18 квітня - святих мучеників Теодула і Агатопода, і тих, що з ни

18 квітня - святих мучеників Теодула і Агатопода, і тих, що з ними

святі мученики Теодул, АгатоподВ цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святих мучеників Теодула і Агатопода, і тих, що з ними.

За царювання Диоклитіяна і Максиміяна, нечестивих царів римських, були в Тесалоніках два богоугодні причетники церковні Агатопод і Теодул. Агатопод саном був диякон, літами старий, цнотливістю і сивиною прикрашений. Теодул був читцем, молодий і вродливий з лиця, юний літами, непорочно в чистоті жив, чесних християнських батьків син, йому ж братами по плоті були: Капітон, Митродор, Філосторгій — усі досконало благочестиві до Бога. Перед подвигом страдницьким блаженний Теодул прийняв від Бога запоруку вінця мученицького, що має в нього бути. Одної ночі спочиваючи, здалося у видінні сонному, що прийняв в руки свої річ якусь від особи чесної. І, зразу зі сну збудившись, знайшов у руках своїх перстень дуже гарний, невідомо з чого зроблений, із печаттю, що мала зображення хреста святого — знамення страждання за Христа Господа, який на хресті за нас постраждав. Тим перснем юнак святий всілякі в людях хвороби зцілював, і якщо лише зустрічав Теодул із перснем когось немічного — зразу втікала хвороба від того і подавалося здоров'я. Через те багато з еллінів до Христа наверталося. Тоді нечестиві царі підняли гоніння на християн і послали накази свої нечистиві всюди, аби люди поклонялися ідолам, ділові рук людських, а не Богові, єдиному всіх Творцеві. Прийшов же той наказ і в Тесалоніки. І клали на людному місці катівське знаряддя на тих, що не скоряються наказам царським. І багато вірних втікало, куди хто сховатися міг, одні насмілювалися на муки, а инші немічними були, смертних боялися погроз, до нечестивих приєднувалися й ідоложертовне їли, полюбивши суєтне це життя біль ше від безсмертного, і, від короткочасних втікаючи мук, вічну собі смерть і загибель готували. Радів диявол через таких, проте перемогли й осоромили його великодушні і міцні воїни Христові, як же ці два — Агатопод і Теодул.

Вони-бо в час гоніння того лютого не втікали, не крилися, а в домі Божому перебували весь час, удень і вночі до Бога за Церкву Його святу, що в бідах, молилися і чекали свого на муки взяття. Про них довідавшись, воїни взяли їх і в темницю вкинули. Був же тоді в Тесалоніках ігемон Фавстин. Він, одного дня на судищі сівши, звелів поставити на допит ісповідників Христових Агатопода й Теодула. Вони ж, наче на бенкет звані, весело йшли, руками один одного тримаючись, світлі лицями, душами ж мужні, і велегласно зі сміливістю взивали: "Ми християни!" І так стали перед судом катовим. Він же, хотівши спершу юного підступом своїм зловити, звелів відійти всім, а Агатопода деінде відвести. І, ближче до себе Теодула прикликавши, сказав до нього дружньо: "Дай переконати себе, о юначе, прошу тебе, і, нову ту християнську звабу відкинувши, до давніх законів підійди, щоб не втратити погано життя свого". Святий же Теодул усміхненим лицем відповів: "Я вже давно від усілякої зваби і блуду втік, за тебе ж, що полюбив суєту безмірно, боюся, щоб не впав ти у смерть вічну". Коли те сказав святий, не розгнівався ігемон, але всіляко його зманював, то дари, то почесті обіцяючи, щоб приступив до ідолопоклоніння: стояв же там поблизу жрець Дія, на ім'я Ксенос. Сказав ігемон до святого: "Якщо дари і почесті не переконують тебе до жертви, то муки переконають підкоритися царським наказам". Відповів йому мученик: "Погрози мук ніяк не зможуть мене настрашити й анітрохи схилити до волі вашої". Знову ж Фавстин радив і говорив: "Чи не краще життя в почестях, аніж смерть люта?" Відповів Теодул святий: "Справді, це і я розумію, що краще життя понад смерть. І поклав в умі своїм зневажити смертне це на землі короткочасних днів життя, щоб стати учасником безсмертного життя і вічних благ небесних. Тому ж вогнем і ранами замуч мене і довідаєшся, що мучене тіло тлінне і піддається згубі — душа ж розумна нетлінна, муками від тіла скоро хоче відлучитися, більше возвеселиться в безконечному житті". Сказав ігемон: "Скажи мені, прошу тебе, хто є заступником того великого добра, що задля Його ж любови рани і смерть зневажити сьогодні ти вирішив?" Відповів Теодул святий: "Бог, що замкнув мене природними законами, і Його син Ісус Христос, Слово Отче, Його ж хрестом я змолоду знаменований. До кінця життя свого знамення Його не залишу і швидше катуванням твоїм від тіла, аніж від знамення Христового, відлучуся: вірний-бо я Владики свого слуга й ані вогнем, ні залізом не переможний". Фавстин-ігемон здивувався такій мужності і сміливості святого юнака Теодула, звелів відвести його далі на окреме місце. Агатоподові ж святому, прикликавши до себе, сказав: "Поклонися богам нашим, ось-бо Теодул, який у звабі раніше перебував, нині обіцяв поклонитися їм і з нами принести жертву". Агатопод же святий, зрозумівши звабу ігемонову, відповів: "І я з ревністю і радістю, за словами Теодула, принесу жертву Богові істинному і Його Синові — Ісусові Христу, тому Богові Теодул жертву пахучу принести обіцяв". Фавстин супроти сказав: "Не тим, яких ти називаєш, але дванадцятьом богам, які тримають вселенну, Теодул обіцяв жертву принести". Агатопод же святий, похитавши трохи головою, сказав: "Чи богами називаєш тих, яких з речі тлінної майстер зобразив за подобою людською? Чи богами є ті, яких же зробили люди своїми руками і, наче кращим від себе і більшим, служити їм узаконили безумно? Чи богами є ті, які не можуть тим, хто хоче їх скинути і розбити, протистояти ані себе захистити? Вони ні очима не бачать, ні ногами не ходять і жодного не мають у собі чуття. Чи богами є ті, що, як вірять елліни, мали колись душу живу, і розповідають елліни про них, що осквернилися наймерзотнішими блудодіяннями, нині ж їх, різьблених, за один срібний чи чотири мідяки продають майстри? І чи принесу я жертву, належну всесильному Богові, недостойним і скверним, яких ти вважаєш богами? Чи співатиму пісню глухим ідолам?" Коли таке говорив святий, начальники, що стояли перед ігемоном, злякалися, що й инші на допит приведені християни словами Агатоподовими утвердяться у вірі, тому зразу звеліли вести його разом із Теодулом до в'язниці. Коли ж були ведені святі, людей багато за ними йшло, всіляке ра дили тим, що поспішали до кращого. Одні, над юністю Теодуловою милосердячись, намагалися багатьма словами переконання відвести його від незмінного його рішення. Инші ж, на чесну сивину Агатоподову дивлячись, в один голос радили, гукаючи до нього: "Хіба й ти, Агатоподе, дитячий маєш розум і не розумієш, що корисне для життя твого?" Святі ж нічого людям не відповідали, ішли, дійшовши ж до в'язниці, помолилися мовчки до Бога і приєдналися до пут в'язнів, яких за різні провини і злодіяння тримали. Опівночі ж божественними якимись видіннями укріплені були і прокинулися радісні, Ісуса Христа, Спаса всіх, прикликаючи. Тоді руки і лиця чистою умивши водою і коліна на землю і голови схиливши, спільну молитву послали Богові, наче єдиними устами кажучи: "Боже, творче всіх і свідку, що згубив безодню, створив же світ цей видимий, вчинив безперервний біг небес, щоб у них сонце просвітлювало все вдень, місяць же — нічну темряву сяйвом своїм розганяв, обоє ж із зорями нехай рослинам, які родяться із землі, служать. Ти, що дав землі родити тварин, глибині морській — рід рибний, птахам — місце в повітрі, щоб море людині, Тобою створеній, своїми служило дарами, повітря ж у співі птахів пісню Тобі приємну підносить, земля ж, різні плоди щедро даючи людському роду, Тобі, усіх Владиці, вдячність возсилає устами людськими. Ти роду нашому, що беззаконствує і від заповідей Твоїх відступив, у п'янство і блуд впав, загинути до кінця не дав, не попустив дияволу, щоб розумне творіння зовсім осліпло і було стягнене аж до тартару, але забуттю передав прогрішення людські, одним же милосердям схилився, послав із престолу небесного до людей єдинородного свого Сина, щоб, природу людську прийнявши, безсмертя своє змішав із нашою смертністю. І Слово Твоє, що з Тобою перебуває, ним же все було, щоб заблукалих у неправдах повернути знову на шлях праведний. Ти-бо із Сином, і Син із Тобою, разом зі Святим Духом, на вселенну зглянувшись, чудами своїми преславними нечестивих до святої віри привів. Ти, Сину Божий, з Отцем і Духом Святим Лазаря чотириденного воскресив словом, перемігши закони єства і смерти. Ти чоловіка сліпонародженого землею, на очі його покладеною, просвітив, як же і колись кровоточивій жінці, що торкнулася ризи Твоєї, раптове подав зцілення, також і розслабленого здоровим зробив, одр йому свій понести звелів. Тому нині, о Боже, благоволи в співдружності з нами й укріпи нас силою зверху, щоб, допомогою твоєю, катування нечестивих мужньо перетерпівши, змогли ми до Небесного перейти Царства". Коли так молилися святі, в'язні, які через убивство чи перелюбодіяння були утримувані там, відклавши страх тілесної смерти, скоро припали до ніг святих, просячи гріхам своїм прощення і визволення від душевної смерти. Люд же, що зовні був, в'язничні замки розбивши, всередину увійшов і слухав із насолодою і здивуванням слова, що виходили з уст рабів Божих. Те бачивши, Єнпсифій, претороначальник тесалонікійський, найвідданіший слуга диявола, побіг із поспіхом до ігемона, сповіщаючи, що багато хто покине службу богам, якщо ті в ув'язненні утримувані два християнина скоро не будуть страчені. Збентежився ігемон гнівом і зразу послав воїнів привести до нього юнака зі старцем. І представлені були неправедному тому судищу раби Христові. Поглянувши ж на святого Теодула, ігемон сказав: "Чи не знаєш, що праведно слухати накази царів, які володарюють вселенною?" Відповів святий Теодул: "Те, що наказує неба і землі Владика, те справді слухати і ділом виконувати праведно і благочесно, а те, що тимчасові царі наказують, ті їхні веління, якщо праведні будуть, небесному Творцеві не супротивні, то добре їх слухати, якщо ж неправедні — то ніяк слухати їх не годиться". Сказав Фавстин-ігемон: "Хто створив небо, скажи мені?" Відповів святий Теодул: "Бог Вседержитель і Божий Син Ісус Христос, який є Словом Отчим". Сказав Фавстин: "Чи Той, якого муками найлютішими юдеї замучили, розп'явши?" Відповів мученик: "Той, Кого розп'яли юдеї, бо волею страждати за нас захотів, потім воскрес із мертвих, силою божества Свого, і видно Його було як переможця смерти, що сходив на небо, звідки ж знову прийде викрити й осудити невірних". Сказав Фавстин: "Чому ж нашим богам жертви принести не хочеш?" Відповів святий: "Чи не краще приносити жертву Тому, хто створив тих, що виготовляють ідолів, аніж самим виготовленим ідолам? Справді кращий Творець від творіння". Тоді Фавстин-ігемон звелів із юнака святого Теодула скинути одяг й оголити його на муки, а проголошувач кричав: "Принеси жертви богам і відпущений будеш!" Мученик же казав катові: "Одяг з тіла мого забереш, але віри моєї до Бога мого не можеш забрати навіки". Коли так вільно говорив святий, зневажаючи муки і царів багато разів катами називаючи, звелів ігемон, щоб перед лицем Теодуловим принесли жертви ідолам ті, які раніше християнами були, але, переможені муками, ідолам поклонилися. Це бачивши, Теодул святий болів серцем через тих, що переможені і відпали, до ігемона ж казав: "Немічних перемогли ви, міцних же воїнів Христових ніяк перемогти не зможете, якщо і більше мук винайдете. Знай-бо, ігемоне, що малими є муки, приготовані на нас, і сміху достойні — лютіші винайди, щоб пізнати, яка наша віра і любов до Бога". Після цього велів ігемон святому Теодулові, щоб книги християнські приніс на судище. Святий же відповів: "Якби знав, що, суєту ідолобісся пізнавши, відкинеш його, в істинному благочесті захочеш утвердитися, то приніс би тобі книги пророчі й апостольські. Але тому, що знаю: лукаво ти мислиш, — через те не передам тобі в руки Божі дари". Сказав Фавстин: "Не пожалію тебе, тіло твоє шматуючи і звірам на поїдання передаючи, якщо мене не послухаєш скоро". Відповів святий: "Ось тіло моє лежить перед муками, лютуй на ньому, скільки хочеш, і люто його замуч понад ті, що говориш, погрозами, я ж не передам книг святих нечестивим на наругу". Тоді ігемон, хотівши настрашити мученика, звелів вести його на страту, думав, що, побачивши кару смертну, злякається і підкориться його волі. І виведений був святий на місце страти: коли побачив меч, на себе оголений, скрикнув до Бога: "Слава тобі, Боже, Отче Господа мого, який постраждати за нас захотів, ось Його благодаттю і я до Тебе йду, помираючи за Тебе всім серцем". Те сказавши, схилив під меч голову свою. Але не був страчений, бо довідався ігемон, що святий Теодул порубання мечем, наче вінця урочистого, собі бажає, через те зразу повернути його цілим звелів. А тим часом святого Агатопода випробовував, питаючи і кажучи: "Як ти живеш?" Відповів святий: "Так, як і Теодул". Сказав ігемон: "Як ти пов'язаний з Теодулом? Чи якась спорідненість єднає вас?" Відповів Агатопод святий: "Родом ми відрізняємося, але вірою і звичаями поєднані, і наскільки різні родом, настільки єднаємося духом". Сказав ігемон: "Бачу, що на одну муку обидва спішите, це-бо слова твої виявляють". Відповів святий Агатопод: "Якщо через одну муку з життя цього підемо, одної ж винагороди в Бога нашого сподобимося". Сказав Фавстин: "Чи не соромно тобі, старому, зваблюватися, як юнакові, і в очевидну біду віддаватися добровільно?" Відповів святий Агатопод: "Я не зваблююся ані не втрачаю надії в Христа мого, і наскільки старший літами, настільки більше до Бога мого ревність показати намагаюся і Теодула похваляю, який в юності твердо стоїть за честь єдиного істинного Бога нашого". Фавстин же ігемон, поглянувши на Теодула, сказав: "Не зваблюйся, о юначе, цього старця словами, не віддавайся безрозсудно на смерть, він-бо старий, не дивно, що бажає смерти, ти ж юний і мало ще прожив, чому хочеш марно втратити солодке це життя?" Відповів Теодул святий: "Не думай, що я немічніший від старого і рівних з ним мук витерпіти не можу. Хоч і хлопець я літами, проте рівно зі старцем єдиного Бога, Творця всіх, знаю й однаково за Нього постраждати готовий". І коли таке святий говорив і Христа прикликав, зв'язали їх воїни за наказом катовим і до в'язниці знову відвели. Вони ж славили Бога, Його ж допомогою здолали диявола. Знайомі ж їхні, збігшись, обходили їх, плачучи, і спитав їх Теодул святий: "Чого тут зібралися і чому плачете?" Вони ж відповіли: "Плачемо через біду вашу". Святий же, усміхнувшись, сказав: "Чого ви перестали плакати через свої біди, а плачете через нас, що на краще йдемо?" Коли святий Теодул сказав це, прийшов воїн жорстокий, від ігемона посланий, який обох, залізними зв'язавши веригами, увів у внутрішню в'язницю і замкнув їх там твердо, щоб ніхто до них не приходив. Святі ж мученики, коли вечір пізній був, помолилися до Бога, щоб до кінця кріпив їх у подвигу, і спочили. Господь наш Ісус Христос, поглянувши на преподобних своїх, що єдинодушні і єдинодумні були, одне обом уві сні послав видіння про кончину, яка мала в них бути. Було ж видіння таке: здавалося, наче обидва в один корабель увійшли разом, людьми наповнений, і видно, як серед моря в кораблі бідували від сильних хвиль: бурею-бо великою море було схвильоване. І розбивався корабель, хвилі ламали його і занурювали. І бачили людей, які з ними були, що одні тонули, одні плавали, инші наштовхувалися на скелі й гинули, себе ж бачили, що керманич владою їх від потоплення визволив і, у світлий одяг одягнених, поставив на одну високу гору, якою вони до неба сходили. Збудившись зі сну, один одному видіння розповідали і пізнали, що обом одна від Христа дарується благодать, щоб море мучеництва, у якому багато потонуло, перейти спасенно і на гору небесну зійти для прийняття винагороди вічної. І, скріпившись надією, дякували за те доброму керманичеві своєму Богові, ниць на землю впавши і кажучи: "Хто коли такого сподівався благодіяння, яке Ти, о Боже, дарував нам задля вочоловічення Сина свого, Господа нашого Ісуса Христа? Хто настільки вдачею нелюдський, щоб не віддати перевагу благочестю над суєтними насолодами, такими Твоїми добротворіннями ущедрений? Хто настільки швидкий до благотворення, як же Син Твій, який нас про Свою благодать перед часом сповістив одкровенням у видінні, показавши вінці, перед тим як закінчився шлях наш, і на подвиг, який перед нами лежить, укріпив нас?" Коли так вони дяку Богові возсилали до ранку й молилися, увійшла в'язнична сторожа, бо день настав, сповіщаючи, що Теодула й Агатопода воїни кличуть до ігемона. Вони ж хресним знаменням загородилися, вийшли з темниці, веригами обкладені, і пішли за воїнами. Багато ж знайомих, які зібралися там, підняли плач за ними, знаючи, що вже померти красній тій дружині. До них же святий Теодул світлим лицем сказав: "Якщо з любови до нас плачете, то більше радіти вам за нас годиться, бо з настільки доброї причини — за честь істинного Бога — подвизаємося. Якщо ж плачете від диявольської заздрости, то над собою плачте більше, ніж над нами, бо зблудили ви з шляху праведного і йдете в погибель". Коли ж поставлені були святі на третій допит і Фавстин-ігемон їх випробовував, нічого не відповідали, окрім: "Ми християни і задля Христового імени страждати хочемо". Тоді ігемон із сумним лицем видав на них вирок смертний: "Теодул і Агапод, які богам жертви принести не захотіли, в морі нехай потоплені будуть". Взявши, воїни вели їх до моря і, зв'язавши руки назад, каміння важке на шию прив'язали, посадили в корабель. В ту годину найбільше зійшлося друзів, і сусідів, і знайомих, з них же деякі ридали через таку кончину їхню, инші ж похвалами прославляли мужніх воїнів Христових, що розтоптали голову змієву і помирають ревно, благочестя ради. А ігемон, жаліючи їх, послав до них знатного мужа Фулвія, радячи, щоб лише кадило принесли богам — і звільняться від смерти. Вони ж не переставали прикликати Ісуса Христа, богів же скверних відкидаючи. І після більших рад і переконувань бачили нечестиві, що ніяк до ради їхньої не схилити рабів Христових, почали спершу святого Агатопода кидати в море. Він же, поглянувши на небо, возвав велегласно: "Ось другим цим хрещенням змиваються всі гріхи наші, і до Христа Ісуса чистими переходимо". Коли так святий сказав, вкинений був у море, а після нього і Теодул святий. І так закінчили подвиг страждання святі мученики і вінець перемоги від Вишньої правиці прийняли. Море ж, прийнявши тіла святих, у ту ж годину винесло хвилями їх на берег, звільнених від пут і від каменів, світлих вельми. Взяли їх знайомі, поховали чесно, і не через довгий час явився їм Теодул святий в одязі білому і лицем пресвітлий, наказуючи, щоб маєток його роздали убогим, і сиротам, і вдовам. Померли святі у 5-ий день квітня на славу Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, славленого навіки. Амінь.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).