Вступ

 

 

     Глобальні проблеми людства – це антропогенного походження, які

 охоплюють значну частину земної поверхні і для свого розв’язання

 потребують спільних дій усіх країн світу. Більшість глобальних

 проблем виникли і особливо загострились в середині ХХ ст. внаслідок            стрімкого збільшення кількості населення світу та швидкого розвитку

 промисловості.

      У ХХ ст. всі галузі суспільної діяльності розвивалися небувалими

 раніше темпами, саме тому й соціальні зміни стали більш глибинними.

   Сьогодні об’єктивно  можна говорити про існування єдиного світового

 простору  та господарства – глобального світу. Внаслідок впливу НТР

 на продуктивні сили зміни навколишнього середовища набули  катост-

 рофічних масштабів. Так з`явилися глобальні, тобто загально планетарні,

 проблеми.

     Глобальні проблеми поділяються на політичні, економічні, демографічні,

 соціальні та екологічні.

     Найнебезпечнішими для людства є політичні: війни гонки озброєнь,

 розв’язання  регіональних, і військово - політичних конфліктів у різних

 куточках планети. Останнього часу особливої гостроти набула проблема

 боротьби з тероризмом.

 

 

                            1.Політична  напруженість.

    

       Це проблема №1. За підрахунками вчених, за всю історію людства у всьому світі було 14,5 тисяч воєн, у яких загинуло близько 3,5млрд осіб.Нова світова війна неминуче буде ядерною, і наслідки будуть жахливі — загроза існуванню Землі .

       Глобального характеру проблема війни і миру набула з появою зброїмасового враження: хімічної, бактеріологічної і ядерної. Ядерна зброя, використана навіть у локальному конфлікті, наносить катастрофічнийвплив на навколишнє середовище, який не має кордонів. Офіційно у світі існує п`ять країн, які мають ядерну зброю: США, Росія, Китай, Франція, Велика Британія.

       У той же час ці країни виступають гарантами миру та безпеки  у світі. Проте існують держави ( Індія, Пакистан, Ізраїль), які всупереч міжнародним нормам теж мають ядерну зброю. Опікуючись інтересами людства, в 1994 році від ядерної зброї першою відмовилась Україна, яка на той час володіла третім за потужністю ядерним потенціалом світу. Слідом за  Україною  від ядерної зброї відмовились Казахстан і Білорусь.

 На початку 1990-х рр. щорічно у світі на військові потреби витрачався

     1 трлн доларів – стільки ж коштував весь світовий ринок послуг, в три рази  більше – повний  оборот світової зовнішньої торгівлі. Якби ці кошти вилучили з цієї небезпечної сфери, скільки б інших світових проблем можна було розв’язати! Майже половина світових військових витрат  припадає на дві держави –США і Росію. Деякі країни, насамперед учасники довготривалих військових конфліктів (зона Перської затоки, Північна Корея та ін),  витрачають на військові потреби понад 10% свого ВВП. Наприкінці  ХХ ст. зовнішньополітичні конфлікти поступово стала витіснятися прагненням до взаєморозуміння і співпраці. У 1988 р. США і СРСР укладали договір про ліквідацію ракет середнього радіусу дії. Однак на планеті, на жаль, продовжують існувати так звані «гарячі точки» -- райони   військових конфліктів: Близький Схід, район Перської затоки, Індокитай, Латинська Америка, Африка, Кавказ, Балкани, Північна Ірландія. Розв’язати такі конфлікти військовими діями нереально. Вихід – під егідою ООН сісти за стіл переговорів. Єдиним шляхом розв’язання цієї проблеми є припинення гонки озброєнь і роззброєння.

         

         

                                 2. Екологічні проблеми.

         Охорона природи – це комплексна система міжнародних, державних і громадських заходів, спрямованих на збереження, раціональне використання і відтворення природних ресурсів у тому числі й незбереження видового різноманіття (генофонду) флори і фауни Землі, а також її надр, водних ресурсів, атмосферного повітря і, відповідно, збереження природних умов розвитку людського суспільства з метою охорони природи здійснюються такі заходи :

        * створення заповідних територій;

        * регламентація використання  природних ресурсів;

        * захист природного середовища: водоохоронні заходи, рекультивація

           земель, регулювання поверхневого стоку, скорочення об’єму стічних  

           вод та їх очищення  тощо;

 * незалежна екологічна експертиза проектів і оцінка впливу  господар-

   сьякої  діяльності на оточуюче середовище;

*моніторинг стану природного середовища ( від регіонального до гло-

  бального моніторингу біосфери) та інше.

       Природоохоронні території, залежно від цільового призначення,  особливостей  охоронного режиму і розмірів, поділяються на заповідни-

 

 

         ки, національні парки, заказники, резервати, пам’ятки  культури та інші

        заповідні території. Загальна площа заповідних територій світу становить

        понад 5% поверхні суходолу.

               Найбільш поширеними у світі є національні парки, заповідники і            резервати. Заповідники -- це ділянки суходолу чи акваторій назавжди виве-

        дені  з  господарського використання, їх основне призначення – служити

        еталонами природи. Резервати – це території, на яких упродовж низки                   

        років в певні сезони чи круглий рік охороняються окремі види тварин,

        рослин або частка природного комплексу.

               Національні парки – найбільш розповсюджена форма природоохо-

        ронних територій, для яких характерним є масовий допуск відвідувачів

        на деяку частину території. До найбільших за площею природоохорон-

        них об’єктів світу відноситься Гренландський національний парк(7млн      

        га), Центрально- Калахарський резерват у Ботсвані (5.3 млн га), Великий

        Горійський заповідник у Монголії, Національний парк « Велика пустеля

        Вікторія» в Австралії та інші. Найбільшим в Україні є заповідник у дель-

        ті річки Дунай.

               У країнах, що розвиваються, частка природоохоронних територій

         дещо  менша, ніж у розвинутих, але вона постійно збільшується тому,

         що національні парки є досить прибутковими. Проте створення націо-

         нальних парків у країнах Африки, Азії, Латинської Америки гальмуєть-   

        ся необхідністю переселення кочових племен і зменшення ареалів їх

        господарської діяльності ( полювання, землеробство). Під час збройних

        конфліктів території національних парків часто стають ареною зіткнень

        для воюючих сторін. А для браконьєрів ці території нерідко стають міс-

        цем незаконних  промислів.

               У світі функціонує багато міжнародних і природоохоронних органі-

       зацій. Серед них один з найвідоміших – Всесвітній фонд дикої природи.

       Цей фонд діє більш ніж у 90 країнах і має вагомий вплив на природоохо-

       ронну політику держав та сприяє реалізації екологічних програм.

     3. Демографічні проблеми.

    Забезпечення  населення продовольством є однією з найболючіших глобальних проблем. Не викликає сумніву, що її загострення пов’язане із системною дією таких  чинників:

·        надмірне навантаження на земельні ресурси та ресурси Світового

океану внаслідок неконтрольованої експлуатації, що перевищує мож-

живість самовідновлення цих ресурсів;

·        недостатні темпи наукових досліджень у сільському господарстві;

·        нестабільність у світовій  торгівлі продовольством, фуражем, добривами.

          Медичною (фізіологічною) нормою калорійності їжі, що споживається людиною за добу, є 2300- 2600 калорій і 70- 100 г білка. Якщо людина не отримує мінімальної  кількості калорій, то вона відчуває  постійний голод з подальшим фізичним і психічним виснаженням. У світі, за даними ВООЗ, 1,2 млрд людей голодує. Ще близько  2 млрд.осіб страждають від прихованого голоду, отримуючи неповноцінне харчування, в якому відсутні в достатній кількості білки тваринного походження ( м'ясо, молоко), необхідні вітаміни та мікроелементи. Цей феномен  особливо характерним є для країн, у раціоні харчування жителів яких переважає одна продовольча культура ( наприклад, рис, кукурудза чи картопля), з карти видно, що недоїдання характерне  для населення країн, що розвиваються. В розвинених країнах добове споживання  їжі становить,  у середньому, 3300 кал. і   існує  надлишок продуктів харчування. Населення ж країн з низьким рівнем економічного розвитку не має можливості задовольнити потреби в повноцінному харчуванні. Маючи втричі більшу кількість населення, ці держави виробляють у шість разів менше промислової продукції, ніж високо розвинуті країни. Через хвороби, голодування та недостатнє харчування, нестачу якісної питної води спостерігається низка тривалість життя і висока смертність населення. Витрати на охорону здоров’я в країнах , що розвиваються, мінімальні, за винятком НІК і країн – нафтоекспортерів.

            Одним із шляхів розв’язання  продовольчої проблеми і подолання голоду є зелена революція, яка почалася в деяких країнах ще в 60-тих роках ХХ століття. Зелена революція – це комплекс заходів із упровадження високоврожайних сортів зернових, селекції, зрошення земель, хімізації і механізації сільськогосподарського виробництва. Дієвість зеленої революції була доведена в країнах Азії ( Індія, Таїланд, Індонезія, Китай). Ці перенаселені країни за останнє десятиліття досягли вражаючих успіхів у забезпеченні населення продовольством. Але цілком розв’язати продовольчу проблему не вдалося. Подолання проблем, пов’язаних із забезпеченням населення продовольством, пов’язано більшою мірою з політичними рішеннями й міжнародною співпрацею, спрямованою на подолання відсталості окремих країн.

             4. Освіта  і  наука.

          Гострою проблемою є проблема освіти. Сьогодні майже кожен четвертий мешканець Землі у віці старшим за 15 років лишається неписьменним. Кількість неписьменних щорічно збільшується на 7 млн. осіб.  

   

 

 

             У промислово розвинених  країнах на тисячу жителів припадає в середньому 85 учених і техніків, у Швеції – 262, а в країнах, що розвиваються, - тільки 9.

             Високий освітній рівень населення визначає потенційні можливості країни в розвитку наукоємних виробництв, які, у свою чергу, визначають місце держави в міжнародному поділі праці. Так, Бразилія за темпами росту чисельності студентів посідає одне з перших місць серед країн, що розвиваються. Науково – технічний потенціал країни постійно зростає. Зараз Бразилія експортує свої технології за кордон, надає технічні і консультативні послуги багатьом іншим країнам.

            Масштаби наукових досліджень і розміщення науково-конструкторських закладів впливають на територіальну структуру господарства країн і регіонів. За останні десятиліття  з’явилась  ціла мережа міст, для яких наукові дослідження і конструкторські розробки є основною функцією, це так звані науково-технологічні і науково-дослідницькі парки, інноваційні центри, технополіси. Наукові парки – це розміщені на університетській території комплекси, де є умови для розвитку наукових досліджень і розробок з передових технологій, які об’єднують  лабораторії та дослідницькі групи університетів і промислових компаній, що спеціалізуються в наукових галузях. Прикладом наукових парків є антиполіс Софія у Франції, Оксфорд у Великій Британії, Берклі, Окленд у США.

            Технополіси  стали в багатьох країнах своєрідними  полюсами наукового росту, де формуються великі регіональні інноваційні комплекси, наприклад, в Японії район Аукуба, в Росії – Дубна, у США – Силіконова долина, Кембрідзький науковий парк, навколо якого виник найбільший у Великій Британії технополіс.