Проповідь на Світлий Понеділок

Проповідь на Світлий Понеділок

«Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив» ( Ів.1.18).

Ці слова сьогоднішнього Євангельського читання є відгомоном голосу Отця, який пролунав під час Богоявлення  Господнього: «Це Син мій улюблений, що Його Я  вподобав» (Мт. 3.17). В іншому місці Святого Письма читаємо, «що так Бог полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув а мав життя вічне» (Ів. 3.16).

Безмежна любов Божа до людського роду була причиною приходу Сина Божого у цей світ і спонукала Його зійти в пекельну безодню для порятунку загубленої людини. Як пише святий Іван Золотоустий, Христос, сказавши слова: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Мт. 27.46; Мк. 15.34), покинутий Богом за короткий час помер такою ж смертю, як вмирають усі люди. Пекло широко розтулилося, що прийняти Того, Хто руйнував його царство на землі, Хто заважав йому торжествувати. Але зійшов Він у пекло у славі, у славі Свого Божества. Пекло було вражене Божеством; морок освітився Божим світлом, смерть, яка там панувала, переможена; життя заторжествувало. А смерть на землі тепер для нас не страшна, це – сон, вона – Успіння, вона – очікування і нашого воскресіння з мертвих ... Про цю величну Божу Любов, про цю величну подію у суботу на Єрусалимській Утрені ми співали: «Ти прийшов на землю, щоб спасти Адама і не знайшовши його на землі, Владико, зійшов аж до аду, шукаючи його» (стація І).

Христос свою благовість поніс аж до аду, щоб темряву смерті розвіяти світлом свого Воскресіння та всіх померлих вивести до небесних висот. Тому в каноні Паски ми співаємо: «Нині все наповнилося світлом, і небо, і земля, і глибини підземні, нехай же празнує вся твар востання Христове, в якому утверджується». Ніщо не є забуте, чи відкинене нашим Спасителем, Який зійшов у найглибші глибини буття, щоб все просвітити, все спасти, все воскресити і вознести на небеса. Великдень – це докорінна переміна всієї вселеної.

У Різдві ми оспівуємо з’єднання неба і землі через народження Спасителя. У Воскресінні ми оспівуємо всеспасаючу любов Воплоченого Бога.  Господнє Воскресіння і зішестя в ад є продовженням і завершенням таїнства Воплочення і Богоявлення.

Запитаймо себе, як Воскресіння Господнє вплинуло на нас?

З Воскресінням Господнім ми отримали надію на Царство Небесне. Каже Христос до своїх учнів: «Там, де Я, там і ви будете…» (Пор. Ів. 14.3). Дороговказом до прийняття  Господнього Воскресіння є слова Івана  Хрестителя: «Вирівняйте путь Господню» (Мт. 3.3). У період посту ми намагалися усвідомити наші немочі і недоліки і усунути їх, але перед нами відкрився новий радісний період. Нам потрібно навчитися, як терпіти з Христом так і радіти з Ним. Господня радість виключає гріх! Тому і в цей великодній період є не менш важливо берегти себе від гріха, ділитися з ближніми радістю Господнього Воскресіння і тим самим «вирівнювати путь Господню» до наших сердець.

Прихід Бога до людської душі – це таїнство. Перша і головна ініціатива належить самому Богові. Він визначає, коли і як постукати до людського серця. Ми повинні приготуватися до приходу Божої благодаті, усунути перешкоди які стоять на дорозі. Плекаймо духа любові, пам’ятаймо, що «серцем сокрушенним і смиренним Бог не погордить» (Пс. 50.19).

Воскресіння Христове – це нова дійсність. Ті, що прийняли цю дійсність, вже є учасниками Царства Небесного. Ця участь є початковою, своєї повноти вона сягає у вічності, де ми будемо споглядати Бога «лицем в лице».

 просімо в Бога ласки зростати у вірі, любові, чеснотах, просімо ласки витримки і вірності, щоб нам не відпасти від дару Царства Божого, але постійно заглиблюватися у тайну Воскреслого Христа.

Пасха – це образ самого Христа Господа.  Святий апостол  Павло каже: «Наша Пасха – це Христос…» (1Кор.5.7).  Цю правду нашої віри оспівує і одна із найкращих пісень Воскресної  Утрені: «О Пасхо велика і найсвятіша, Христе, о мудросте і Слово Боже, і сило, подавай нам тісніше з’єднатися з Тобою в невечірній день царства Твого». Амінь.

Як відомо, у давнину міські вулиці не були широкі і просторі, як в наші дні. Вони були вузькими і багатолюдними. Такими, що в обідній час важко  було людині пройти вулицею, а не те, що кінному проїхати. Цар їхав на коні і не один, а зі своїм супроводом. Щоб їм проїхати, спереду йшли, або їхали царські воїни, або слуги, що «рівняли йому дорогу», давали можливість проїхати цареві зі своїм супроводом. Тому сучасній людині вислів «рівняйте цареві дорогу» є не зрозумілий, а два тисячоліття тому цей вислів був зрозумілий і знайомий для усіх мешканців країни.

З часом цей вислів став крилатим і набрав алегоричного, переносного змісту. Він означав бути добрим помічником якійсь людині, допомоги управителю, добре правити своєю державою, своїм містом. Для нас, християн, цей вислів: «Рівняйте путь Господню» (Мт. 3.3) також має великий духовний зміст і означає бути добрим помічником Христа, допомагати йому знайти коротку дорогу до людських сердець. Для цього наші слова і наші діла мають свідчити про Христа, кожен, хто подивиться на нас має сказати, що ось правдивий християнин, що «рівняє путь Господню» і я хочу бути такою людиною, таким християнином.

У царювання римського імператора Декія багато християн було вкинуто до в’язниць. Особливо їх було багато в Нікомидії. Для суду над в’язнями сюди одного разу прибув імператорський чиновник Переній. Він звелів зібрати всіх громадян, щоб ті відкрито оголосили свою віру. «Хай кожен скаже своє ім'я, батьківщину і звання», – зажадав суддя-поганин.

Один багатий римлянин на ім'я Кодрат потай сповідував Христову віру, стояв позаду всіх присутніх і здавався стороннім глядачем. Ніхто не припускав, що цей знатний римлянин-християнин. Помітивши боязкість, що охопила деяких з християн, Кодрат вирішив подати їм приклад сповідання, тобто показати, що означає сповідувати віру в Бога. Він вийшов вперед і голосно заявив:

– Наше ім’я – християни, наше звання – раби Христові, а батьківщина у нас – Небо.

Почувши це, Переній наказав зброєносцям взяти незнайомця. Але блаженний Кодрат сам підійшов до судді і, перехрестившись, вигукнув:

– Я від імені всіх кажу тобі, що всі тут присутні – воїни Христові, що не бояться відкрито заявити про це.

І дійсно, Никомидійські християни вирішили краще померти за Христа, ніж зректися віри в Нього.

Висновок. Дуже важливий добрий приклад у вірі. Він допомагає й іншим мати сильну віру. Для юдеїв таким добрим прикладом став святий Іван Хреститель і саме завдяки його проповідям і повчанням була сформована перша могутня громада християн з числа юдеїв. Він був тим, хто вказував людям дорогу до Бога, «рівняв путь Господню».