Написать стихи совсем не сложно
Подбери лишь нужные слова,
В каждом графомане спит возможно,
Целый Пушкин, может даже два!

Напиши, о чудном, о мгновеньи,
Подбирая рифму "кровь-любовь",
И стучи по клаве в упоеньи,
Повторяя это вновь и вновь

Написать, не мудрствуя лукаво,
Осенью об осени спеши...
О зиме зимой напишешь. Право,
Выйдут бесподобные вирши.

Так дерзай! Добавлю аргументов :
Не святые лепят здесь горшки,
Графоманов войско перманентно
Пишет никудышные стишки.

Ты не бойся написать бездарно -
Тех кто пишет ХУЖЕ, много есть
"План по валу" выдают исправно
Графоманы, и числа им несть!

Главное, сперва вздохни поглубже
И пиши - чего и как-нибудь -
Видя море в пересохшей луже,
Только выдох сделать не забудь.

Ну, а если рифма убегает,
Путь тебе в прозаики прямой -
Чтоб прослыть прозаиком, хватает
В сутки строчек десяти. С лихвой!

Памятник нетленный, несомненно,
Для себя ты возведёшь в веках,
В этой интернетовской Вселенной,
На ее бекапа серверах.

Я,  Котляревському Івану
І Чінтіо Джіральді теж,
Свою засвідчую пошану
Яка до них не знає меж
А ще Вергілію, Шекспіру,
Бо теж вони тримали ліру
Навчали і мене писать...
Як написав? Самі читайте
Хоч смійтеся, а хочте лайте
Та не лінуйтеся сказать...
         *    *   *
Куди троллейбуси не ходять,
А лиш літають літаки,
Під сонцем хороводи водять
Дівчата чорні й парубки
Хто-зна, як звалась та країна
Та точно, що не Україна
Історія ж,  бо  не про це
Тут зовсім інша одіссея
Про мавра а не про Енея
Ось і послухайте  таке...
 
Отелло мавр, ка"-зна-звідки
Був хвацьким парубком, авжеж,
Хоч пальма менша, ніж в сусідки,
Але й не бідував він теж
При екології поганій,
Був кепський  урожай бананів
І маври стали голодать
Отелло, щоб його не з"їли
Сородичі, мов крокодили
Надумав звідтіля втікать
 
Та перед тим, як утікати
Потрібно добре знать куди,
Щоб випадково не зазнати,
Якоїсь гіршої біди
Це треба все обміркувати,
Який нарід , чого чекати,
Що люди п"ють і що їдять
То ж мавр, узявши атлас світу,
На пальму видерся велику
Став географію вивчать
 
Довідався де центр Європи,
Та що за люди там живуть,
Про те, що хоч бідують трохи,
А борщ їдять й горілку п"ють
Узувся в нові черевики,
Що личили йому до пики
Манатки враз свої зібрав,
Тоді поставив богу свічку
І в тую ж саму темну нічку
Із батьківщини дьору дав
 
В дорозі натерпівся страху
Такого, що й не розказать
І богу душу, чорту сраку,
Не раз готовий був віддать
Та обійшовши всі напасті,
Що чинять на кордонах власті,
(Вони в той час ловили гав),
Хоч мавр із переляку трясся,
Бодай би їх трусила трясця,
У центр Європи дочвалав
 
Облаштувався у столиці
Став торгувать розбагатів
І оженився на дівиці,
Білявці, так як і хотів
Хтось скаже, -ні, так не годиться,
Хіба для мавра наша киця?
Так це ж вона і нас ганьбить!
А хтось промовить -то дурниця,
Як гроші є, то й чорт згодиться,
Бо ж, воду із лиця не пить
 
Була гарненька Дездемона,
Усе що мала- все при ній,
Як та білявочка Мадонна,
Або як Тая Повалій
То ж мавр кохав вродливу дівку,
Як добру з перчиком горілку,
Як сало з часником кохав
Свій бізнес полишав партнеру,
А звали Яго ту холєру,
І швидко до дружини мчав
 
Та врешті-решт, від тих амурів
У Яго увірвавсь терпець
То ж він затіяв шури-мури,
Щоб мавра звести нанівець
Ввійшов в довіру Дездемони,
(Подарував їй дві ікони)
Частенько в хаті, в них бував,
Діждавшись слушної години,
Не гаючись ані хвилини,
Поцупив хустку, тобто вкрав
 
Хустинку - батік ексклюзивний
Отелло з батьківщини вввіз
І рарітет той старовинний
Дружині дав, щоб терла ніс
Його дала в дорогу, мати
Щоб було що невістці дати,
Як від свекрухи сувенір
Нехай невістка зберігає,
Бо хустка та оберігає
Сім"ю і хату, навіть двір
 
На зле у Яго, є наснага,
Хтів жінку скомпроментувать,
Аби ревнивий чолов"яга
До смерті міг замордувать
Сховав хустинку дома в схроні,
Потер спінілії долоні
І міркував собі, десь так -
В момент потрібний я підкину,
Оцю украдену хустину,
І мавр сказиться, як маньяк...
 
Як у Шекспіра, теж буває
Та тут , лиш схожий антураж
І в результаті постраждає
Вже зовсім інший персонаж...
Не все так сталось як бажалось,
Не так, як Ягу сподівалось,
Бо баба Ягова знайшла
У схроні підозрілу хустку,
Коли збираючись в відпустку,
Собі шукала барахла
 
Досхочу ревнощів наїлась,
Взяла міцний у руки дрин
І за дверима причаїлась ,
Чекає, де ж той сучий син...
Лунали зойки, аж до ранку
І стихли лише на світанку,
Та тут уже казати слід-
Живі всі головні герої
Кохаються собі, ті двоє...
От тільки Яго інвалід

Не блукай, як примара за мною

Дай же спокій мені, врешті-решт

Вже "наїлась" такою любов'ю,

На дурничку мене не візьмеш

 

Не розказуй мені небилиці

Ціну знаю своєї краси

 А іще по твоїй бачу пиці

 Що ніколи грошей не даси

 

  Із тобою свій час змарнувати?

 Щоб з дитям потім маятись вдвох...

 Я ж іще, не зовсім дурнувата...

 Та нехай мене милує Бог!

 

Чоловіча натура відома

То футбол, то на пиво втіка

Не сидиться ніяк йому вдома

Атмосфера там бач не така

 

І кохання я їхнє теж знаю

Тільки звабить, одразу ж і спить

А про те, що я більше бажаю,

Так йому голова не болить

 

Тож навіщо мені та морока

І без неї живу як в раю

Все що треба добуду з секс-шопа

Обійдуся без твого "люблю"

Сколько цветков есть различных вокруг
Все красотою природы увенчаны
Вот и приходит мне мысль, кагбэ вдруг...
Кагг хорошо, что на свете есть женщины)))

Кто скажет, почему живу в лишениях
Уходят мужики, который год....
Ведь идеальна я, во всех же отношениях,
А с мужем, так вот, что-то не везёт

Умна, красива, как бохиня грецкая
Деньгами, обеспечена вполне,
Мне нужен муж, причина очень веская
Что сделать нужно подскажите мне

На кухне, я хозяюшка примерная
И для детей заботливая мать
И в обществе, я леди несравненная
В постели, настоящая же блядь

Быть может я чего-то и напутала
Но ты меня сурово, не суди...
Не важно это  и во всяком случае,
Я идельная!  Ну где ж вы, мужики?

/Знойная жещина-мечта поэта/( О.И. Бендер)


Видно я не поэт, не мечтаются знойные женщины 
Утомлённые солнцем, большое количество лет     
Чьи характеры южные , томные так переменчивы
Не по нраву мне вовсе, и это совсем не секрет

Может я не мужигг, шо такой очень сильно разборчивый ?
Но проверил себя,  механизьм мой рабочий вполне
Может кто-то подскажет, чего я такой несговорчивый,
Почему не желаю  за ними вздыхать при луне?

Почему же, мне женсчины типа гламурного нравятся ?
С тепераментом резвым, кагг в диких степных кобылиц
А какой они  масти, так в общем какая мне разница
Лишь бы не было схожести с теми кобылами,  лиц

Ну , а если на эти дела посмотреть по серьёзному
Будь ты трезвым, кагг стёклышко и ни в едином глазу
В этой жизни мужской завсегда место есть невозможному
Припечёт, так полюбишь строптивую злую козу

Наяву или во сне,
Или в виртуале
Только думается мне
Что и вы встречали
Заповедник для козлов
Что в в лесу дремучем
Кагбэ с помощью рогов
Выяснят, кто круче
Не увидишь там лису
Средь дубов и елей
Не услышишь в том лесу
Разных птичьих трелей
Всё опутано вокруг
Слоем паутины
Только слышно дятлов стук
Среди древесины
Входа надпись, так гласит
И сияет гордо :
В заповедник не входить,
Подпись -"козья морда"))

За что отняли райскую прописку,
И выгнали с Эдема навсегда
Адама с Евою и дальше всех по списку...
Я лишь предполагаю иногда

Вот  Библия да и другие книги
Дают, как обьясненье вариант
Нарушили запрет и ели фиги
Отсюда и изгнанья результат

Но есть ещё одно предположенье
Апокрифическое шоли, или нет -
Что Змий коварный, в виде угощенья
Афродизак подсунул на десерт

И зачесалось, оной Еве, лоно
Проблему нужно было кагг-нибудь решить
И в близлежащих кустиках , ведомо
Она активно начала грешить

Вот, сей процесс, узрел Адам  , и что же,
В недоуменьи, - это, шо, к чему?
А Змий коварный, да с невинной рожей!)
Афродизака впарил и ему

Кагг следствие, от этих, козней Змия
Физиология возжаждала утех
А коль Адам, был парень, не разиня
То совершил непоправимый грех

На них взирая, звери, рыбы, птицы
Примером озаботились вмомент
На пары разделились и как грится
Включились тоже в сей эксперимент

Когда же Бог застал их за развратом
Он кагбэ не на шутку осерчал
Покрыл  до неба  громогласным матом
И тут же на-фик с рая всех изгнал.

Воспоминанья -прошлого моменты,

Друзей ушедших в памяти храня,

Проносятся, как кадры киноленты

И в них они... и вместе с ними, я

* * *

По жизни рядом, "не разлить водою"

Сердца стучали наши, в унисон

Нам было так назначено судьбою,

Что честь и совесть, высший был закон



Почет, награды -суета мирская

Зачем они, коль совесть не чиста?

Ведь так или иначе поступая,

Жизнь не "напишешь с чистого листа"



Не властен человек над жизни сроком,

Есть то, что пережить не хватит сил....

Кто на войне сражен в краю далеком,

Кому Чернобыль, жизнь укоротил...



Нет больше тех, кто был и смел и честен...

Ржавеют шпаги...нету никого...

Из тех друзей, что раньше были вместе,

Один за всех и все за одного



Да,...невеселая выходит повесть,

Наступит время к ним уйду и я

Но принцип -берегите честь и совесть

Возьмут другие, бережно храня