Забула дома книгу,тож в метро заглядала в книгу до сусідки. По кількох фразах посеред книги визначила що вона читала "Ті що співають у терені"

Чуйка таки не підвела - дипломник бува вартий нічного вичитування. Захистився не блискуче (на це я і не розраховувала), але на беззаперчну тверду четвірку. 

Говорила. Пояснювала. Нагадувала. Ще раз нагадувала. Ще десять разів говорила, нагадувала і пояснювала що написати диплом за один тиждень не можливо. Навіть якщо весь практичний матеріал зібрано.

Всеодно диплом ми пишемо в останні вихідні перед захистом. А мені нічого не лишається як або вичитувати ночами і за рахунок вихідних або випускати на захист такі перлини як:

...ми можемо перевести дане випромінювання у видиме, яке потім використати для особистих цілей...

Складно уявити що років п"ять тому я навіть не знала толком про існування цього району. Роздумуючи на тему куди б його піти, я якось попросила друга показати мені канал. Ми довго йшли від метро якимись дворами і переходами і раптом вийшли до води. Тихий червневий вечір, темна вода, п"янкий запах лип, ліхтарі що ховалися в листі...Ще тоді я подумала що таке місце, попри будинки-коробки навколо, варто занести у список моїх улюблених місцинок Києва, на рівні з Софійським сквером, Дальніми печерами і Китаєво...
А потім все закрутилося, змішалося і раптом я знов опинилася там же. Вже з іншою людиною. І вже як мешканка. Я відкривала для себе це місце через ранкові пробіжки по косі і вечірні прогулянки вздовж каналу...І коли ми переїхали до мене на мій "край Землі" я сумувала за цим місцем не менше за чоловіка
І ось я знову тут. Тепер вже, сподіваюсь, надовго. Я вже остаточно обживаюсь, вивчаю внутрішні переходи через тихі подвір"я, прогулююсь по замерзлому пляжу. Це унікальне місце - на острові можна жити не переходячи за мости і мати все потрібне для життя. Жаль що театр закрили, з ним був взагалі повний комплект...

Щось таки зловила і я. Загадкове таке - самопочуття покращується, а температура росте. Не сильно, але субфебрильні температури завжди самі гидотні і довше за все тримаються. Прийдеться таки мабуть напиватися малини чи липи, а то і аспірину, і пізти під три ковдри щоб перепотіти.
Добре що тиждень видався нескладним, на роботі просто подомовлялася щоб мене замінили, потім відпрацюю. Так що навіть морочитись з лікарняним не прийдеться, та і не факт що з такою температурою мені б його дали.
Валяюся, читаю, вишиваю, дивлюсь серіали.
Меблярі (хай їм гикнеться) вкотре обіцяли на цьому тижні все зробити, а віз і нині там. Вже втомилася жити на коробках і пакунках :(

На початку осені на блогах активно обговорювалась тема самогубства молодої студентської пари (одне з обговорень)
Зокрема висловлювалася думка:
Да будут прокляты политики, при которых рушиться страна и уходят из жизни талантливые дети...

Нещодавно мені на очі в новинах втрапила історія:
У Франції 22-річна мати трьох дітей вбила їх і наклала на себе руки. Цьому передувало самогубство її чоловіка.
Самовбивця залишила передсмертну записку, в якій повідомила, що не може жити без чоловіка. Її 24-річний чоловік, зварник по професії, відразу після появи у родині третьої дитини наклав на себе руки, оскільки вважав, що не зможе забезпечити сім’ю

І що, тут теж політики винні? Ніби ж у Франції не все так погано, в деяких питаннях помітно краще ніж у нас. В соціальній політиці так точно.І країна не руйнується нікуди...
Чи може таки накладають на себе руки ті люди які у будь-якій державі за будь-яких умов обиратимуть "найпростіший" спосіб вирішення проблем...

 

Зазвичай я дуже навіть затято своїх колег-викладачів захищаю. Але сьогодні у мене просто не знаходиться слів...
Ні, справа не в хабарях. Хоча якби я дізналась що та людина про яку йде мова бере хабарі я б не здивувалась. Проте 100% не бере, надто непевне у нього становище і навіть одного не те щоб випадку, а навіть натяку вистачило щоб його турнули, колег він дістав настільки що всі повірили б і без особливих доказів.

Приходить до мене другий курс - вступне заняття, розказую що і як. Питання -
"А титули протоколів робіт можна роздруковувати?"
"Звісно можна, не в кам"яному віці ж живемо"
"А протоколи в зошиті оформляти чи на А4"
"Якщо у вас немає доступу до принтера, то можете і в зошиті, але краще роздруковуйте. Один на бригаду, не треба мені по три приносити однакових"
"І графіки можна в екселі будувати?"
"Можна"
"Ой як добре, дуже вам дякуємо"
"За що?"
"За те що протокол один і його можна друкувати, а не від руки писати"
Я аж присіла. Питаю
"А що, вас хтось змушував протоколи від руки писати персональні?"
"Да, Н.Н. надруковані не приймав"

У випадку, наприклад, рефератів навіщо змушувати писати від руки ще більш-менш зрозуміло, хоча мені своїх очей жаль чиїсь каракулі розбирати, а те чи сам писав чи передер не читаючи можна і іншими методами перевірити.
Нє, я звісно розумію що методи викладання у кожного свої. Але змушувати вручну писати протоколи і малювати графіки ІМХО перебір і відверте знущання над студентом. Що він від цього отримає окрім змарнованого часу? Які знання? Коротше я в ауті. Думаю як би його так на засіданні кафедри це питання підняти, бо просто так він мене 100% не послухає, до молодих викладачів він ставиться не ліпше ніж до студентів.

Після пригод в Приватбанку йшла в свій основний банк перевипускати картки з деяким острахом. Бо два роки туди вже не заглядала, раптом вони за цей час спаскудилися до рівня Привату.
Але, слава Богу, там все ще зберігся "кам'яний вік" у вигляді нормальних письмових договорів у двох екземплярах, іменних карток та анкет без питань про склад сім"ї, наявність нерухомості та рівень доходу.

Вся процедура з очікуванням в черзі (переді мною було дві людини) зайняла у мене хвилин 40-45. Саме обслуговування - хвилин 25, при тому що мені перевипускали дві картки різного призначення і переводили рахунки на нове прізвище. І ніяких підвисаючих програм і "підійдіть пізніше"

За тиждень отримаю іменні картки які активуються мною самостійно шляхом простої перевірки балансу в банкоматі. Без фотографій, смс, взаємної активації карток і решти лабуди.

 
Одна картка спеціально зроблена для інтернет-платежів, має додаткові параметри безпеки і відокремлена від основного рахунку. І я нею можу платити будь-де в інтернеті так само як приватівською, тільки не переймаючись тим що хтось знаючи мій номер мобільного може перетягти на себе управління нею, а тим більше зарплатним рахунком.

Коротше кажучи якщо мені ще хтось скаже що Приват банк - нормальний банк і в інших банках так само - покручу пальцем у скроні.

Свій банк не називаю, бо ще вирішать що то є реклама

Ніколи не думала що рецензувати настільки важко. З одного боку потрібно вміти оцінювати якість досліджень по формальних ознаках, бо не завжди ти повністю "в темі". Десь поруч пробігала, але не заглиблювалась.
З другого боку шукаєш слова як би то його пом"якше вказати на помилки, бо і сама буваю на місці автора і розумію, що статті деколи пишуться серед ночі перед останнім дедлайном. І не завжди є час вичитати на предмет узгодження множини/однини. І зараз сама з цікавістю чекаю що мені рецензенти напишуть.
Ну і чисто психологічно - оцінювати студентів я якось звикла, а от колег - ще ні. Хоча розумію що це потрібно і ніхто в здоровому глузді на рецензії не ображається, бо всі ми люди і деколи помиляємося.