Перенесення чесних мощів св. Йоана Золотоустого

Царгородський патріарх св. Іван Золотоустий помер 407 року в місті Комани у Малій Азії. У 434 році за наказом імператора Теодосія нетлінні мощі св. Івана перенесли до Халкидона. Під час перенесення св. мощей зцілився один каліка. Потім святі мощі перевезли до царгородської церкви Святих Апостолів і помістили на патріаршому вівтарі. Того дня під час урочистої св. Літургії зцілилося багато хворих.

Проповідь на Неділю Митаря і Фарисея

Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Часто ми, християни, приходимо до храму молитися або стаємо на молитву в нашому домі. Розповідь зі Святого Євангелія говорить про двох людей, що прийшли молитися до храму: один митар, а другий фарисей. Коли сам Господь Ісус Христос звертав на це увагу, розповідаючи цю притчу, то це означало щось дуже важливе, - мабуть, багато людей, а може, і більшість молиться подібно до фарисея? Не відомо, але дуже правдоподібно, що десь у глибині багатьох сердець лунає молитва приблизно такими словами: "Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди - грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар" (Лк 18, 11). Ми часто починаємо милуватися собою: порівнюючи себе з іншими, завжди бачимо, що ми кращі за будь-кого, побожніші, гідніші перед обличчям Господа Бога. І в такій самохвальбі безмірно виростає гордість, власне "я", настільки, що закриває собою Бога. Ми створюємо собі божка, котрому поклоняємося, і зовсім не бачимо Бога. Це досить небезпечне становище для нас самих і для тих, хто поряд з нами, тому що наша самозакоханість - нарцисизм - перекриває можливість для дії Божої ласки. Ми нібито й молимося, і робимо все, чого навчає Церква, але чомусь не змінюємося, і наша душа залишається без змін на краще. Часто чуємо такі судження: "Навіщо мені ходити до храму, навіщо мені віра в Бога, коли мій сусід, що постійно відвідує церкву, чинить багато зла і не поправляється на краще, хоч вважає себе добрим християнином?" Нам варто замислитися: чому маємо ходити до церкви? Кому віддаємо славу - Богові чи собі? Чи ми справді прагнемо зустрічі з Богом, прагнемо перемінитися, бажаємо, щоб Господь діяв у наших серцях? Якщо так, тоді маємо стати перед Богом, пам'ятаючи, що нелегко визнавати свою неміч і слабкість перед Ним, але це важливо - визнати гірку правду про себе перед Господом, свою грішність. Коли людина починає надмірно шукати уподобання в собі, вона перестає подобатися Господові, забуває про те, що все, чим володіє, отримане від Господа: краса, доброта, побожність, різні інші таланти, - і тільки Йому, єдиному, належить похвала. Коли людина починає гнатися за людською похвалою, вона втрачає правдиві чесноти. Справжня слава належить тільки Богові, а справжня велич - завжди скромна й непомітна. Перебування Ісуса на землі - це приклад скромності, тихості, терпеливості й жертовної любові, чого ми так часто боїмося. Маємо страх тому, що покладаємося на власне "я" і не вміємо довіряти Богові. А терпіння й випробовування показують, ким ми є насправді, і виявляють правду про нас - не ту, що нам диктувала самохвальба, а цю, що ми набули нашим ставленням до Господа. Терпіння наближають нас до Бога й уподібнюють до розп'ятого Ісуса Христа, показують правдивість нашої вірності Йому: "Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані" (2 Тм 3, 12). Інколи також і переслідування приходять для того, щоб наблизити нас до Бога й визволити від власного самолюбства. "Нічого так не бійся, так не осуджуй, так не остерігайся, як своїх власних вад і гріхів. Усе, що ти вчиниш, нехай не видається тобі чимось великим. Згадай про свої гріхи з великим смутком і гірким жалем і ніколи не думай, що ти що-небудь значиш через свої добрі діла" (Т. Кемпійський, "Наслідування Христа").

Ми мусимо, як митар, пам'ятати про нашу грішність, про наші духовні падіння та про те, що ми нічого не маємо, чим би могли хвалитися, хіба що, як каже святий апостол Павло, - нашими гріхами. Як твердить о. О. Мень, людина, котра зовнішньо сповнює заповіді, а в серці зберігає пиху, гординю і злість, однаково стоїть від Бога далеко. У Бога неможливо відкупитися ні постами, ні пожертвами, тому що псалом говорить, що жертва Богові - дух сокрушений, тобто сум з причини власних гріхів. Серцем сокрушеним та смиренним ти не погордуєш, Боже! Не відкинеш його. Господь глядить на серце людини, тому таким гідним було каяття митаря, який був оправданий перед Богом за усвідомлення своєї грішності та сердечне розкаяння.

Стараймося не перераховувати й не вихвалювати перед Богом і людьми наші добрі діла, Господь їх знає, а принесімо Йому наше серце, відкрите на Його безмежне милосердя. Докладаймо зусиль, аби потонути в Його безмежній величі, силі та безконечній любові. Святі Отці дуже часто застерігали від самозадоволення та високої самооцінки, оскільки таке наше судження може виявитися помилковим і неправильним. "Бог має багато людей, котрих не має Церква (не всі люди доброї волі належать до Церкви). Церква має багато таких, котрих не має Бог (тому що можна перебувати в цій інституції, але не мати Божого життя, не належати до Бога)", - зазначає святий Августин. Нехай притча про митаря і фарисея навчить нас не боятися бути справжніми розкаяними митарями й уникати думки гордого та самолюбного фарисея.

Монастир сестер Св. Йосифа, м. Львів, 01.02.2004.

Загальна молитовна мобілізація

8 лютого пам'ять преподобних Ксенофонта і його дружини Марії та синів їхніх Аркадія та Іоанна

Преподобні Ксенофонт, дружина його Марія та їхні сини Іоанн та Аркадій

Преподобний Ксенофонт, його дружина Марія і їхні сини Аркадій та Іоанн, знатні константинопольські громадяни, жили у V столітті. Не дивлячись на багатство і знатність, вони відрізнялися душевною простотою і добрим серцем. Бажаючи дати своїм синам Іоаннові та Аркадієві, найповнішу освіту, вони відправили їх до фінікійського міста Бейрут. Промислом Божим корабель, на якому відправилися обоє братів, потонув.

Брати були викинуті хвилями на берег в різних місцях. Сумуючи через розлуку, брати присвятили себе Богові і прийняли чернецтво. Батьки довго не отримували звісток про своїх дітей і вважали їх загиблими. Проте преподобний Ксенофонт, вже будучи старцем, зберігав тверде покладання надії на Господа, утішав свою дружину Марію, радив не сумувати і вірити, що діти будуть збережені Господом. Через декілька років подружжя здійснило паломництво по Святих місцях і зустріло у Єрусалимі своїх синів, що трудилися в різних монастирях. Утішене подружжя дякувало Спасителеві, що промислительно з'єднав цілу сім'ю.

Решту свого життя преподобні Ксенофонт і Марія присвятили Богові, прийнявши чернецтво. Преподобний Аркадій та Іоанн, попрощавшись з батьками, відійшли в пустелю, де після довгих подвигів прославилися дарами чудотворень і прозорливості. Преподобні старці Ксенофонт і Марія, подвизаючись в безмовності і строгому постуванні, також отримали від Бога дар творення чудес.

Молитва 8.02

Тобі, Гоcподи, єдиному, благому, незлопам’ятному, cповідаю гріхи мої. До тебе припадаю, кличучи, недоcтойний: згрішив я, Гоcподи, згрішив, недоcтойний глянути на виcоту небеcну через чиcленніcть неправд моїх. Але ти, Гоcподи мій, Гоcподи, даруй мені cльози каяття, єдиний, благий, милоcтивий, щоб ними я тебе умолив, щоб ти очиcтив мене перед кінцем від уcякого гріха. Cтрашне і грізне міcце маю пройти, коли розлучуcя з тілом, і cтрінуть мене чиcленні понурі й люті демони, і ніхто з поміччю не прийде, ані не вибавить мене. Тому припадаю до твоєї доброти: не передай мене тим, що будуть знущатиcя наді мною, нехай не поглумлятьcя наді мною вороги мої, благий Гоcподи, щоб не казали: «У руки наші зловивcя, до наc попав». Ні, Гоcподи, не забудь щедрот твоїх і не воздай мені за беззаконням моїм, ані не відвертай обличчя cвого від мене. Але ти, Гоcподи, покарай мене тільки добротою і щедротами, щоб ворог мій не тішивcя наді мною; погаcи його закляття наді мною і знівеч уcе діяння його. І проклади мені до тебе бездоганну дорогу, благий Гоcподи, бо хоч я згрішив, та не прибіг до іншого лікаря і не проcтяг руки cвоєї до чужого бога. Не відкинь моління мого, але виcлухай мене cвоєю добротою і утверди моє cерце у cтраcі твоїм. Нехай же буде благодать твоя на мені, Гоcподи, немов вогонь, що палить у мені нечиcті помиcли. Ти бо єcи, Гоcподи, cвітло яcніше від уcякого cвітла, радіcть більша за вcяку радіcть, cпокій більший від уcякого cпокою, життя іcтинне і cпаcення, що перебуває на віки віків. Амінь.

Григорій Богослов

Святий Григорій Богослов, Григорій Назіанзин, Назіанський (близько 330 — близько 390) — великий християнський святий, візантійський богослов, і ритор, один із отців церкви, єпископ Назіанза і Сасима, константинопольський патріарх.

Григорій народився бл. 329 року, в Аріанзі, поблизу Назіанза Каппадокійського. Його батьками були єпископ Назіанзський Григорій (II) та свята Нонна. Григорій Богослов (Назіанзін) навчався в найкращих школах Александрії та Афін, товаришував з Василієм Великим, проповідував проти аріан в епоху Їхнього торжества. вятий Григорій Богослов народився близько 329 року в Аріанзе, у домі своїх батьків поблизу міста Назіана в південній Кападокії (Мала Азія). Мати його, свята Нона походила зі знатної і благочестивої християнської сім’ї та доводилася двоюрідною сестрою святителю Амфілохію, єпископу Іконійського. Свята Нона вийшла заміж за Григорія Аріанзского, багатого землевласника, який під впливом дружини залишив свої помилки (до одруження він належав до однієї з юдейських сект), прийняв святе хрещення і став ревним християнином. Згодом святий Григорій Аріазанскій був посвячений у сан пресвітера, а потім — єпископа Назіанзінского і цілком присвятив себе на служіння Церкві Христовій.

За молитвами благочестивих Григорія і Нони у них народився син Григорій, який ще до народження був обіцяний матір’ю на служіння Богові. Батьки дали Григорію, а також і його молодшому брату Кесарію блискучу освіту. Після домашніх занять з дядьком, єпископом Іконійський, досвідченим викладачем риторики, святий Григорій пройшов курс навчання і в школах Назіанза,і в Кесарії Кападокійської та Олександрії. Юнак мав надзвичайні здібності. Дізнавшись від матері, що він присвячений Богові, святий Григорій прийняв обітницю зберегти себе в цнотливості й чистоті. Риторика - предмет я кий удавався йому найбільше. Для завершення своєї освіти святий Григорій відправився до Афін. Тут він зустрів святого Василія Великого, з яким його поєднала нерозривна дружба.

В Афінах святий Григорій познайомився з Юліаном (на прізвисько «Відступника,» який, ставши імператором, зрікся християнства і намагався було відродити язичництво в Римській імперії (361-363 р.). І залишив живе зображення цього злого й підступного ворога Церкви. Шість років провів святий Григорій в Афінах, вивчаючи літературу, філософію, математику, музику, геометрію, астрономію.

Після закінчення навчання, на прохання афінян святий Григорій залишився в Афінах на короткий час викладачем красномовства, а потім повернувся до батьків у Назіанз, де маючи 30 років, прийняв святе хрещення від свого батька, що був на той час єпископом.

В 374 році померли батьки святителя Григорія. Тоді він віддалився в Селевкію Ісаврійську, де служив при церкві святої великомучениці Теклі. Тут він прийняв піклування над лікарнями і притулках перестарілих. Багато праці приклав святитель Григорій, здобуваючи кошти для забезпечення лікарень і організовуючи в них порядок.

Після смерті святителя Василія Великого, святий Григорій, виконуючи передсмертне прохання свого друга, подається в Константинопіль для боротьби з єресю Македонія, який заперечував Божество Святого Духа.

Майже всі храми Константинополя були під владою єретиків. У 379 році святитель Григорій почав служити й проповідувати у невеликій домашній церкві своїх родичів, яку назвав «Анастасія» («Воскресіння»), вірячи, що саме тут почне воскресати православ’я. З чарівною переконливістю спростовував він всі доводи єретиків, натхненно розкриваючи істинне вчення Церкви. Слухачі гортувалися близько єпископської кафедри, голосно висловлюючи знаки схвалення і записуючи слова святителя. Гаряча проповідь святителя Григорія, його глибоке знання і тлумачення Святого Письма, праведне християнське життя залучали до нього все більше пастви і йому вдалося добитися значного ослаблення єретиків.

За підтримки Олександрійського Патріарха Петра (373-380) і Константинопольського імператора Феодосія (379-395) святитель Григорій Богослов був поставлений Патріархом Константинопільським і затверджений у цьому сані II Вселенським Собором у 381 році.

Однак зведення святителя Григорія на Константинопільську кафедру викликало невдоволення з боку Єгипетських і Македонських єпископів. Це викликало неспокій та незгоду в Церкві. Тоді святий Григорій вирішив піти із Константинополя, щоб вгамувати розбрат. Ні вмовляння імператора, ні прохання духовенства не зломили волі святителя. Він повернувся у рідний дім Аріанз і перебував там в чернечих подвигах.

Святитель Григорій вів строго подвижницький спосіб життя: ходив босоніж, мав тільки єдиний одяг, спав на землі або на ложі з деревних гілок; їжею для нього служили хліб і овочі, питтям — вода, в яку він іноді домішують трохи оцту.

У місто збурене єрессю Назіанз, святитель Григорій поставив благочестивого єпископа Евлалія. Звертаючись з численними посланнями, святитель продовжував мужньо викривати єретиків і роз’яснювати правдиве віровчення. Він великодушно пробачив юнака, який намагався вбити його в Константинополі.

25 січня 389 року святитель Григорій Богослов переставився до Господа, залишивши велику спадщину: 243 послання, 507 духовних віршів і 45 проповідей.

Особливості Григорія Богослова

Від Василія Великого він відрізнявся тим, що більше тяжів до самовияву, сповідальності, його цікавили, передусім, питання сенсу людського життя. У старості писав вірші (здебільшого — це лірика самотньої душі), філософські елегії та дидактичні поеми. У житті Григорій часом дотримувався обітниці мовчання, про що писав з неабияким красномовством: «Зрозумій, що кажу, мовить Піндар, і який знайдеш, що моє безголосся краше від твого красномовства, то покинь осипати докорами мою мовчазність. Або скажу тобі приказку наскільки справедливу, настільки й коротку: тоді заспівають лебеді, коли замовкнуть ґави». Збереглося понад 200 листів, що поряд з богословськими питаннями торкаються приватного життя Григорія. Вони започатковують у літературі автобіографічний жанр. Ліричні вірші, які писав в античному дусі Григорій Назіанзін, мають характер не стільки псалма (молитви), скільки риторичного панегірика.

Автобіоґрафічні поеми Григорія Богослова: “Про моє життя”, “Про мою долю”, “Простраждання моєї душі”

Мощі святого зберігаються в константинопольському Патріаршому Соборі Святого Георгія (Юра) в Стамбулі.

Житіє преподобної Ксенії Римлянки

Преподобна Ксенія (в миру Євсевія) жила у 5 столітті і була єдиною донькою римського сенатора.
Уже з юних літ вона тягнулася до Бога. Щоб уникнути шлюбу, вона тайкома пішла з батьківського дому разом з двома відданими їй служанками. Коли Євсевія за промислом Божим зустріла настоятеля монастиря святого апостола Андрія, який знаходився  в місті Миласі, що в Кесарії, вона ублагала його взяти її разом із її супутницями в Милас. Змінивши тут своє ім'я, Євсевія стала зватися Ксенією.
В Миласі вона купила землю, побудувала храм в ім'я святого Стефана і заснувала жіночий монастир. Невдовзі після цього єпископ Миласа Павло поставив Ксенію дияконисою, бачачи її доброчесне життя.
Свята Ксенія завжди всім спішила на допомогу: для убогих була благодійницею, для скорботних - утішителькою, для грішних - наставницею. Їй вдалося досягти глибокого смирення: вона вважала себе гіршою і грішнішою за всіх.
У своїх подвигах вона керувалася порадами палестинського  подвижника преподобного Євфимія. Своїм життям Ксенія чимало душ привела до спасіння.
Кончина святої діви була ознаменована явленням у небі над монастирем світлого вінця із сяючим хрестом посередині, який супроводжував тіло святої до самого погребіння. Чимало хворих, доторкаючись до мощей святої, отримували  зцілення.

Священомученик Климент, єпископ Анкирський та мученик

Священномученик Климент народився в Галатійському місті Анкирі в 258 році від батька язичника і матері християнки. В дитинстві втратив батька, а в дванадцять років матір, яка передбачила йому мученицьку смерть за віру в Христа. Жінка, яка усиновила його, Софія, виховувала його в християнській вірі. Під час страшного голоду в Галатії деякі язичники кидали своїх дітей, не маючи можливості їх прогодувати, і Софія забирала нещасних до себе, годувала і одягала їх, а святий Климент допомагав їй у цьому. Він вчив дітей і готував їх до прийняття святого Хрещення. Багато хто з них згодом мученицьки помер за віру в Христа.

За чеснотне життя святий Климент був поставлений читцем, а потім висвячений в диякони, у вісімнадцять років отримав сан пресвітера, а в двадцятирічному віці був рукопокладений в єпископа Анкирського.

Незабаром спалахнуло гоніння імператора Діоклетіана (284-305) на християн. Правитель Галатії Дометіан намагався схилити святого Климента до поклоніння язичницьким богам, але єпископ твердо сповідував віру Христову і мужньо перетерпів всі муки. Його вішали на дереві, різали тіло гострим залізом так, що видно було кістки, жорстоко били палицями і камінням, вертіли на колесі і палили на вогні. Господь зберігав Свого страждальника і зціляв його понівечене тіло. Тоді Дометіан послав святого до Риму до імператора Діоклетіана з донесенням про те, що єпископ Климент був жорстоко мучений, але залишився нескорений. Діоклетіан, побачивши мученика абсолютно здоровим, не повірив донесенню і віддав його на ще жорстокіші тортури, а потім відправив до темниці.

Багато хто з язичників, бачивши мужність святого і чудесне його зцілення від ран, увірували в Христа. До святого Климента в темницю сходилися люди для повчань, зцілень і Хрещення, так що темниця перетворилася на храм. Багато з них через доноси були страчені імператором. Діоклетіан, вражений дивовижним терпінням святого Климента, відіслав його в Никомідію до свого співправителя Максиміана.

По дорозі, на кораблі, до святого приєднався його учень Агафангел, який уникнув страти з іншими християнами і бажав постраждати і померти за Христа разом з єпископом Климентом.

Імператор Максиміан віддав святого Климента і Агафангела правителю Агриппину, який віддав їх на нелюдські катування, що навіть в язичниках, які споглядали це все, спалахнуло співчуття до мучеників і вони побили камінням мучителів.

Отримавши свободу, святі зцілювали жителів міста покладанням рук, хрестили і наставляли людей, які приходили до них. Знову заарештовані за наказом Максиміана, вони були відправлені на батьківщину в місто Анкир, де правитель Анкирський Куріній знову віддав їх на муки, а потім відіслав в місто Амісію до намісника Дометія, який відрізнявся особливою жорстокістю.

В Амісії святі мученики були кинуті в кипляче вапно, пробули в ньому добу і залишилися неушкодженими. З них здирали шкіру, били залізними палицями, клали на розжарені залізні ліжка і поливали сіркою. Святим все це не шкодило, і вони були відправлені до Тарсу для нових мук. По дорозі в пустелі святому Клименту, за його молитвою, було дано одкровення, що він ще 28 років страждатиме за Ім'я Христове. Зазнавши безліч мук, святі були поміщені в темницю.

Після смерті Максиміана святий Агафангел був усічений мечем. Святого Климента звільнили з темниці анкирські християни і відвезли в печерний храм. Там, після звершення Літургії, святий сповістив віруючим швидке закінчення гонінь і свою близьку смерть. Святий мученик справді незабаром був вбитий воїнами міста, які увірвалися до храму. Святому відсікли мечем голову під час принесення ним Безкровної Жертви (+бл. 312).

http://vk.com/zarvanycia?z=video174147137_167439267%2Ffc03774f9a7aaac5d2

Свята Вероніка

Свята Вероніка - християнська свята. Згідно з католицьким переданням, подала Ісусу, що йшов на Голгофу, тканину, щоб він міг стерти піт із лиця. На цій тканині закарбувався образ Христа.

Коли винайшли фотографію, Римський папа оголосив Св. Вероніку покровителькою фотографів.

Припускають, що ім'я Вероніки являє собою спотворене від латинського vera icon («справжній образ») — так називали «плат Вероніки», відрізняючи його від інших образів Христа. Вперше розповідь про святу Вероніку з'явилася в апокрифічних Діяннях Пілата, що відносяться до IV або V століття.

4 лютого - святого апостола Тимотея, святого мученика Атанасія Перського

святий ТимотейЦього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті  святого апостола Тимотея, святого мученика Атанасія Перського.

Святого апостола Тимотея виростив Ликаонський край. Виховав же і настановив славний град Лістра, який не так прославився щедротами плодів земних, як же цим богонасадженим паростком, що хоч і не зовсім із доброго коріння був, — але як добропашна рожа з терня, так Тимотей із невірного проріс батька-елліна, який у язичницькому зло-честі іменитий був вельми і настільки відомий злом, наскільки пізніше син його чеснотами і добрими звичаями бути зміг. Мати ж святого і баба були єврейками з роду, обидві святі, і праведні, і добрими ділами прикрашені, як же про них свідчить святий апостол Павло, говорячи: "Хочу бачити тебе, поминаючи сльози твої, щоб радости сповнитися, спогад приймаючи про віру, яка є в тобі, нелицемірну, вона ж вселилася спершу в бабу твою Лоіду і в матір твою Євникію, знаю, що і в тебе". Ще ж дитиною Тимотея блаженного не так їжею, як тілом Господнім мати його годувала, він від язичницького і фарисейського блуду зовсім ухилився і до Павла святого богогласної церковної труби поспішив тоді, коли святий апостол Павло з Варнавою, учнем і апостолом Христовим, прийшов у Лістру, як же божественний Лука в Діяннях апостольських розповідає: "Втекли, — каже, — в гради Ликаонійські, в Лістру і Дервію і в околиці їхні. І там приходом своїм велике зробив чудо — кривого — бо з лона матері своєї одним зцілив словом. Те бачивши, люди вельми дивувалися, кажучи: "Боги, уподібнившись людям, зійшли до нас". Довідавшися, що не боги, але Бога живого апостолами і проповідниками називаються, лженазваних богів противники і на те якраз послані, щоб людей від облуди бісівської навернути до Істинного Бога, Який не лише кривих, але і мертвих з гробу воскрешати може, тоді багато хто з блуду навернувся до благочестя. Була серед них і мати цього блаженного апостола Тимотея, яка по мужу своєму вдовою залишилася. Вона з радістю святого апостола Павла в дім свій прийняла і зі всілякою вигодою дала спочинок, і віддала йому сина свого, святого Тимотея, наче дар віддаючи за зроблене ним у граді їхньому чудо і за прийняту благочестя світлість, хлопця, літами ще молодого, але до сприйняття зерен слова Божого вельми вдатного і здібного. Його ж прийнявши і бачивши, що хлопець розумний і лагідний, і благодать Божу в ньому розгледівши, святий Павло більше його полюбив, аніж тілесні батьки. Але тому що тоді молодим ще хлопець був і подорожувати не міг, залишив його вдома, приставивши досвідчених вчителів, щоб від них Божественного Писання навчався, про що сам, пишучи до нього, згадує: "Змолоду, — казав, — Святого Письма умів". Сам же людьми юдейськими, яких намовили, камінням був побитий і, за град витягнений, відійшов в инші гради.

Через декілька років захотів Павло святий, вийшовши з Антіохії, відвідати братів у всіх градах, де вже раніше проповідував Слово Боже. Взявши Силу, прийшов у Лістру, де ж святий Тимотей був. Його бачив, що подорослішав, і у всіляких чеснотах робив успіхи, і всі там християни про нього добре свідчили. Прийняв його до себе в апостольство і зробив його всіх трудів і путей своїх супутником невідступним і співслужителем у Господі. Хотів же вийти з града, та через юдеїв, яких же там і в навколишніх місцях була велика кількість, обрізав його за законом Мойсеевим — не через потребу якусь для спасіння, бо нова Благодать замість обрізання є — святе хрещення, але щоб не спокушалися через нього юдеї, бо всі його бачили від батька-елліна народженого. Вийшовши звідти, Павло святий проходив гради і села, навчаючи і благовістуючи Царство Боже і всіх світлом Благочестя просвітлюючи. Йому ж услід, як зірка за сонцем, що з третього неба засіяло, ішов божественний Тимотей, приймаючи нетьмяніючу світлість учення благовістування Христового і навчаючися звичаїв благих і доброчинного життя, як же про нього й сам апостол свідчить, говорячи: "Ти ж пішов за ученням моїм, життям, привітом, вірою, довготерпінням, любов'ю, терпінням, вигнанням, стражданням". Так святий Тимотей усі чесноти з посуду вибраного почерпнув, сприйняв же апостольську Христа ради убогість — нічого собі не здобувати: ані золота, ані срібла, ані чогось із земного — переходити з місця на місце, звіщати Євангеліє Царства; навчав віддавати добром за зло, покривджених благословити, гнаним терпіти, ображених утішати, у всьому представляв себе як Божого слугу і був справжнім наслідувачем свого учителя — святого Павла. Той-бо, бачивши учня свого, що робив поступ в таких чеснотах, спершу дияконом, після того єреєм, тоді й єпископом молодого ще літами поставив, бо покладенням рук апостольських служителем Христових таїнств був, болів і трудів апостольських ревним наслідувачем зробився, співчував і співпрацював великим апостолом у благо-вістуванні Христовому. Його ж ні юність, ані неміч тіла від майбутнього подвигу зупинити ніколи не могли, але у всьому великодушність виявляв, яка свідчила про нього учителеві його Павлові, який пише до коринтян у Першому посланні, говорячи: "Коли прийде Тимотей, пильнуйте, щоб без страху був у вас, діло-бо Господнє робить, як же і я, щоб ніхто його не знищив". Але й раніше, хвалячи його, написав: "Послав до вас Тимотея, який є мені дитиною любою, і вірним у Господі, щоб вам нагадав путі мої". Тоді і в инших посланнях братом своїм його називає, говорячи: "Павло, в'язень Ісуса Христа, і Тимотей, брат". І знову: "Павло, посланець Христовий, волею Божою, і Тимотей, брат". І знову: "Павло, апостол Ісуса Христа, волею Божою, і Тимотей, брат". І ще: "Я послав Тимотея, брата нашого, і служителя Божого, і споспішника нашого у благовістуванні Христовому утвердити вас й утішити про віру вашу". Такі й багато инших у посланнях Павлових на похвалу Тимотея святого знаходимо свідчення — через них же він не підносився, але в смиренномудрості й пильності жив, постом і трудами повсякчасними настільки себе умертвляв, що й сам учитель, який дивився на його подвиги і пости, жалів його вельми, умовляв його, щоб не пив води, але трохи вина прийняв для шлунка свого і через часті недуги — ними ж хоч тіло безперестанку охоплене, але душевне благородство здорове і від усілякої шкоди вільне перебуває. Пройшов же він усі кінці світу з учителем своїм, бо і в Ефесі, і в Коринті, у Македонії, в Італії ж, Іспанії слово Боже сповіщали, що правдиво про них сказано: "У всю землю вийшло віщання їхнє, і в кінці вселенної слова їхні". Був же святий Тимотей у розумінні меткий, швидкий у відповідях, у проповіді слова Божого ритор блискучий, у викладенні Божественних Писань учитель найсолодший, у церковному правлінні і захисті пастир найдостойніший. Найбільше прещедру отримав благодать, бо учення від подвійного почерпнув джерела: не лише-бо Павла за учителя мав, але й від Івана, улюбленого учня Христового, учився. Той же Домитіяном, царем Римським, на вигнання в Патом, острів, відісланий був. Тимотей був замість самого того Івана святого, єпископа Ефеського града, де ж не по довгім часі і постраждав за свідчення Ісуса Христа так.

Був якось празник великий в Ефесі, названий Катаґоґіум, під час якого ідолопоклонники, мужі та жінки, незвичних лиць подоби на себе взявши, палиці ж та ідолів у руках носили, майдани градські безсоромно обходили, пісні ж голосами безчинними викрикаючи, на зустрічних, як розбійники, кидалися і нападали, багатьох убивали й инше нечисте чинили беззаконня — тим окаянні, як думали, службу приносили своїм богам всескверним. Це божественний Тимотей бачивши, вогнем ревности Божественної розпалився, увійшов у богохульне те позорище, явно ж і сміливо єдиного істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа, проповідуючи, блуд та оману богів їхніх являючи й иншого стільки, що для увірення достатньо було, вільним промовляв язиком — вони ж у пітьмі ідолобісся ходили, не чули ані не розуміли сказаного від апостола, але кинулися спільно на нього, палицями, які в руках носили, били люто святого і з усілякою немилосердністю і нелюдськістю по землі волочили і штовхали — мучили до смерти. Християни ж після того прийшли і бачили його, що ще трохи дихав, винесли його за град і, коли переставився, тіло його чесно на місці, названому Піон, тобто дощовому, поховали. Через довгий час чесні і святі його мощі за велінням царя Констанція, сина Великого Констянтина, святю; Артемій, мученик з Ефесу, в Царгород приніс і в церкві святих апостолів із божественним Лукою, апостолом, і Ан-дреєм Первозваним поклав: Бог так благоволив, щоб їм як же в житті цьому все спільне було: звичаї, вчення і Євангелія проповідування — спільний також і гріб по смерті щоб був, бо й упокоєння їхнє на Небесах одне в Царстві Господа нашого Ісуса Христа, Який з Отцем і Святим Духом царствує навіки. Амінь.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

св Атанасій ПерськийПреподобномученик Атанасій Перський був сином перського волхва Вава. В язичництві він носив ім'я Магундат і служив у військах персидського царя Хозроя II, який в звитяжній війні проти греків розграбував в 614 році святе місто Єрусалим і відвіз до Персії Животворящий Хрест Господній. Великі чудеса, що діялися від Хреста Господнього, вражали персів. Серце хлопця Магундата зажевріло бажанням дізнатися детально про велику святиню. Розпитуючи всіх про Святий Хрест, хлопець дізнався, що на ньому зазнав розп'яття Сам Господь для спасіння людей. Він ознайомився з істинами християнської віри в місті Халкидоні, де на деякий час зупинилися війська Хозроя. У хрещенні прийняв ім'я Атанасій, а потім став ченцем і провів сім років в чернечих подвигах і працях в одному з Єрусалимських монастирів.

Його схопили як християнина і представили на суд. Правитель всіляко намагався схилити святого Атанасія до зречення від Христа, загрожуючи йому муками і смертю і обіцяючи почесті і земні блага. Але святий залишився непохитний. Тоді його піддали катуванням: били палицями, роздрібнили гомілки, підвішували за руки, прив'язавши до ніг важкий камінь, томили голодом, виснажували важкою роботою в каменоломнях з іншими в'язнями. Тоді, за наказом царя Хозроя, святого мученика танасія у 628 році задушили.