www.zarvanycia.cc.ua Святі мученики 14 000 немовлят вбиті царем

www.zarvanycia.cc.ua Святі мученики 14 000 немовлят вбиті царем Іродом у Вифлеємі.

Коли прийшов час здійснення найбільшої події - Втілення Сина Божого і Народження Його від Пресвятої Діви Марії-, східні волхви побачили на небі нову зірку,  яка сповіщала про  народження Царя Іудейського.  Вони негайно попрямували до Єрусалимa для поклоніння Народженому, а зірка вказувала їм шлях. Вклонившись Богонемовляті, вони не повернулися в Єрусалим до Ірода, як він наказував , але, отримавши одкровення від ангела, пішли в свою країну іншим шляхом. Тоді Ірод зрозумів, що задум його знайти Немовля не здійснився, і наказав вбити у Вифлеємі та околицях всіх дітей чоловічої статі від двох років і молодше. Він розраховував, що серед убитих дітей буде і Богонемовля, в Якому вбачав суперника. Замордовані немовлята стали першими мучениками за Христа. Гнів Ірода обрушився і на Симеона , який усенародно свідчив у храмі про народження Месії. Коли святий старець помер, Ірод не допустив, щоб його гідно поховали. За велінням царя  був убитий святий пророк священик Захарія : його умертвили в Єрусалимському храмі між жертовником і вівтарем за те, що  не вказав, де знаходиться його син, Іоанн, майбутній Хреститель Господа Ісуса Христа. Гнів Божий незабаром покарав і самого Ірода: його спіткала люта хвороба, і він помер, живцем з'їдений черв'яками. Перед смертю нечестивий цар довершив міру своїх лиходійств: убив первосвящеників і книжників іудейських, рідного брата, сестру та її чоловіка, свою дружину Маріамну і трьох синів, а також 70 наймудріших мужів, членів Синедріону.

Вифлеємська трагедія
Коли людина вперше читає Євангеліє, то може жахнутися тому факту, що у Вифлеємі були вбиті 14 000 невинних немовлят. Про сенс їхніх страждань і смерті розмірковують і тепер викладачі  духовних шкіл,  філософи. Як же оцінювати сенс страждань Вифлеємських немовлят, і  яке місце уготовано їм у загробному житті?

Ніякі страждання не  є безглуздими перед Богом. Про це говорять і численні свідчення із Святого Письма, і приклади з життя людей, які страждають у цьому світі через ті чи інші причини. Промисел Божий про людину і світ спрямовує все до блага, але не завжди людському чуттєвому розумінню вдається усвідомити і побачити це відразу, в одну мить.   Іноді й далекі історичні приклади залишаються для нас незрозумілими з точки зору виправданості страждань. Вифлеємські немовлята стали першими мучениками за Христа, проливши свою невинну кров за Спасителя світу, хоча й несвідомо, але це сталося за Промислом Божим. Після Хресної Жертви Спасителя страждання за Нього стають для людини свідченням віри. Адже  з  грецької - «мученик» - «свідок».

Приклади мучеництва можна умовно  поділити на дві групи: мучеництво добровільне і за потребою . У першому випадку мученику пропонується відректися від Христа і продовжувати жити без Нього на землі і в загробному житті  або з Ним, постраждавши за Нього: «Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того і Я перед Отцем Моїм Небесним визнаю» ( Мф.10 : 32). До другого подвигу мучеництва відносяться ті випадки , коли людина не вибирає «життя або віру», а приймає страждання тому, що комусь у  релігійних чи політичних цілях необхідно знищити своїх опонентів.  Цар Ірод Великий, дізнавшись про новонародженого Царя Юдейського ( який за пророцтвом з'явився на світ у Вифлеємі) і побоюючись , щоб Він не відняв із часом у нього царства, «послав повбивати всіх немовлят у Вифлеємі  й  у всіх межах його  від двох років і менше » ( Мф.2 : 16 ).

За переказами,  їх було 14 000. Не знаючи, де саме знаходиться Ісус, Ірод бажав у числі цих невинних страждальців згубити новонародженого Христа. У цих немовлят не було вибору:  вони ще не усвідомили життя з її мінливістю, ні в кого з них не запитали, чи вибирають вони цей шлях, чи ні. Але саме такою була їхня дорога в Царство Небесне. За свої великі злочини Ірод не уникнув покарання Божого - тіло його вкрилося болючими ранами. Поруч із ним не було жодної людини, яка б співчувала його стражданням . Але й на смертному одрі Ірод продовжував множити зло: наказав убити брата, сестру та її чоловіка, нарешті, приговорив до смерті свою дружину Маріамну і трьох синів, бачачи в них суперників.

 Але ж чому Господь допустив смерть і муки невинних дітей, адже вони не вчинили ніякого зла і гріха?
Тут можна так відповісти щодо земної участі цих немовлят. Святитель Іоанн Златоуст говорить: «Якби хто взяв у тебе кілька мідних монет, а натомість віддав тобі золоті, невже ти вважав би себе скривдженим? Навпаки, не говорив би ти, що ця людина - твій благодійник ?». Тут кілька мідних монет - наше земне життя, яке рано чи пізно закінчується смертю, а золото - життя вічне. Так, за кілька миттєвостей страждань і мук немовлята здобули блаженну вічність, здобули те, чого святі досягали подвигами і працею усього життя. Вифлеємські немовлята успадковували собі вічне життя в сонмі ангелів. Для них страждання були тими таємничими дверима, які привели  в Царство Небесне.

Пророк Єремія пише: «Голос чути в Рамі, плач і ридання та голосіння: Рахіль плаче за дітьми своїми, не хоче втішитися, бо немає їх» ( Іер.31 : 15 ). Чи це стосується тільки  Вифлеємських немовлят чи  всіх поколінь християнських мучеників-немовлят?

Рама - це містечко в Ізраїлі, де була похована Рахіль, дружина старозавітного патріарха Якова, сина Ісаака й онука Авраама . За переказам , коли сина Рахілі, Йосипа, вели в Єгипет, як бранця і раба, він, проходячи повз гробницю своєї матері, заплакав і заголосив: «Мати моя, чуєш ти мене? Мати моя, бач, куди ведуть твого сина?» У відповідь із гробниці почулося ридання. Потім, коли вавилонський цар Навуходоносор в 586 році до Різдва Христового  розгромив Іудейське царство, він наказав переселити його жителів у Вавілонію, а Рама була містом, де збирали бранців - іудеїв, щоб перевозити їх у далеку країну.

За своїм географічним положенням місто Рама знаходиться в 12 -ти кілометрах від Вифлеєма. Тому, коли цар Ірод «послав побити всіх немовлят у Вифлеємі й у всіх межах його » (Мф.2 : 16), ця територія включала в себе й  Раму. У Старому Завіті пророк Єремія описує мешканців Єрусалиму, яких забирали на чужину (Іер.1 : 15), і ці слова про плач Рахілі сказані про них. На цьому сумному шляху вони проходять повз місто Рама - місце поховання Рахілі ( 1 Цар.10 : 2 ); і Єремія описує Рахіль, яка навіть у гробі оплакує  долю, що випала її народу у Вавилонському полоні. І вже  через століття відбулася більш страшна трагедія:  не вороги забирали в полон , а свої одноплемінники вбивали невинних дітей.

 У наш час, пам'ятаючи про немовлят із Вифлеєму, ми згадуємо про всіх  убієнних - вбитих просто так , без звинувачення, без якого б то не було «складу злочину», убитих просто так, з тієї причини, що це було потрібно численним  каїнам та іродам.

Передання говорить, що немовлят було 14 000, але в Євангелії про це нічого не сказано. Чи має якесь значення ця цифра?

Їх було, як вказує візантійська традиція, 14000. Зрозуміло, що стільки дітей «від двох років і менше» просто не могло бути в маленькому Вифлеємі і його околицях. Звідси стає ясно, що число це має символічне значення . Воно перш за все говорить про масовість такого явища, як вбивство невинних, як репресії, які найчастіше  відбуваються  не  з одним-двома, а з  тисячами і навіть мільйонами.  Евфимий Зігабен, візантійський богослов ХII століття, пише про це так: «Ірод вважав, що зірка, яка сповістила мудрецям зі сходу про Різдво Христове, не відразу ж з'явилася їм, Немовля народилося задовго до її появи. Для більшої безпеки він і повелів випередити час на два роки».

У той же час можна говорити про символічність цифри 14 як про число синів Рахілі. У Біблії синами Рахілі називають не тільки Йосипа та  Веніаміна, народжених нею, але також і онуків ( сини Йосипа та Веніаміна ) - «це сини  Рахілі, що народилися у Якова, усіх душ чотирнадцять» (Бут.46 : 22). За  чотирнадцятьма  тисячами  своїх синів плаче Рахіль через 17 століть після свого земного життя.

Взагалі, цифра 14 часто зустрічається, наприклад, у родоводі Спасителя:  «…всіх поколінь від Авраама до Давида чотирнадцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського переселення чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до народження Христа поколінь чотирнадцять» ( Мф.1 : 17 ). Пам'ять  про вбитих у Вифлеємі немовлят Церква почала здійснювати вже в II столітті. Ймовірно, тоді й була визначена цифра 14 000.
Усі питання  щодо Вифлеємських немовлят виникають тому, що ми трохи плутаємося в періодизації . Справді, до якого Заповіту відноситься ця жахлива історія - до Старого чи до Нового?

Дуже поширеною помилкою є віднесення тієї чи іншої події до Нового Заповіту лише на тій підставі, що про нього йдеться в Новому Завіті. Це не так. Давайте звернемо увагу, наприклад, на історію святого Іоанна Предтечі - останнього старозавітного пророка, який, володіючи дивовижною святістю, сподобився не тільки бути покликаним до пророчого служіння, але й побачив здійснення свого пророцтва. Новий Завіт укладений тільки у Христі: в Його Тілі,  яке за нас ламається, і Крові, яка за нас проливається. З цієї точки зору, Вифлеємські немовлята є старозавітними мучениками, тому що Христос є першим новозавітним  Первосвящеником, Пророком і Царем. І з первосвященства Христа випливає і Його першомученичество. Він став першомучеником Нового Завіту, добровільно принісши Себе в Жертву Викуплення.  Вифлеємські немовлята також можуть бути названими мучениками за Христа, тому що вони загинули внаслідок моторошної історії, головними сюжетами якої були події з життя Христа, і загинули, у прямому сенсі, замість Нього.

Куди потрапили душі Вифлеємських немовлят після смерті? Як ми віримо, до принесеної Жертви Ісусом Христом, душі всіх померлих людей - і праведних, і грішних - сходили в пекло, оскільки людина в невідродженому, занепалому стані не могла бути чадом Божим і наслідувати рай - дім Отця Небесного. Тому, пам'ятаючи про це, нам не складе ніяких труднощів відповісти на питання про посмертну долю Вифлеємських немовлят: вони були вбиті і після смерті переставилися до  сонму старозавітних праведників, пророків і мучеників.  І вже потім тільки Господь наш, померши на Хресті, Своєю душею зійшов у пекло і, розтрощивши вічні його окови, вивів всіх, що повірили і чекали на Нього. Немовлята померли до Христа, але після воз'єдналися з Ним, бо Він помер і за них.
Звичайно, коли читаєш відповідне місце Священного Писання, то не можеш не жахнутися тій жорстокості, з якою обернувся світ до ні в чому невинних дітей. Природно, у нас тут виникає ряд питань, насамперед про сенс такого страждання. Тут дуже важливо підкреслити такий факт, що  страждання Вифлеємських немовлят не мало ніякого сенсу, бо вбивство невинних (тим більше дітей) не може мати ніякого сенсу. Була лише явна зла воля і умисел Ірода.  Це сталося тому, що «світ лежить у злі» ( 1 Ін.5 : 19 ) і не знає Бога.

Бог же не створив страждань, і саме по собі страждання - це те, за допомогою чого диявол намагається зробити цей світ безглуздим. Безглуздість страждань - проблема, з якою намагалися впоратися багато релігій. Але особливість вчення Христа в тому, що воно не намагається позбавити людину від страждання як такого, а пропонує людині наділити своє страждання глуздом (сенсом,змістом) і перетерпіти його до кінця. І Сам Христос Своїм прикладом показав, як ми повинні переносити біди, страждання, випробування . Він Сам опинився в самому епіцентрі страждання, болю, смерті. Страждання і смерть - це та зброя, на яке розраховував диявол у війні проти роду людського. Але саме вони ( і Воскресіння, звичайно) - те, чим Христос переміг сатану. Тепер тільки від нас залежить, чи буде наше страждання пережите  з Христом чи  воно так і залишиться безглуздим і безпросвітним. Хто в Христі, той придбаний, а не втрачений, що б з ним не сталося!

А як же діти? Що від них залежить? Тут слід звернути увагу на слова пророка Єремії, які наводить євангеліст Матвій, оповідаючи про цю трагедію: «Глас чути в Рамі, плач і ридання та голосіння: Рахиль плаче за дітьми своїми, не хоче втішитися, бо їх немає » ( Іер.31 : 15). Здавалося б, при чому тут це? Можна подумати, що Матвій наводить це місце тільки для того, щоб підкреслити трагізм події,  яка відбувається. Але давайте відкриємо Біблію і прочитаємо далі: «Так говорить Господь: «Стримай голос свій від голосіння і очі твої від сліз, бо є нагорода за працю твою, - говорить Господь, - і вони вернуться з краю ворожого. І є надія для твого майбутнього, - говорить Господь, - і вернуться діти твої в межі свої » ( Іер.31 :16 -17). Євангелист, мабуть, навпаки, хоче підкреслити наявність якогось прийдешнього блага,позбавлення, порятунку навіть у  таких випадках.

Нагадування про Бога, новиини, розклад богослужінь:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/J-QoUwskbTo