Условия задачи.

1. Прогуливаясь по залам Лондонской национальной галереи Ирис-с наткнулась на изображение барышни с действительно толстой задницей

2. Подчиняясь вполне естественному порыву высказать свое непредвзятое мнение, она громко воскликнула "Капец какая толстая жопа/задница".

3. Сомотрители галереии обиделись и вместо того, чтобы доказывать, что это эффект тени/преломления лучей/и т.д. предложили не в меру эмоциональной посетительнице покинуть зал

Так вот вопрос - является ли такая политика администрации музея  заведомо направленной на воспитание в обществе людей-лгунов, брехунов и т.д.? И к чему мы придем с такой политикой?

Не влазить в коментарі

Все написане нижче є суб"єктивною думкою,  я ні в якому разі не претендую на істину в останній інстанції...просто я так все це розумію...

Мабуть у будь-якої людини, коли її особистий добробут стає більш-менш стабільним виникає бажання поділитися часточкою свого добробуту з тим кому поталанило менше. Кожен це робить по-своєму, в залежності від того чого більше - часу чи грошей, хтось стає волонтером, хтось просто допомагає фінансово. Напрямків застосувань свого потягу до благодійності вистачає - від допомоги тваринам до допомоги людям...

Був час, коли я допомагала рятівникам тварин. Спогадом про це лишилися мої бандітки, а також розуміння того що я цих людей не розумію. Безперечно, вони роблять благородну справу, але питання для мене в тому - як саме вони її роблять...Звісно, як і всюди, серед них є адекватні люди які розуміють основний принцип - не бери на себе більше аніж ти можеш витримати самостійно/без шкоди для родини і такі люди найчастіше особливої допомоги не потребують - максимум пофотографувати тварин, або допомогти в пошуку господарів....Але набагато частіше я бачила "убиті" квартири з дестяком, а то і більше тварин і людей з хворобливою, як на мене, тягою притягти в дім будь-яку тварину яка зустрінеться на вулиці...А потім ходити з простягнутою рукою по форумам і клянчити у людей гроші на харчування/лікування цієї зграї...от цього я і не розумію, у мене чесно складалося враження що люди реалізують свою тягу до порятунку тварин чужим коштом...Не говорячи вже про те що великі скупчення тварин - це неодмінно спалахи захворювань, від лишаю до вірусних інфекцій, на ліквідацію яких знов таки гроші збираються всім миром...Про випадки нецільового використання грошей і зловживань довірою людей я вже мовчу, доведених фактів у мене нема, не було настрою розкручувати, але дивних "збігів" вистачало...Ще одна дивна для мене позиція - небажання присипляти тварин, навіть коли зрозуміло що повноцінно вони не житимуть, наприклад після травм хребта...Замість цього збираються гроші на дорогі операції і інвалідні коляски. Я ще можу зрозуміти коли це улюблена тварина, член родини...але же не бродячий собака з вулиці...

Мабуть все це вкупі і відвернуло мене...і я зрозуміла що я не туди і не так застосовую своє бажання допомогати...Тим більше що є люди, особливо діти, для лікування яких так само потрібні гроші, і якось не можу я в своїй свідомості врівноважити цінність собаки яка все життя повзатиме на двох лапах і ходитиме під себе з цінністю дитини, яка має ще всі шанси видужати і прожити повноцінне і щасливе життя. Але як не парадоксально грошова вартість життя обох часто-густо буває однаковою...і є люди для яких тварина цінніша, а у дітей "є батьки і взагалі медицина у нас безкоштовна"

После прочтения заметок на тему вспомнилась старая добрая песенка)

Выводы делайте сами ;)

Саме той день заради якого я чекаю зиму. День, коли після відлиги випадає мокрий сніг і залишається на гілках дерев і перетворює місто на казкове короліство...Ця краса живе кілька годин, але і в цьому її перевага - з нетерпінням починаєш чекати наступної зими і наступного казкового дня...

Сегодня у нас возник вопрос: "Для чего же все-таки мужчины носили и носят длинный ноготь на мизинце левой руки?". Догадок на него множество, в частности я слышала, что в свое время это был эдакий отличительный знак масонов, коим отличался Александр Сергеевич, в то же время мои знакомые с периодичностью утверждают, что в нынешнее время мужчины используют ноготь на мизинце как подручный предмет обихода, начиная от откручивания болтиков, до ковыряния в носу и банального "понтовства". Вот какие я смогла найти версии на этот счет:

1. Раньше длинный ноготь на мизинце использовался в среде богемы для точной дозировки порошка кокаина, который обладатель ногтя хотел нюхнуть. Потом эту моду некоторые переняли, не зная об этом нюансе — просто подражая тем личностям (которые зачастую были неординарными). Сейчас в Европе длинный ноготь - моветон. А стал он им из-за американских негров. В 70-80х годах в Америке с ногтей на мизинцах наркоманы и распространители, в основном черные, нюхали кокаин. Для этого специально отращивалась натуральная "лопата" на которую и загребался порошoк. Даже мера веса такая была - "nail".

2. Во Франции семнадцатого века среди знати было принято отращивать ногти на мизинцах. Согласно придворному этикету, прежде чем войти, следовало не стучать, а деликатно поскрести.

3. Первыми ногти на мизинце стала отращивать аристократия в 18 веке. Делалось это с чисто утилитарной необходимостью - для быстрого распечатывания писем когда под рукой не было специального ножа. А шпагой, как сами понимаете, было неудобно. Вот и стали отращивать ногти на самом ненужном пальце - мизинце левой руки. Шпагу держали в правой, писали тоже правой, а левая была как бы не у дел. Кроме того, даже если держать оружие в левой, то упор хвате шпаги был на три пальца - указательный, средний и безымянный... Эта традиция, отращивания ногтя на мизинце для столь утилитарного применения просуществовала до начала 20 века, когда письма стали запечатывать не сургучом, а простым клеем.

4. (Цитата) В. Вересаев. Пушкин в жизни:
"Одно время отличительным признаком всякого масона был длинный ноготь на мизинце. Такой ноготь носил и Пушкин; по этому ногтю узнал, что он масон, художник Тропинин, придя рисовать с него портрет..."

5. Длинный ноготь на мизинце обычно левой руки (Если мужчина левша то правой) необходим «каталам» . Карточным шулерам. При выполнении обманного съема («вольта»), ноготь используется для закладки при разделении карт. Все остальные увидев это (длинный ноготь) в детстве в дворовых компаниях типа , также отращивали этот самый ноготь в подражание старшим товарищам. У многих привычка осталось до сих пор.

6. У каждого помощника машиниста был длинный ноготь на мизинце. Им они по обыкновению подкручивали ленту, на которой отображаются скорость, остановки, тормозной путь и т.д., что-то вроде «черного ящика», как в самолете.

7. Уголовная традиция. Признак вора, который не работает принципиально. Таким образом они стараются обратить внимание на свое голубо-кровное происхождение, думаю. Дабы подчеркнуть свою полную непричастность к физической работе ( на зоне - "отрицалово"), демонстративно отращивали длинный ноготь, нуждавшийся в бережном отношении и уходе. Это 40-50 года прошлого века.

Это что касается мизинца. Так же отращивают ногти и на остальных пальцах. Часто для удобства игры на гитаре, а Остап Бендер ловко вскрывал замки ногтем. А китайцы вообще предпочитают часто не стричь ногти.

(с)тирено

Потроху оговтуюсь після бурхливого початку місяця...про минулі свята нагадують лише новорічні декорації і купа цукерок...

Попереду два тижні канікул, можна спокійно зайнятися дисертацією, тіки натхнення покищо десь блукає, тому граюся графіками і вивіряю список літератури. Всі потрібні мені НДІ досі гуляють, тож зразки і дослідження знов відкладаються, принаймі на наступний тиждень...

Двієшники цього року попалися класичні - навіть і не чухаються, особливо іноземці. Власне то їх проблеми, самі ж потім мене розшукуватимуть. Вчора прийшло двоє з майже десятка. Одна дівчинка нормально захистилась, в принципі вона більше нехлюйка, аніж двієшниця - повна сирота, тому наглянути нікому от і балансує постійно на грані вильоту. Але голова світла, тому таки тримається, причому якщо захоче, то знає на рівні твердої четвірки. А другий "красень" спочатку хотів надурити підробним квитком (хоч би вже підробляти навчились нормально)) ), а потім години півтори просидів так нічого і не висидівши...

Прогавила концерт Пікардійської терції ((( Квитки тільки по 250 грн - жаба більша за бажання їх послухати вживу( 

На диво поки що не тягне в Карпати. Може тому що щойно наподорожувалася, може погода так впливає...

Взагалі, харківське метро мені сподобалось - великі і високі станції, невелика кількість реклами, чисто, акуратно. Навіть додумались рекламні світильники на ескалаторах повернути під кутом так що можна прочитати написане не скручуючи голову. Єдине що переходи між станціями такі що сам чорт ногу зломить))

Але в чиюсь світлу голову прийшла "геніальна" ідея скасувати продаж жетонів через касу. Взагалі. Є тільки автомати які приймають максимум 10 грн... А у нас був найдрібніший папірець - 20 гривень. Переговори з черговою станції нічого не дали, всі навколишні кіоски звісно гроші не розмінюють, купляти якусь фігню також не надто хочеться...Прийшлось їхати маршруткою

Добре що цього разу я була не одна і з "аборигеном", тому проблема альтернативних видів транспорту не постала. Але я собі дуже реально уявила ситуацію як би мені було "весело" коли б я приїхавши на конференцію вигрузилась з поїзда о 6 ранку з 200 гривнями в кишені одним папірцем ломала б собі голову яким чином мені їхати...

Як завжди в нашій країні ситуація з серії "Примусь дурного Богу молитися..."

В Харкові я була вже вдруге, і можна сказати що враження від обох поїздок загалом збігаються. Дуже схоже на Київ, тіки років 15 тому.

Цього разу я була у супроводі "аборигена", тож екскурсія була більш систематизованою і з поясненнями де що. Плюс поталанило з погодою - якраз випав сніжок, а місто в снігу завжди красиве. Побродили по Старому Харкову, зайшли у чудове кафе "Кристал" у парку Шевченка, прогулялися біля головної ялинки. Доречі не можу не відмітити що ялинки у Харкові наряжають в рази краще ніж в Києві. І на них не висить реклама...

На наступний день ми гуляли по лісопарку. Сонце, сніг і морозець - що ще треба для щастя?

Стаханів                                                 Тячів