Преподобный Маркелл,

игумен обители «Неусыпающих»

Преподобный Маркелл, игумен обители «Неусыпающих», был родом из г. Апамеи в Сирии. Он рано лишился своих родителей-христиан. Образование получил сначала в Антиохии, затем в Ефесе. Все имение, доставшееся от родителей, он роздал нищим, порвав связь с миром. В Ефесе под руководством опытного старца Маркелл вступил на путь подвижничества, но затем ушел в Византию к преподобному Александру, игумену обители «Неусыпающих». Обитель получила название от того, что в ней псалмопение совершалось беспрерывно – день и ночь. Преподобный принял Маркелла и постриг его в иночество. Ревностно подвизаясь в бдении, посте и молитве, святой рано удостоился великих духовных дарований и дара прозорливости. Он провидел день кончины аввы Александра и свое избрание игуменом, но, будучи сам еще молод, не захотел иметь подначальных и временно удалился из обители, обходил монастыри, получая назидание от старцев.

После смерти святого Александра, когда игуменом был поставлен авва Иоанн, Маркелл вернулся, к великой радости братии. Авва Иоанн сделал Маркелла ближайшим своим помощником. После смерти Иоанна святой Маркелл, вопреки своему желанию, был избран игуменом монастыря и в этом сане пребывал 60 лет. Далеко распространилась слава о его святой жизни. К Маркеллу приходили издалека знатные и простые, богатые и убогие. Окружавшие святого много раз видели Ангелов, сопутствовавших святому и охранявших его. Помощью Божией обитель «Неусыпающих» благоустраивалась. Святой Маркелл, получая от верующих людей средства на ее расширение и украшение, построил прекрасную большую церковь, больницу, странноприимный дом. Своей молитвой преподобный врачевал болезни, изгонял бесов и творил чудеса. Так, один из иноков был послан в Анкару и там заболел. Будучи при смерти, он мысленно воззвал к своему авве. В тот же час преподобный Маркелл духовным слухом услышал вопль ученика, встал на молитву, и больной тотчас же выздоровел. Когда корабль, на котором находились его иноки, находился в опасности, молитвой преподобный утишил морскую бурю. Когда святому сказали, что в Византии бушует пожар, он слезно помолился за погибающий в огне город, и пожар утих, как бы потушенный слезами преподобного.

Однажды слуга некоего вельможи Ардавурия, незаслуженно обвиненный, укрылся в обители от гнева господина. Ардавурий дважды требовал от святого Маркелла, чтобы он выдал ему Иоанна, но тот всякий раз отказывался. Тогда Ардавурий прислал отряд воинов, и монастырь был окружен. Упавшие духом братия пришли к авве, прося избавления от беды. Святой Маркелл один бесстрашно вышел за ворота монастыря к воинам, держа крест. Преподобного окружало сияние, от креста исходили молнии; слышался гром. Тогда отряд обратился в бегство. Ардавурий, узнав от воинов о случившемся, пришел в ужас и, ради святого Маркелла, простил слугу. Преподобный мирно преставился к Богу в 485 году. Его верный ученик Лукиан тяжко скорбел о нем, но на пятый день после кончины преподобный Маркелл явился ему и утешил, предсказав скорую кончину.

11 січня – память святих мучеників 14 000 младенців, від Ірода у Вифлиємі убитих

11 січня Православна Церква вшановує память святих 14 000 тисяч младенців, невинно убитих царем Іродом.

Ці безневинні немовлята іудейські чоловічої статі постраждали заради вічного Немовляти Христа - Сина Божого.

Почувши від волхвів про народження Іісуса Христа - нащадка Давидового, Ірод, що походив не з царського роду, зніяковів і весь Єрусалим з ним. Ірод запитав первосвящеників і книжників іудейських: «Де повинен народитися Христос?». Цар таємно вивідував від волхвів про час бачення зірки, що привела їх до Єрусалиму, і сказав волхвам: «Підіть і ретельно розізнайте про Немовля, і коли знайдете Його, повідомте мені, щоб і я поклонився Йому».

Ірод, обманутий волхвами, які, поклонившись Немовляті Христу, не повернулися до нього, а іншим шляхом відправилися в країну свою, сильно розгнівався. Побоюючись, щоб новонароджений цар іудейський не відняв у нього царства, Ірод послав через рік після народження Іісуса Христа, не знаючи точне Його місцезнаходження, наказав винищити усіх немовлят у Вифлеємі і його околицях, від двох років і молодше, щоб в числі їх погубити і Немовля Христа. Так злобний і суєтний Ірод приніс в жертву своєму неприборканому владолюбству 14 000 немовлят, не знаючи, що Іісус Христос народився заснувати царство не земного владарювання, а вічного спасіння; не відаючи, що всі підступи людські безсилі та марні для всемогутнього Промислу Божого, безперешкодно звершуюючого спасіння світу. Як наслідок - життя самого Ірода, самовпевнено піклуючогося про себе, тривало не більше року: суд Божий, за словами церковних письменників, спіткав Ірода страшними хворобами, і він помер в тяжких муках.

Немовлята-мученики увійшли до царства небесного не через двері святого Хрещення, а мученицькою смертю за Іісуса Христа, яку Сам Він назвав Хрещенням (Мк. X, 39). І цим Хрещенням, у разі потреби, замінюється саме таїнство Хрещення водою.

Пам'ять немовлят, заради Христа вбитих від Ірода, Церква почала звершувати ще з перших часів християнства. Про це свідчать в своїх бесідах отці Церкви IV, III і II століття, такі як: святитель Іоанн Златоуст, святий Кипріан, єпископ карфагенський, Оріген і інші. Останній називає вифлеємських немовлят початком християнських мучеників. Перший з святих Отців, хто почав прославляти вифлеємських Немовлят, як першомучеників, був святий Іріней, єпископ Ліонський (II століття).

Згодом святий Андрій Крітський і вже згадуваний Кипріан Карфагенський написали для Церкви хвалебні пісні на день побиття немовлят і ці пісні звершуються Церквою цього дня.

мчч. 20000, спалених у Нікомидії

Поганський імператор Діоклетіан жорстоко переслідував християн за їхню святу віру в Ісуса Христа. Тисячі вірних у той час прославили Бога мученицькою смертю. Багато відважних християн загинули 303 року в місті Нікомидії в Малій Азії. Всіх замучених за Христову віру Церква прославляє як святих мучеників нікомидійських.

Святий Теодор Студит

          Св. Теодор Студит народився приблизно в 759 році в багатій сім’ї з Константинополя, яка мала великі заслуги в розвитку монашого життя і його ідеалів. Разом з своїм братом Йосифом, який в майбутньому стане митрополитом Солуні, вступив до відомого монастиря Секкудіон на горі Олімп. В цей час монастир був під опікою його вуйка Платона. Після семи років (787 або 788) Теодор став священиком. Незважаючи на те, що кількість послушників Платона збільшувалась, в певному віці він вже не був спроможний керувати монастирем, і тоді Теодор став на його місце настоятеля монастиря (795). Наступного року він зайняв негативне становище в справі розлучення імператора Константина IV і потрапив в немилість влади та імператора. Його і монахів було приречено на вигнання. Теодор відбув його в Солуні. Пізніше на деякий час він повернувся з монахами в Секкудіон, але незабаром знову був змушений залишити монастир і шукати притулку в столиці. Тим часом в 798 році Теодор отримав пропозицію, щоб оселитися на землях Псаматії, в монастирі, який колись започаткував консул Студита. Таким чином став він „студитом”, зрештою, так само, як його підвладні, яких пізніше так називали.

          Новий монастир інтенсивно розвивався, а кількість монахів в ньому досягала тисячі. З цього приводу, спільноту треба було реорганізувати. Частково це була ідея Платона, однак розвинув і реалізував її саме Теодор. Він підготував план кожного заняття в монастирі, створив цілу ієрархію становищ, уточнив справи монашої убогості, встановив щось на зразок кодексу покути. Одночасно вмів знайти золоту середину між молитвою, роздумуванням над Св. Письмом і працею в монастирі. Реформа монастирського життя, відповідно до тих законів, дуже швидко поширилася на інші монастирі. Пізніше перейняли її монaхи на Св. Горі Афон. Змінені правила монашого життя поступово поширилася в південній Італії та на Русі.

          Теодор мав настільки великий авторитет, що на протязі віків захоплювалися ним люди, віддані монашому життю. В ХХ столітті митрополит Шептицький заснував монашу спільноту на ідеалах Св. Теодора, а монахів, які належали до неї, названо студитами. Св. Теодор був чудовим реформатором монашого життя, а також стійким послідовником і охоронцем культу ікон. Лише він повернувся з одного вигнання, а вже його незадоволення вчинками патріарха Никифора І призвело до наступного ув’язнення і повторного заслання. Під час другого етапу іконоборства, за імператора Лева, Св. Теодор знову був засланий цього разу в Смирну. В місцях свого зіслання писав листи, утверджуючи своїх послідовників в ортодоксії і мужності для справи.
         
          Помер Св. Теодор 11 листопада 826 року.

Святий першомученик і архидиякон Стефан

Святий Стефан походив з євреїв, які жили за кордоном, тобто поза Святою Землею. Такі євреї називалися елліністами, оскільки в них відчувався вплив грецької культури, яка домінувала в Римській імперії. Після зішестя Святого Духа на апостолів Церква стала швидко зростати, і виникла необхідність піклуватися про сиріт, вдів і бідних – всіх тих, хто прийняв хрещення. Апостоли запропонували християнам виділити сім достойних мужів для опіки над тими, хто мав у цьому потребу. Висвятивши цих сімох чоловік в диякони (що означає помічники, служителі), апостоли зробили їх своїми найближчими помічниками. Серед дияконів виділявся своєю міцною вірою і даром слова молодий Стефан, якого називали архидияконом, тобто першим дияконом. Незабаром диякони, окрім допомоги бідним, почали приймати найближчу участь в молитвах і богослужіннях.

Стефан проповідував в Єрусалимі слово Боже, підкріплюючи істинність своїх слів знаменнями і чудесами. Успіх його був дуже великим, і це породжувало проти нього ненависть ревнителів закону Мойсея – фарисеїв. Вони схопили його і відвели в синедріон – найвище судилище у євреїв. Тут фарисеї представили лжесвідків, які стверджували, що він у своїх проповідях зневажає Бога і пророка Мойсея. У своє виправдання святий Стефан розповів синедріону історію єврейського народу, показуючи на яскравих прикладах, як євреї завжди опиралися Богові і вбивали посланих Ним пророків. Члени синедріону слухаючи його, все більш розгорялися гнівом.

В цей час Стефан побачив, як над ним розкрилося Небо, і він вигукнув: «Я бачу небеса, що розкрились, і Сина Людського, який стоїть праворуч Бога» (Діян. 7, 56). Почувши це, члени синедріону розлютилися. Закриваючи свої вуха, вони кинулися на Стефана і відвели його за місто. Тут, за законом, свідки, які перші звинуватили Стефана, першими почали побивати його каміннями. При цьому був присутній хлопець Савл, якому було доручено стерегти одяг тих, хто побивав камінням Стефана.

Так архидиякон Стефан став першим мучеником за Христа у 34 році після Різдва Христового. Після цього почалося в Єрусалимі переслідування християн, від якого вони змушені були бігти в різні частини Святої Землі і в сусідні країни. Так християнська віра почала розповсюджуватися в різних частинах Римської імперії. Кров первомученика Стефана не пролилася дарма. Незабаром Савл, який спочатку схвалював це вбивство, пізніше увірував, прийняв хрещення і став відомим апостолом Павлом – одним з найуспішніших проповідників Євангелія. Через багато років після цих подій апостол Павло, відвідавши Єрусалим, був також схоплений розлюченим натовпом юдеїв, які хотіли побити його камінням. У своїй бесіді з ними він пригадав про безневинну смерть Стефана і про свою участь в ній (Діян. 22).

8 січня 2014 року - Собор Пресвятої Богородиці і святого Йосифа

Празник Христового Різдва показує величний Божий план відкуплення людського роду. Божий Син з безконечної любови до нас стає малою Дитиною. На свою Матір Він вибирає Пречисту Діву Марію. Завдяки Пресвятій Богородиці Божі плани могли стати дійсністю. Без неї не було б Христового Різдва, не було б відкуплення. Відомий церковний письменник о. М. Мешлер роздумуючи про таїнство Христового воплочення і роль в ньому Пречистої Діви Марії, вигукує: "О пречудне і взнесле створіння! В її руки і серце зложив Бог наше спасення! Без неї ми не мали б Ісуса, без неї ми не були б відкуплені. Вона дала свою згоду, і дала її свобідно з безграничної любови до нас... Безпосередній наслідок воплочення для Марії був такий, Ідо вона справді стала Богородицею. Марія є дійсно Мати Божа якраз тому, що вона є Мати Христова" (Життя ГНІХ у розважаннях. Т. І, с. 72 і 79).

Східна Церква, маючи на увазі гідність богоматеринства, призначила другий день Христового Різдва на окреме звеличання гідности Пресвятої Богородиці.

Східна Церква традиційно після великого празника святкує пам'ять тих осіб, які виконували головну роль в подіях празника. У Христовому Різдві на першому місці коло Христа бачимо Пресвяту Богородицю. Тож уже в перших віках вірні разом збиралися наступного дня після Христового Різдва, щоб подякувати Пречистій Діві Марії за те, що дала нам Спасителя та віддати їй почесть, як Божій Матері. Від того зібрання вірних і сам празник називають зібранням, Собором.

Годі означити, у котрому столітті празник Собору Пресвятої Богородиці ввійшов у загальну практику Церкви. Деякі святі Отці IV ст., як святий Амвросій, святий Августин, святий Епіфаній Кипрський і святий Йоан Золотоустий з нагоди празника Христового Різдва у своїх проповідях прославляють Пресвяту Богородицю. Можливо також, що якийсь час празник Собору і пам'ять святого первомученика Степана святкували в один день, бо щойно в VII ст. вшанування пам'яті святого Степана перенесено на третій день свят.

Натяк на святкування Собору Пресвятої Богородиці наступного дня після Христового Різдва знаходимо в 79 правилі Шостого Вселенського Собору, що відбувся в Константинополі 691 року. У той час подекуди був звичай, що другого дня після Різдва вірні обмінювалися печивом, нібито на честь болю Пречистої Діви Марії при народженні Ісуса Христа. Собор таку практику засуджує і забороняє. "Божественне з Діви народження, — каже Собор, — що було безсіменним, ми визнаємо за безболісне, і це проповідуємо всім вірним. Цим способом хочемо направити тих, що через незнання роблять щось невідповідне. Тому що деякі після святого Різдва Христа Бога нашого печуть печиво і дарують його один одному на честь мук при пологах Всенепорочної Діви Матері. Ми вважаємо, що вірні не повинні робити чогось такого. Бо не приносить чести Діві, коли її невимовне родження означують і представляють наче звичайне і властиве для нас родження, тому що вона понад усяке розуміння і вислів тілом породила невмістиме Слово. Отже, якщо це робитиме духовна особа, то її позбавлять сану, а мирянина відлучать".

В НАВЕЧЕРИЕ РОЖДЕСТВА ХРИСТОВА

Христос раждается — славите,
Христос с небесе — срящите!

Во имя Отца и Сына и Святаго Духа!

В предпразднственный день Рождества Господа Иисуса Христа: особенно близко нам это приглашение нашей чадолюбивой Матери — Святой Церкви. Сегодня мы стоим в преддверии величайшего праздника. «Христос раждается» — какая это радостная весть. Может ли что-то быть больше и выше этой радости?! Ожиданием этой радости люди томились веками. Ожидание Пришествия в мир Христа, как обетованного Богом Спасителя мира красной нитью проходит через весь Ветхий Завет. Еще в Раю после грехопадения наших прародителей Господь изрек это обетование.

Сотворив мир и видя, что все сотворенное добра зело, Господь по неизреченной любви. Своей хотел сделать человека участником мирского блаженства. Человек был поселен в Раю. От него требовалось только послушание воле Божией. Но и этого самого малого человек не выполнил. Он преступил, нарушил данную ему Богом заповедь. Праведным судом Божиим человек был изгнан из Рая, и с того времени начался скорбный путь для всего человечества. Но Всемогущий Создатель не отвратился вконец от Своего создания. Изгоняя из Рая согрешивших прародителей, Он изрек Свой праведный приговор. Адаму Он сказал: «В поте лица твоего снеси хлеб твой, пока не возвратишься в землю, из которой взят был еси, яко (потому что) земля ты и в землю отыдеши». Праматери нашей Еве сказал: «В болезнях будешь родить детей». Диаволу, который, приняв вид змия, соблазнил Адама и Еву и ввел их в грех, сказал: «Вражду положу между тобою и между Женою, и между семенем твоим и семенем Тоя; Той в тою будет блюсти — сокрушать главу, а ты будешь жалить Его в пяту» (Быт. 3, 15). Вот первое обещание Божие о Пришествии в мир Спасителя, Который должен был сокрушить диавола и возвратить людям утерянное блаженство Рая. Жена, о Которой упоми¬нает Господь в Своем приговоре диаволу, есть Пречистая Дева Мария; Семя же Ее — Родившийся от Нее Господь Иисус Христос.

На протяжении веков всей ветхозаветной истории люди не забывали этого обетования Божия. Взоры всех лучших людей были устремлены к Востоку. Все смотрели, не идет ли оттуда Тот, Кто был обетован Богом. Какой неизречен¬ной радостью исполнился мир, когда звезда на Востоке указала на исполнение ветхозаветного обетования Божия, на Пришествие Того, Кого с таким благоговением ожидал этот мир.

Сегодня мы с вами, дорогие братие и сестры, стоим в преддверии этой радости — величайшего праздника Рождества во плоти Господа Иисуса Христа. « Христос раждается — славите». Славьте же Христа все, славьте Его здесь, в храме Божием, славьте Его в домах ваших, славьте Его в семействах ваших, славьте Его во всей жизни вашей. «Христос с небес — срящите». Встречайте Его все, выйдем к Нему навстречу. Принесите к Нему все наши скорби, болезни, забудьте о всех печалях и невзгодах своих, слейтесь воедино, во един хор с небожителями и одними устами, и одним сердцем прославим наступающий праздник Его Рождества. Аминь.

Євгенія, муч.св.

Преподобномучениця Євгенія, родом римлянка, жила в Олександрії, куди її батька, Филипа, імператор Коммод (180–192) призначив намісником Єгипту. Євгенія здобула добру освіту і вирізнялася доброю вдачею і красою. Багато вельможних юнаків домагалися її руки, але одружуватися вона не хотіла. Після того, як Євгенія прочитала Послання апостола Павла, вона всією душею навернулася до християнства і таємно від батьків, у супроводі своїх двох рабів, Прота і Гіацинта, переодягнувшись у чоловічий одяг, пішла в чоловічий монастир. Там вона зі своїми рабами і супутниками прийняла Хрещення від єпископа Елія, який побачив її у видінні, і єпископ благословив її піти в монастир в образі монаха Євгенія.

Свята Євгена мала дар зцілення. Одного разу до неї за допомогою звернулася багата молода вдова Меланія. Побачивши юного ченця, ця жінка запалала нечистою пристрастю, але коли була відкинута, то вигадала наклеп про спробу насильства. Свята Євгенія постала на суді перед правителем Єгипту, тобто перед своїм батьком, і була змушена відкрити свою таємницю. Її рідні зраділи, бо знайшли ту, яку довго оплакували. Через деякий час всі вони прийняли Хрещення.

Після цього Филипа, за доносом поган, вигнали з посади правителя. Але олександрійські християни обрали його своїм єпископом. Новий правитель, побоюючись народного гніву, не став відкрито страчувати Филипа, а підіслав убивць. Під час молитви на самоті на єпископа напали розбійники і тяжко поранили його, від ран він через три дні помер мученицькою смертю. Після смерті Филипа його дружина Клавдія з дочкою Євгенією і слугами виїхала у свій маєток на околицях Риму. Там Євгенія продовжувала жити монашим життям. Вона привела до Христа багатьох дівчат, а Клавдія облаштувала свій будинок для потреб прочан і служила вдовам. Після декількох спокійних років імператор Галлієн (260–268) знову почав гоніння на християн, і багато з них знайшли притулок у святих Клавдії та Євгенії.

У той час осиротіла молода римлянка із царського роду, Василла, почувши про християн і про святу Євгенію, захотіла зустрітися зі святою і написала їй листа. У відповідь свята Євгенія прислала своїх друзів і сподвижників, Прота і Гіацинта, які проповідували для  Василли, і вона прийняла святе Хрещення. Служниця Василли розповіла її нареченому Помпею, що його наречена стала християнкою, і Помпей поскаржився імператорові на християн, що проповідують безшлюбність. Коли про це спитали Василлу, то вона відмовилася брати шлюб з Помпеєм, і за це її закололи мечем.

Святих Прота і Якинфа потягли до ідольського храму для принесення жертви, але лише вони увійшли, ідол впав і розбився. Святим мученикам Проту і Гіацинту відрубали голови. Тоді у храм Діани насильно привели святу Євгенію, але не встигла вона ще переступити поріг, як усе капище разом з ідолом зруйнувалося. Святу мученицю кинули в Тібр з каменем на шиї, але камінь випав, і вона залишилася неушкоджена.

Неушкодженою залишалася вона і в вогні. Тоді її кинули в рів, де вона перебувала 10 днів. У цей час їй з'явився Сам Спаситель і сповістив їй, що вона увійде в Царство Небесне в день Різдва Христового. Коли 262 року настало це свято, кат вбив Євгенію мечем. Незабаром прийняла мученицький вінець і свята Клавдія, яку донька, свята Євгенія попередила про день її смерті.

Толкование Евангелия на каждый день года.
Неделя пред Рождеством Христовым, святых отец

Мф, 1 зач., 1, 1—25

Родословие Иисуса Христа, Сына Давидова, Сына Авраамова. Авраам родил Исаака; Исаак родил Иакова; Иаков родил Иуду и братьев его; Иуда родил Фареса и Зару от Фамари; Фарес родил Есрома; Есром родил Арама; Арам родил Аминадава; Аминадав родил Наассона; Наассон родил Салмона; Салмон родил Вооза от Рахавы; Вооз родил Овида от Руфи; Овид родил Иессея; Иессей родил Давида царя; Давид царь родил Соломона от бывшей за Уриею; Соломон родил Ровоама; Ровоам родил Авию; Авия родил Асу; Аса родил Иосафата; Иосафат родил Иорама; Иорам родил Озию; Озия родил Иоафама; Иоафам родил Ахаза; Ахаз родил Езекию; Езекия родил Манассию; Манассия родил Амона; Амон родил Иосию; Иосия родил Иоакима; Иоаким родил Иехонию и братьев его, перед переселением в Вавилон. По переселении же в Вавилон, Иехония родил Салафииля; Салафииль родил Зоровавеля; Зоровавель родил Авиуда; Авиуд родил Елиакима; Елиаким родил Азора; Азор родил Садока; Садок родил Ахима; Ахим родил Елиуда; Елиуд родил Елеазара; Елеазар родил Матфана; Матфан родил Иакова; Иаков родил Иосифа, мужа Марии, от Которой родился Иисус, называемый Христос. Итак всех родов от Авраама до Давида четырнадцать родов; и от Давида до переселения в Вавилон четырнадцать родов; и от переселения в Вавилон до Христа четырнадцать родов. Рождество Иисуса Христа было так: по обручении Матери Его Марии с Иосифом, прежде нежели сочетались они, оказалось, что Она имеет во чреве от Духа Святаго. Иосиф же муж Ее, будучи праведен и не желая огласить Ее, хотел тайно отпустить Ее. Но когда он помыслил это, — се, Ангел Господень явился ему во сне и сказал: Иосиф, сын Давидов! не бойся принять Марию, жену твою, ибо родившееся в Ней есть от Духа Святаго; родит же Сына, и наречешь Ему имя Иисус, ибо Он спасет людей Своих от грехов их. А все сие произошло, да сбудется реченное Господом через пророка, который говорит: се, Дева во чреве приимет и родит Сына, и нарекут имя Ему Еммануил, что значит: с нами Бог. Встав от сна, Иосиф поступил, как повелел ему Ангел Господень, и принял жену свою, и не знал Ее. [Как] наконец Она родила Сына Своего первенца, и он нарек Ему имя: Иисус.

В воскресенье перед Рождеством Христовым за Божественной литургией слышим мы книгу родства Иисуса Христа. Это память богоизбранного народа, память человечества. Каждый народ и каждый человек имеет свою родословную, которую мы не храним. Память богоизбранного народа хранится вечной памятью — Духом Святым. Вся родословная Господа Иисуса Христа делится в Евангелии от Матфея на три части по четырнадцать родов в каждой. Первая часть рассказывает об истории народа до Давида, величайшего царя Израиля: Давид был тот, кто превратил Израиль в славный народ, иудеи стали могущественной силой в мире. Вторая идет до вавилонского пленения, которое было позором нации и крушением ее, третья — до Иисуса Христа, Который спасает народ Свой от рабства и гибели.

Это родословная всего человечества в лице избранных его и каждого из нас. Накануне Рождества Христова каждый из нас призывается с новой силой осознать свое человеческое достоинство. Бог сотворил человека по образу Своему и подобию, человек создан для общения с Богом. Мы имеем родство с Самим Богом, мы Его и род, каждый из нас рождается, чтобы быть царем, чтобы принадлежать царскому Христову роду. И каждый из нас прежде чем наступил светлый праздник, должен глубоко осознать свою греховность, свое отпадение от Бога, потому что Господь наш приходит спасти не праведников, но грешников. И оттого, что Бог становится человеком, в Нем крепость и любовь неодолимая, и нет ничего для Него невозможного, чтобы восстановить попавших в диавольский плен — в достоинство, которое дает благодать.

Эта родословная открывает нам, что Иисус Христос не ворвался в историю человеческого рода, как метеор. Рождество не есть случайность, непредвиденная милость Божия. Иисус Христос — Тот, Чьи корни, Чьи предки вполне человеческие, именно человеческие. Иисус Христос — Тот, приход Которого уготовлялся в течение всех веков, пока не пришла полнота времен и пока не нашлось в роде человеческом столь чистого Существа, способного стать вместилищем Бога, как Пресвятая Дева Мария. И мы видим, как вся история богоизбранного народа, в особенности со дня, когда Бог призвал Авраама, направлена к Рождеству Христову.

Евангелие от Матфея было написано прежде всего для иудеев — в нем больше, чем в других Евангелиях, цитат из Ветхого Завета, которые возвещают о конце мира, о Царстве Божием. Через эту родословную святой Евангелист Матфей как бы взывает к богоизбранному народу. Он от нас, но мы — входим ли в Его родословную, принадлежим ли мы Его роду, оттого что Ему надлежало так прийти в мир?

Эта родословная заканчивается именем праведного Иосифа, «мужа Марии», — как сказано в Евангелии, — «от Которой родился Иисус, называемый Христос». И далее мы слышим, какое место занимает праведный Иосиф в родословной Христа. «Рождество Иисуса Христа было так. По обручении Матери Его Марии с Иосифом, прежде, нежели сочетались они, оказалось, что Она имеет во чреве от Духа Святого. Иосиф же, муж Ее, будучи праведен и не желая огласить Ее, хотел тайно отпустить Ее, но когда он помыслил это, се, Ангел Господень явился ему во сне и сказал: «Иосиф, сын Давидов, не бойся принять Марию, Жену твою, ибо Родившееся в Ней есть от Духа Святого». Так просто и чудесно нам показано, что эта родословная праведного Иосифа не есть в полном смысле родословная Христа. Однако Господь принимает праведного Иосифа и всех людей, имена которых мы слышали, за Своих предков.

Тем более мы не являемся Его наследством по крови. Однако Он называет нас Своими родными и Своими чадами. Это совершается по дару Его благодати. Как избрание Избранной от всех родов Пречистой Его Матери и как избрание праведного Иосифа быть Ее обручником. Мы не можем сравнивать себя с кем-либо из великих избранников Божиих, но Рождеством Христовым мы все вступаем с Богом в родство.

Эти имена родословной свидетельствуют, что Христос восхотел воспринять всех предков праведного Иосифа, тех, от кого Он не родился, но которых Своей Божественной благодатью Он возводит в достоинство Своих предков, предков Христа Мессии. В этой родословной мы встречаем имена достойнейших святых людей, возлюбивших более всего Бога, Божие добро. Таких как Авраам, Исаак, Иаков, Вооз, Езекия и Иосия. И имена людей, о которых, по существу, ничего не сказано, потому что о них ничего не известно. Людей, которые не оставили в истории никакого яркого следа — ни плохого, ни хорошего. Таких большинство. Большинство таких людей в истории рода человеческого. И в этой родословной большинство таких. Следует череда неизвестных людей, о которых Священное Писание ничего не сообщает, кроме их имен. Мы знаем, что эти Елиаким, Азор, Садок, Аким, Елеазар, Матфан — люди из какой угодно среды и какого угодно происхождения.

Но самое поразительное, что в родословной Спасителя мы находим имена людей, совершивших тяжкие постыдные грехи прелюбодеяния, убийства и идолопоклонства. Однако и они, — оттого что Бог был для них единственным смыслом и надеждой в жизни, — несмотря на свои падения, продолжали, падая и вставая покаянием, — и с ними все человечество — свой путь к Богу. Здесь начало Евангелия, поистине благой вести для всех людей. Бог, ставший человеком, принимает их в Свое родство. Из какой бы то ни было среды, с какими бы то ни было грехами. Всех без единого исключения принимает Христос. И мы знаем, что Он будет постоянно называть Себя Сыном Давидовым не только за любовь Давида к Богу и за кротость Его, но и потому что Давид не уберег себя от страшных грехов. Горе было бы нам, если бы в родословной Христа были только безупречные по чистоте и вере люди, если бы Бог наш был только Богом Авраама, Исаака и Иакова. Мы понимали бы, что Его жизнь — не наша жизнь. Но это не так, и надежда наша велика.

Как хорошо, что Церковь напоминает нам об этом накануне Рождества Христова! Он плоть от нашей плоти, Он от нас, От берет на Себя грехи Своих предков и наши грехи. Со слезами любви и благодарности приблизимся к источнику нашей радости. Будем читать и перечитывать в Библии историю мужей и жен, описанных в этой книге, и находить в них свою жизнь. Это история нашего усыновления Богу, история нашего прощения. Приготовиться к Рождеству Христову значит приготовиться к тому, чтобы принять дар от Бога — Его любовь, Его прощение, Его родство. Принять Того, Кого никакой человек не отпугивает, никакой грех не отталкивает, никакой грешник не приводит в отчаяние. И только этой Его любовью может измеряться наше покаяние. Придя в мир, Он взял на Себя судьбы всех людей, грехи всех людей, жизнь и смерть всех людей. Принесем новорожденному Богомладенцу, как воспевает Церковь непрестанно в своих стихирах, золото, ладан и смирну — нашу веру, надежду и любовь. И наше благодарение и хвалу за Его родословную от лица всех тех, с кем Он восхотел быть в вечном родстве.

Молитва до святого Отця Василія Великого

Святий Отче Василіє! Преславний учителю вселенської Церкви, неустрашимий пастирю Христового стада, бездонна глибино Божої мудрості, перший Законодавче й Основнику монашого Чину, дзеркало чистоти, взоре покори й лагідності, живий образе терпіння, правило стриманості, непереможний побідниче єресей, ревний ісповідниче єдиного божества Пресвятої Тройці, безустанний проповіднику й заступнику непорочного дівства й Божого материнства Пресвятої Богородиці! Я, нужденний і многогрішний припадаю перед Тобою і прошу: Навчи мене так ступати дорогою Божих Заповідей і скріпи мене так, щоб я ніколи не схибив(-ла) з тієї дороги. Випроси мені в Бога ласки, щоб я думав(-ла) лише про небесні речі. Розігрій мою зимну волю й запали її, щоб я погорджував(-ла) усіми земними принадами, а бажав(-ла) лише небесних дібр. Скріпи мою пам’ять, щоб усе пригадувала мені ціль, до якої я сотворений(-а) і мої гріхи, що ними образив(-ла) я Господа Бога, зроби, щоб я за них жалував(-ла) та говорив(-ла) з пророком Давидом: Не пам’ятай, Боже гріхів, моєї молодості й не входи в суд зі слугою Своїм, бо ніхто з живучих не може бути оправданий перед Тобою. Знаю добре, предобрий Отче Василіє, що я весь переповнений(-а) злими й безсоромними ділами, знаю, що всіми своїми думками кожної хвилі тяжко ображаю доброту Божу. Тому гаряче прошу Тебе й сердечно молю: отвори мої очі, що так засліпилися марностями цього світу. Затикай вуха мої на непотрібні й злі розмови й відчиняй їх лише на слухання Божої мудрості святого Євангелія. Мої нечисті уста і язик навчи, щоб ніколи не вимовили пустого слова. Дай, щоб я ніколи не говорив(-ла) зле про свого ближнього. Мої руки осквернені грішними, нечистими ділами направ, щоб лише добре чинили, лише до добрих та Богу вгодних діл посвятилися. Заборони мені ступати такими дорогами, що відводять мене від Сотворителя й ведуть на загибель. Так, премудрий Пастирю Христового стада, візьми мене цілого(-у) під Свою опіку й охороняй від усякого зла, а направляй на дорогу всяких чеснот. Роби з моєї душі добру, вірну, чисту обручницю Христову. Від сьогодні відмовляюся від усіх гріхів й від того, що веде до гріха. Скріпи мене у вірі й надії на Боже, безконечне милосердя і любов. А коли наступить кінець мого життя, то Ти, преподобний Отче Василію, прийди мені на поміч з Пречистою й Преблагословенною Дівою Марією, яку Ти так почитав і любив, і будь мені захороною проти злих духів, що будуть мене всією силою тоді занапащати. Щоб я під Твоєю захороною спокійно, без боязни в щирому розкаянні, з любов’ю й надією переніс(-ла)ся там, де Ти тепер перебуваєш у вічному щастю, щоб я міг(-ла) там з Тобою прославляти Господа Бога в Тройці одного на віки.
Амінь.