, принесли свої дари, а ви, нужденним щось дали?


Га-рожь (Я хліб, так ЧОМУСЬ Ісус казав... що на думці мав?  )