www.zarvanycia.cc.ua Святитель Іоанн (Іван) Златоуст (Златоустий

www.zarvanycia.cc.ua Святитель Іоанн (Іван) Златоуст (Златоустий)

Святитель Іоанн (Іван) Златоуст (Златоустий), архієпископ Константинопольський – один з трьох Вселенських святителів, разом зі святителями Василем Великим і Григорієм Богословом . Народився в Антіохії близько 347 року, в сім’ї военоначальника. Його батько, Секунд, помер незабаром після народження сина, мати, Анфуса, не стала більше виходити заміж і віддала всі сили вихованню Іоанна .

Юнак навчався у кращих філософів і риториків, рано звернувся до поглибленого вивчення Святого Письма та молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський (пам’ять 12 лютого) , котрий покохав Іоанна як сина, наставив його у вірі та в 367 році хрестив. Через три роки святий Іван був поставлений у читця .

Після того , як святитель Мелетій був відправлений на заслання імператором Валентом, в 372 році , святий Іоанн спільно з Феодором (згодом – єпископом Мопсуестським) вчився у досвідчених наставників подвижницького життя , пресвітерів Флавіана і Діодора Тарсійского. Коли померла мати святого Іоанна, він прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією».

Незабаром святого Іоанна визнали гідним кандидатом для заняття єпископської кафедри. Однак він з смирення ухилився від архієрейського сану. У цей час святий Іван написав «Шість слів про священство» – велике творіння православного пастирського Богослов’я .

Чотири роки провів святий в працях пустельницького проживання, написавши «Проти озброюють на шукають чернецтва » і «Порівняння влади , багатства і переваг царських з істинним і християнським любомудрием чернечого життя».

Два роки святий дотримувався повне безмовність, перебуваючи у відокремленій печері. Для відновлення здоров’я святий Іван повинен був повернутися в Антіохію. У 381 році єпископ Мелетій Антіохійскнй присвятив його у сан диякона . Наступні роки були присвячені створенню нових богословських творінь: «Про провидіння», «Книга про дівоцтво», «До молодої вдови» (два слова) , «Книга про святого Вавила і проти Юліана і язичників ».

У 386 році святий Іоанн був хіротонізований єпископом Антіохійським Флавіаном у пресвітера. На нього поклали обов’язок проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн виявився блискучим проповідником , і за рідкісний дар богонатхненного слова отримав від пастви найменування «Златоуст». Дванадцять років святий, при скупченні народу, зазвичай двічі на тиждень, а іноді щодня, проповідував у храмі, потрясаючи серця слухачів.

У пастирській ревності для найкращого засвоєння християнами Священного Писання святий Іван звернувся до герменевтики – науки про тлумачення Слова Божого. Він написав тлумачення на багато книг Священного Писання (Буття, Псалтир, Євангелія від Матвія і Іоанна, Послання апостола Павла) і безліч бесід на окремі біблійні тексти, а також повчання на свята, в похвалу святих і слова апологетичні (проти аномеев, іудействуючих і язичників). Святий Іоанн як пресвітер ревно виконував заповідь піклування про бідних: при ньому Антиохійська Церква живила кожен день до 3000 дів і вдовиць, не рахуючи ув’язнених, подорожніх і хворих. Слава чудового пастиря і проповідника зростала.

У 397 році, після кончини Константинопольського архієпископа Нектарія, святий Іоанн Златоуст був викликаний із Антіохії для посадження на Константинопольську кафедру. У столиці святий архіпастир не міг проповідувати так часто, як в Антіохії. Безліч справ чекало вирішення святителя, він почав з головного – з духовного вдосконалення священства. І тут кращим прикладом був він сам. Засоби, які призначалися для архієпископа, святий звернув на утримання кількох лікарень і двох готелів для прочан. Архіпастир задовольнявся мізерною їжею, відмовлявся від запрошення на обіди. Ревнощі святителя до утвердження християнської віри поширювалася не тільки на мешканців Константинополя, а й на Фракію, включаючи слов’ян і готів, Малу Азію і Понтійску область. Святий Іоанн направляв ревних місіонерів в Фінікію, Персію, до скіфів, писав послання до Сирії, щоб повернути Церкві маркіонітов, і домігся цього. Багато праць поклав святитель на влаштовування благоліпного Богослужіння: склав чин Літургії, ввів антифон спів за всеношною, написав кілька молитов чину Єлеопомазання.

Розбещеність столичних звичаїв, особливо імператорського двору , знайшла в особі святителя безстороннього викривача . Коли імператриця Євдоксія, дружина імператора Аркадія (395-408 ), розпорядилася про конфіскацію власності у вдови і дітей опального вельможі, святий став на їх захист. Горда імператриця не поступиться і затамувала гнів на архіпастиря. Ненависть Євдоксії до святителя розгорілася з новою силою , коли недоброзичливці сказали їй , ніби святитель у своєму повчанні про суєтних жінках мав на увазі її. Суд постановив позбавити влади святого Іоанна і за образу імператриці стратити. Імператор Аркадій замінив страту вигнанням. У храмі юрмився збуджений народ, який вирішив захищати свого пастиря. Святитель, щоб уникнути хвилювань, сам віддав себе в руки влади. Тієї ж ночі в Константинополі стався землетрус. Перелякана Євдоксія просила імператора терміново повернути святого і негайно послала лист вигнаному пастирю, благаючи його повернутися .

Але вже через два місяці новий донос пробудив гнів Євдоксії. У березні 404 року відбувся неправедний собор, який постановив вигнати святого Івана. Під час вигнання його зі столиці, пожежа перетворила на попіл будівлю сенату, почались спустошливі набіги варварів, а в жовтні 404 року померла Євдоксія. Навіть язичники бачили в цих подіях Небесне покарання за неправедне осудження угодника Божого.

Перебуваючи у Вірменії, святитель Іоанн намагався зміцнити своїх духовних чад. У численних листах (їх збереглося 245 ) єпископам Азії, Африки, Європи і своїм друзям у Константинополі, він утішав страждаючих, наставляв і підтримував своїх прихильників. Взимку 406 року святий був прикутий до ліжка хворобою. Але вороги його не заспокоїлися. Зі столиці прийшов наказ перевести його в глухе місце Пітнус (Піцунду, в Абхазії). Виснажений хворобами святитель у супроводі конвою три місяці в дощ і спеку здійснював свій останній перехід. У Команах сили залишили його. У склепу святого Василіска (+ бл. 308, пам’ять 22 травня) , втішений явищем мученика («Не сумуй, брат Іоанн ! Завтра ми будемо разом»), причастившись Святих Таїн, вселенський святитель зі словами «Слава Богу за все! » Відійшов до Господу 14 вересня (27 вересня за новим стилем) 407 року. Крім 14 (27 вересня) Свята церква шанує дні пам’яті Іоанна Златоуста 27 січня (9 лютого за новим стилем), в день перенесення мощей, і 13 ( 26 за новим стилем) листопада. Цікаво, що Святитель Іоанн Златоуст помер 14 вересня 407 року, але, заради свята Воздвиження Животворящого Хреста Господня , пам’ять святителя перенесена на 13 листопада. Ну і, безумовно , також Іоанн Златоуст особливо шанується 30 січня (12 лютого по новому стилю) в день пам’яті Трьох Вселенських святителів – разом зі святителями Василем Великим і Григорієм Богословом .

Святитель Іоанн Златоуст був похований в Команах. У 438 році Прокл, Патріарх Константинопольський (434-447 ), здійснюючи Богослужіння в храмі святої Софії, виголосив похвальне слово пам’яті свого великого вчителя, в якому порівнював святителя Іоанна Златоуста зі святим Іоанном, Предтечею Господнім, проповідувавшим покаяння і також потерпілим за викриття пороків. Народ , що горів любов’ю до святителя Іоанна Златоуста, не давши Патріарху докінчити свого слова, почав одностайно просити його звернутися до імператора з проханням про перенесення святих мощей святителя з Коман до Константинополя. Святитель Прокл відправився до царя Феодосія II (408-450 ) і від імені Церкви і народу просив його про це. Імператор погодився і відправив у Комани особливих посланників зі срібною ракою, щоб з пошаною перевезти святі мощі. Жителі Коман глибоко сумували про те, що їх позбавляють великого скарбу, але не могли противитися царським указам. Коли ж імператорські посланці приступили до труни святителя Іоанна, вони не змогли взяти його мощі. Тоді імператор, в каятті, написав послання святителю, просячи у нього пробачення за себе і за свою матір Євдоксію. Послання це прочитали біля гробу святителя Іоанна, поклали на нього і вчинили всенічне бдіння. Потім приступили до гробниці, легко підняли мощі і внесли на корабель (гробниця святителя Іоанна залишилася в Команах, поблизу Піцунди).

Тоді ж відбулося зцілення убогої людини, яка приклалась до покрову від гробу святого. Після прибуття мощей святителя Іоанна в Константинополь, 27 січня 438 року все місто на чолі з Патріархом Проклом, імператором Феодосієм, з усім його синклітом і безліччю народу вийшло назустріч. Численні клірики зі свічками, кадилами і хоругвами взяли срібну раку і з співами внесли її до церкви святої мучениці Ірини. Коли Патріарх Прокл відкрив труну, тіло святителя Іоанна виявилося нетлінним, від нього йшли пахощі. Припавши до гробу, імператор Феодосій II зі сльозами просив святителя пробачити його матір. Народ не відходив від раки весь день і всю ніч . На ранок мощі святого були віднесені в соборну церкву Святих Апостолів. Коли раку була поставлена на патріаршому престолі, весь народ єдиними вустами вигукнув:«Прийми престол свій, отче», – і Патріарх Прокл з багатьма, що стояли біля раки, побачили, як святитель Іоанн відкрив свої уста й вимовив «Мир всім!»

У IX столітті Йосип піснописець, Косма Вестітор та інші написали піснеспіви на честь перенесення мощей святителя Іоанна Златоуста, які й понині співаються Церквою в спогад цієї події.

Новити, розповіді та життя святих:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/RN0X3_n-XCw