Проповідь на Світлий Понеділок

  • 21.04.14, 09:59

Проповідь на Світлий Понеділок

«Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив» ( Ів.1.18).

Ці слова сьогоднішнього Євангельського читання є відгомоном голосу Отця, який пролунав під час Богоявлення  Господнього: «Це Син мій улюблений, що Його Я  вподобав» (Мт. 3.17). В іншому місці Святого Письма читаємо, «що так Бог полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув а мав життя вічне» (Ів. 3.16).

Безмежна любов Божа до людського роду була причиною приходу Сина Божого у цей світ і спонукала Його зійти в пекельну безодню для порятунку загубленої людини. Як пише святий Іван Золотоустий, Христос, сказавши слова: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Мт. 27.46; Мк. 15.34), покинутий Богом за короткий час помер такою ж смертю, як вмирають усі люди. Пекло широко розтулилося, що прийняти Того, Хто руйнував його царство на землі, Хто заважав йому торжествувати. Але зійшов Він у пекло у славі, у славі Свого Божества. Пекло було вражене Божеством; морок освітився Божим світлом, смерть, яка там панувала, переможена; життя заторжествувало. А смерть на землі тепер для нас не страшна, це – сон, вона – Успіння, вона – очікування і нашого воскресіння з мертвих ... Про цю величну Божу Любов, про цю величну подію у суботу на Єрусалимській Утрені ми співали: «Ти прийшов на землю, щоб спасти Адама і не знайшовши його на землі, Владико, зійшов аж до аду, шукаючи його» (стація І).

Христос свою благовість поніс аж до аду, щоб темряву смерті розвіяти світлом свого Воскресіння та всіх померлих вивести до небесних висот. Тому в каноні Паски ми співаємо: «Нині все наповнилося світлом, і небо, і земля, і глибини підземні, нехай же празнує вся твар востання Христове, в якому утверджується». Ніщо не є забуте, чи відкинене нашим Спасителем, Який зійшов у найглибші глибини буття, щоб все просвітити, все спасти, все воскресити і вознести на небеса. Великдень – це докорінна переміна всієї вселеної.

У Різдві ми оспівуємо з’єднання неба і землі через народження Спасителя. У Воскресінні ми оспівуємо всеспасаючу любов Воплоченого Бога.  Господнє Воскресіння і зішестя в ад є продовженням і завершенням таїнства Воплочення і Богоявлення.

Запитаймо себе, як Воскресіння Господнє вплинуло на нас?

З Воскресінням Господнім ми отримали надію на Царство Небесне. Каже Христос до своїх учнів: «Там, де Я, там і ви будете…» (Пор. Ів. 14.3). Дороговказом до прийняття  Господнього Воскресіння є слова Івана  Хрестителя: «Вирівняйте путь Господню» (Мт. 3.3). У період посту ми намагалися усвідомити наші немочі і недоліки і усунути їх, але перед нами відкрився новий радісний період. Нам потрібно навчитися, як терпіти з Христом так і радіти з Ним. Господня радість виключає гріх! Тому і в цей великодній період є не менш важливо берегти себе від гріха, ділитися з ближніми радістю Господнього Воскресіння і тим самим «вирівнювати путь Господню» до наших сердець.

Прихід Бога до людської душі – це таїнство. Перша і головна ініціатива належить самому Богові. Він визначає, коли і як постукати до людського серця. Ми повинні приготуватися до приходу Божої благодаті, усунути перешкоди які стоять на дорозі. Плекаймо духа любові, пам’ятаймо, що «серцем сокрушенним і смиренним Бог не погордить» (Пс. 50.19).

Воскресіння Христове – це нова дійсність. Ті, що прийняли цю дійсність, вже є учасниками Царства Небесного. Ця участь є початковою, своєї повноти вона сягає у вічності, де ми будемо споглядати Бога «лицем в лице».

 просімо в Бога ласки зростати у вірі, любові, чеснотах, просімо ласки витримки і вірності, щоб нам не відпасти від дару Царства Божого, але постійно заглиблюватися у тайну Воскреслого Христа.

Пасха – це образ самого Христа Господа.  Святий апостол  Павло каже: «Наша Пасха – це Христос…» (1Кор.5.7).  Цю правду нашої віри оспівує і одна із найкращих пісень Воскресної  Утрені: «О Пасхо велика і найсвятіша, Христе, о мудросте і Слово Боже, і сило, подавай нам тісніше з’єднатися з Тобою в невечірній день царства Твого». Амінь.

Як відомо, у давнину міські вулиці не були широкі і просторі, як в наші дні. Вони були вузькими і багатолюдними. Такими, що в обідній час важко  було людині пройти вулицею, а не те, що кінному проїхати. Цар їхав на коні і не один, а зі своїм супроводом. Щоб їм проїхати, спереду йшли, або їхали царські воїни, або слуги, що «рівняли йому дорогу», давали можливість проїхати цареві зі своїм супроводом. Тому сучасній людині вислів «рівняйте цареві дорогу» є не зрозумілий, а два тисячоліття тому цей вислів був зрозумілий і знайомий для усіх мешканців країни.

З часом цей вислів став крилатим і набрав алегоричного, переносного змісту. Він означав бути добрим помічником якійсь людині, допомоги управителю, добре правити своєю державою, своїм містом. Для нас, християн, цей вислів: «Рівняйте путь Господню» (Мт. 3.3) також має великий духовний зміст і означає бути добрим помічником Христа, допомагати йому знайти коротку дорогу до людських сердець. Для цього наші слова і наші діла мають свідчити про Христа, кожен, хто подивиться на нас має сказати, що ось правдивий християнин, що «рівняє путь Господню» і я хочу бути такою людиною, таким християнином.

У царювання римського імператора Декія багато християн було вкинуто до в’язниць. Особливо їх було багато в Нікомидії. Для суду над в’язнями сюди одного разу прибув імператорський чиновник Переній. Він звелів зібрати всіх громадян, щоб ті відкрито оголосили свою віру. «Хай кожен скаже своє ім'я, батьківщину і звання», – зажадав суддя-поганин.

Один багатий римлянин на ім'я Кодрат потай сповідував Христову віру, стояв позаду всіх присутніх і здавався стороннім глядачем. Ніхто не припускав, що цей знатний римлянин-християнин. Помітивши боязкість, що охопила деяких з християн, Кодрат вирішив подати їм приклад сповідання, тобто показати, що означає сповідувати віру в Бога. Він вийшов вперед і голосно заявив:

– Наше ім’я – християни, наше звання – раби Христові, а батьківщина у нас – Небо.

Почувши це, Переній наказав зброєносцям взяти незнайомця. Але блаженний Кодрат сам підійшов до судді і, перехрестившись, вигукнув:

– Я від імені всіх кажу тобі, що всі тут присутні – воїни Христові, що не бояться відкрито заявити про це.

І дійсно, Никомидійські християни вирішили краще померти за Христа, ніж зректися віри в Нього.

Висновок. Дуже важливий добрий приклад у вірі. Він допомагає й іншим мати сильну віру. Для юдеїв таким добрим прикладом став святий Іван Хреститель і саме завдяки його проповідям і повчанням була сформована перша могутня громада християн з числа юдеїв. Він був тим, хто вказував людям дорогу до Бога, «рівняв путь Господню».

Воскресіння Христа

  • 20.04.14, 15:50

Воскресіння Христа

Воскресіння Ісуса Христа — воскресіння Ісуса Христа з мертвих по трьох днях після смерті, центральна доктрина в Християнстві, яка протягом сторіч проповідувалась язичникам і є найважливішою подією (і святом, знаним як Пасха чи Великдень) християнського суспільства. Апостол Павло сказав, що якщо Христос не воскрес, тоді вся християнська віра була б даремна:

«     
Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, ви в своїх ще гріхах,
тоді то загинули й ті, що в Христі упокоїлись!
Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей!
Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних.
Смерть бо через людину, і через Людину воскресення мертвих.
Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть.
»
— (1 Кор.  15:19).

Згідно з Павлом, вся християнська віра залежить від воскресіння Христа. Християни щорічно святкують воскресіння Христа під час найбільшого святу християнського літургійного року — Великодня.

Згідно з давньою традицією, коли навіть незначна частина доби лікувалася за день, Христос пробув мертвим три доби (фактично це тривало близько двох днів). Ця кількість символічно співвідноситься з вітхозавітним Йоною, що перебував у тілі морського чудовиська три дні (Мф.12,40).

Ісус Христос воскрес о ранній порі в неділю, на початку нового єврейського тижня, оскільки у древніх євреїв неділя була першим днем тижня і починалася зразу ж після заходу сонця в суботу. Тому неділя (рос. воскресение), стала святим днем для християн і теж зветься Господнім Днем (грец. Kyriake Hemera). Для древніх євреїв Господнім днем був останній сьомий день тижня — субота (івр. , «відпочинок»). Тому четверта заповідь Шануй день Господній, щоби святити його розуміється християнами і юдеями по різному. Для християн Господній день воскресіння — неділя став днем відпочинку. Звідси його українська назва — неділя (від не ділати, не робити, тобто відпочивати). Також, виконання будь-якої ненастійної праці в неділю в християнстві вважається гріхом і недодержанням четвертої заповіді, оскільки така праця порушує святість Господнього дня, яка заключається в спокої та мирі. Через те що Ісус зцілив розслабленого і сухорукого у суботу, євреї хотіли вбити Його. В середньовічній християнській церкві строго заборонялося виконувати будь-яку працю в неділю аж до сходу сонця в понеділок.

Велика субота

  • 19.04.14, 10:58

Велика субота

Богослужіння Великої суботи присвячено спомину про перебування Ісуса Христа "у гробі тілом, у пеклі душею, як Бог, у раю ж з розбійником, і на Престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописанний", і, нарешті, про воскресіння Спасителя з гробу.

На ранній Великої суботи, після великого славослів'я, Плащаниця зі співом "Святий Боже..." виноситься священнослужителями з храму, на спомин про зішестя Ісуса Христа в пекло і перемогу Його над пеклом і смертю. Після внесення Плащаниці у храм, вона підноситься до відчинених Царських врат, на знак того, що Спаситель нерозлучно перебуває з Богом Отцем і що Він Своїми стражданнями і смертю знову відкрив нам двері раю. Хор у цей час співає: "Благообразний Иосиф..."

Коли Плащаницю покладуть на місце посередині храму, тоді виголошується єктенія і читаються: паремії з книги прор. Єзе-киїля про воскресіння мертвих; Апостол, який навчає віруючих, що Ісус Христос є істинна Пасха за всіх нас; Євангеліє, де розповідається, як первосвященики з дозволу Пилата поставили охорону біля гробу Господнього і приклали до каменя печатку. Після закінчення ранньої" віруючих запрошують прославляти церковною піснею Иосифа Аримафейського: "Прийдіть, вшануймо Иосифа приснопам'ятного..."

Божественна літургія в цей день буває пізніше, ніж у всі інші дні року, і з'єднується з вечірнею.

Після малого входу і співу "Світло тихе..." починається читання 15 паремій, в яких зібрані найважливіші старозавітні прообрази і пророцтва про спасіння людей через страждання та Воскресіння Ісуса Христа.

Після паремій і Апостола починається свято Воскресіння Христового. На криласі повільно співають: "Воскресни, Боже, суди землю, бо насліддя Твоє — усі народи...", а у вівтарі в цей час чорні одіяння престолу і священнослужителів змінюються на світлі, так само і в самому храмі чорні облачения замінюються світлими. Це - зображення події, коли мироносиці рано-вранці, як ще було темно, бачили при гробі Христовому ангела у світлих ризах і чули від нього радісну звістку про Воскресіння Христове.

Після цього співу диякон у світлих ризах, подібно до ангела, виходить на середину храму і, ставши перед Плащаницею, читанням Євангелія сповіщає людям про Воскресіння Христове.

Далі літургія Василія Великого продовжується, як звичайно. Замість херувимської пісні співається пісня: "Нехай мовчить всяка плоть людська..." Замість "Достойно є" співається: "Не ридай по Мені, Мати, бачачи у гробі Сина..." Запричасний стих: "І став, наче від сну, Господь, і воскрес Спаситель наш..."

Після закінчення літургії буває благословення хлібів та вина для зміцнення сил віруючих. Після цього починається читання книги Діянь апостольських і триває до початку полуношниці.

О дванадцятій годині ночі звершується полуношниця, на якій співається канон Великої суботи. В кінці полуношниці священнослужителі мовчки переносять Плащаницю із середини храму у вівтар Царськими вратами і кладуть її на престіл, де вона і залишається до свята Вознесіння Господнього, в пам'ять сорокаденного перебування Ісуса Христа на землі після Воскресіння Його із мертвих.

Після цього віруючі побожно чекають настання півночі, коли починається світла пасхальна радість найбільшого свята Воскресіння Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа.

Пасхальна (Великодня) радість - є свята радість, рівної якій нема і не може бути на землі. Це нескінченна вічна радість вічного життя і блаженства. Вона і є саме та радість, про яку сказав Сам Господь: "І зрадіє серце ваше, і радості вашої ніхто не відбере від вас" (Ін 16, 22).

Евтихий (Патриарх Константинопольский)

  • 19.04.14, 10:48

Евтихий (Патриарх Константинопольский)

Родился в селении, носившем название «Божественное», во Фригийской области. Его отец, Александр, был воином, а мать, Синесия, была дочерью священника августопольской церкви Исихия. Евтихий получил первоначальное образование и христианское воспитание от своего деда-священника. В возрасте 12 лет он был отправлен в Константинополь для получения дальнейшего образования. Юноша преуспел в изучении наук, но затем решил посвятить себя иноческой жизни. Он удалился в один из амасийских монастырей и принял в нём монашеский постриг. За свою строгую жизнь он был поставлен архимандритом всех амасийских монастырей.

Когда при императоре Юстиниане (527—565) готовился созыв Пятого Вселенского собора, митрополит Амасийский был болен и отправил вместо себя архимандрита Евтихия. По преданию, увидев Евтихия в Константинополе престарелый патриарх Мина (536—552) предсказал, что он будет после него патриархом. Когда в присутствии императора обсуждался вопрос о Феодоре Мопсуетском, Иве Едесском и Феодорите Кирском, разделявших в ряде вопросов мнение Нестория, но считавшихся православными, то Евтихий высказался о допустимости церковного осуждения уже умерших людей (все трое к тому моменту уже были мертвы) и привёл пример библейского царя Осии, который велел выкопать и сжечь кости идолослужителей (4Цар. 23:16).

Согласно житию Евтихия, после смерти святого Мины императору Юстиниану в видении явился апостол Пётр и, указав на Евтихия, произнёс «Пускай сей да будет поставлен вам епископом». В 552 году Евтихий был возведен на патриарший престол.

В начале патриаршего служения Евтихия в 553 году состоялся Пятый Вселенский собор, который осудил возникшие в империи ереси и предал их анафеме. Однако через несколько лет в церкви возникла новая ересь, автардокетов, то есть «нетленномнителей», которые учили, что плоть Христова прежде Крестной смерти и Воскресения была нетленной и не испытывала страданий. Святой Евтихий обличал эту ересь, но император Юстиниан, сам склонившийся к ней, обрушил свой гнев на святителя. По приказу императора в 565 году воины схватили святителя в храме, сорвали с него патриаршее облачение и отправили в ссылку в Амасийский монастырь.

Святитель кротко переносил изгнание, проводил время в монастыре в посте и молитве. К этому периоду его жизни житие относит ряд чудотворений: исцеление больных, изгнание бесов и т.п. Во время нападения персов на Амасию и всеобщего разорения жителей по указанию святителя из монастырских житниц давали зерно голодающим.

После смерти патриарха Иоанна Схоластика Евтихий в 577 году вернулся на константинопольскую кафедру после своего 12-летнего изгнания. В 582 году святитель Евтихий в день празднования Пасхи заболел и скончался в Фомино воскресенье. Его погребли в церкви Двенадцати апостолов. В 1246 году мощи святителя из Константинополя были перенесены в Венецию.

Дев’ятниця до Божого Милосердя, 1 день

  • 19.04.14, 10:37

18.04.2014 Дев’ятниця до Божого Милосердя, 1 день

(Для індивідуального читання)

Дев’ятницю розпочинаємо читати за дев’ять днів до свята Божого Милосердя, тобто в день Великої П’ятниці. Щодня читається молитва, призначена на цей день. На початку кожного дня наводиться цитата зі Щоденника св. Фаустини. Потім читається Коронка до Божого Милосердя.

Перший день

Молімося про Милосердя для всього людства.

 «Сьогодні приведи до Мене все людство, а особливо всіх грішників, і занур їх у море Мого Милосердя й цим втішиш Мене в гіркому смутку, в який поринаю через втрату душ».

Всемилостивий Ісусе! Головна Твоя риса – любити нас і пробачати нам. Не зважай на наші гріхи, але на довіру, з якою ми покладаємося на безмежну доброту Твою. Прийми нас усіх у святиню Твого Всемилостивого Серця й не випускай нас із Нього повік. Благаємо Тебе ради любові, яка єднає Тебе з Отцем і Святим Духом. Отче Предвічний! Поглянь милосердним поглядом на все людство, а особливо на бідних грішників. Це людство замкнене у Всемилостивому Серці Ісуса, і ради Його болісної муки обдаруй нас Твоїм Милосердям, щоб ми прославляли Твою всемогутність повіки. Амінь.

Коронка до Божого Милосердя

Початок:

Отче наш… Радуйся, Маріє… Вірую в Бога…

На великих зернятках:

Предвічний Отче, жертвуємо Тобі Тіло і Кров, душу і божественність возлюбленого Сина Твого, Господа нашого, Ісуса Христа.

На ублагання за гріхи наші і усього світу.

На малих зернятках:

Заради Його тяжких страждань будь милосердний до нас і усього світу.

Закінчення:

Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний! Помилуй нас і весь світ (тричі).

О Крове і водо, що витекли із Серця Ісусового як джерело милосердя для нас, уповаємо на Тебе.

З молитовника "Щоденно з Богом"

18 квітня - святих мучеників Теодула і Агатопода, і тих, що з ни

  • 19.04.14, 10:31

18 квітня - святих мучеників Теодула і Агатопода, і тих, що з ними

святі мученики Теодул, АгатоподВ цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святих мучеників Теодула і Агатопода, і тих, що з ними.

За царювання Диоклитіяна і Максиміяна, нечестивих царів римських, були в Тесалоніках два богоугодні причетники церковні Агатопод і Теодул. Агатопод саном був диякон, літами старий, цнотливістю і сивиною прикрашений. Теодул був читцем, молодий і вродливий з лиця, юний літами, непорочно в чистоті жив, чесних християнських батьків син, йому ж братами по плоті були: Капітон, Митродор, Філосторгій — усі досконало благочестиві до Бога. Перед подвигом страдницьким блаженний Теодул прийняв від Бога запоруку вінця мученицького, що має в нього бути. Одної ночі спочиваючи, здалося у видінні сонному, що прийняв в руки свої річ якусь від особи чесної. І, зразу зі сну збудившись, знайшов у руках своїх перстень дуже гарний, невідомо з чого зроблений, із печаттю, що мала зображення хреста святого — знамення страждання за Христа Господа, який на хресті за нас постраждав. Тим перснем юнак святий всілякі в людях хвороби зцілював, і якщо лише зустрічав Теодул із перснем когось немічного — зразу втікала хвороба від того і подавалося здоров'я. Через те багато з еллінів до Христа наверталося. Тоді нечестиві царі підняли гоніння на християн і послали накази свої нечистиві всюди, аби люди поклонялися ідолам, ділові рук людських, а не Богові, єдиному всіх Творцеві. Прийшов же той наказ і в Тесалоніки. І клали на людному місці катівське знаряддя на тих, що не скоряються наказам царським. І багато вірних втікало, куди хто сховатися міг, одні насмілювалися на муки, а инші немічними були, смертних боялися погроз, до нечестивих приєднувалися й ідоложертовне їли, полюбивши суєтне це життя біль ше від безсмертного, і, від короткочасних втікаючи мук, вічну собі смерть і загибель готували. Радів диявол через таких, проте перемогли й осоромили його великодушні і міцні воїни Христові, як же ці два — Агатопод і Теодул.

Вони-бо в час гоніння того лютого не втікали, не крилися, а в домі Божому перебували весь час, удень і вночі до Бога за Церкву Його святу, що в бідах, молилися і чекали свого на муки взяття. Про них довідавшись, воїни взяли їх і в темницю вкинули. Був же тоді в Тесалоніках ігемон Фавстин. Він, одного дня на судищі сівши, звелів поставити на допит ісповідників Христових Агатопода й Теодула. Вони ж, наче на бенкет звані, весело йшли, руками один одного тримаючись, світлі лицями, душами ж мужні, і велегласно зі сміливістю взивали: "Ми християни!" І так стали перед судом катовим. Він же, хотівши спершу юного підступом своїм зловити, звелів відійти всім, а Агатопода деінде відвести. І, ближче до себе Теодула прикликавши, сказав до нього дружньо: "Дай переконати себе, о юначе, прошу тебе, і, нову ту християнську звабу відкинувши, до давніх законів підійди, щоб не втратити погано життя свого". Святий же Теодул усміхненим лицем відповів: "Я вже давно від усілякої зваби і блуду втік, за тебе ж, що полюбив суєту безмірно, боюся, щоб не впав ти у смерть вічну". Коли те сказав святий, не розгнівався ігемон, але всіляко його зманював, то дари, то почесті обіцяючи, щоб приступив до ідолопоклоніння: стояв же там поблизу жрець Дія, на ім'я Ксенос. Сказав ігемон до святого: "Якщо дари і почесті не переконують тебе до жертви, то муки переконають підкоритися царським наказам". Відповів йому мученик: "Погрози мук ніяк не зможуть мене настрашити й анітрохи схилити до волі вашої". Знову ж Фавстин радив і говорив: "Чи не краще життя в почестях, аніж смерть люта?" Відповів Теодул святий: "Справді, це і я розумію, що краще життя понад смерть. І поклав в умі своїм зневажити смертне це на землі короткочасних днів життя, щоб стати учасником безсмертного життя і вічних благ небесних. Тому ж вогнем і ранами замуч мене і довідаєшся, що мучене тіло тлінне і піддається згубі — душа ж розумна нетлінна, муками від тіла скоро хоче відлучитися, більше возвеселиться в безконечному житті". Сказав ігемон: "Скажи мені, прошу тебе, хто є заступником того великого добра, що задля Його ж любови рани і смерть зневажити сьогодні ти вирішив?" Відповів Теодул святий: "Бог, що замкнув мене природними законами, і Його син Ісус Христос, Слово Отче, Його ж хрестом я змолоду знаменований. До кінця життя свого знамення Його не залишу і швидше катуванням твоїм від тіла, аніж від знамення Христового, відлучуся: вірний-бо я Владики свого слуга й ані вогнем, ні залізом не переможний". Фавстин-ігемон здивувався такій мужності і сміливості святого юнака Теодула, звелів відвести його далі на окреме місце. Агатоподові ж святому, прикликавши до себе, сказав: "Поклонися богам нашим, ось-бо Теодул, який у звабі раніше перебував, нині обіцяв поклонитися їм і з нами принести жертву". Агатопод же святий, зрозумівши звабу ігемонову, відповів: "І я з ревністю і радістю, за словами Теодула, принесу жертву Богові істинному і Його Синові — Ісусові Христу, тому Богові Теодул жертву пахучу принести обіцяв". Фавстин супроти сказав: "Не тим, яких ти називаєш, але дванадцятьом богам, які тримають вселенну, Теодул обіцяв жертву принести". Агатопод же святий, похитавши трохи головою, сказав: "Чи богами називаєш тих, яких з речі тлінної майстер зобразив за подобою людською? Чи богами є ті, яких же зробили люди своїми руками і, наче кращим від себе і більшим, служити їм узаконили безумно? Чи богами є ті, які не можуть тим, хто хоче їх скинути і розбити, протистояти ані себе захистити? Вони ні очима не бачать, ні ногами не ходять і жодного не мають у собі чуття. Чи богами є ті, що, як вірять елліни, мали колись душу живу, і розповідають елліни про них, що осквернилися наймерзотнішими блудодіяннями, нині ж їх, різьблених, за один срібний чи чотири мідяки продають майстри? І чи принесу я жертву, належну всесильному Богові, недостойним і скверним, яких ти вважаєш богами? Чи співатиму пісню глухим ідолам?" Коли таке говорив святий, начальники, що стояли перед ігемоном, злякалися, що й инші на допит приведені християни словами Агатоподовими утвердяться у вірі, тому зразу звеліли вести його разом із Теодулом до в'язниці. Коли ж були ведені святі, людей багато за ними йшло, всіляке ра дили тим, що поспішали до кращого. Одні, над юністю Теодуловою милосердячись, намагалися багатьма словами переконання відвести його від незмінного його рішення. Инші ж, на чесну сивину Агатоподову дивлячись, в один голос радили, гукаючи до нього: "Хіба й ти, Агатоподе, дитячий маєш розум і не розумієш, що корисне для життя твого?" Святі ж нічого людям не відповідали, ішли, дійшовши ж до в'язниці, помолилися мовчки до Бога і приєдналися до пут в'язнів, яких за різні провини і злодіяння тримали. Опівночі ж божественними якимись видіннями укріплені були і прокинулися радісні, Ісуса Христа, Спаса всіх, прикликаючи. Тоді руки і лиця чистою умивши водою і коліна на землю і голови схиливши, спільну молитву послали Богові, наче єдиними устами кажучи: "Боже, творче всіх і свідку, що згубив безодню, створив же світ цей видимий, вчинив безперервний біг небес, щоб у них сонце просвітлювало все вдень, місяць же — нічну темряву сяйвом своїм розганяв, обоє ж із зорями нехай рослинам, які родяться із землі, служать. Ти, що дав землі родити тварин, глибині морській — рід рибний, птахам — місце в повітрі, щоб море людині, Тобою створеній, своїми служило дарами, повітря ж у співі птахів пісню Тобі приємну підносить, земля ж, різні плоди щедро даючи людському роду, Тобі, усіх Владиці, вдячність возсилає устами людськими. Ти роду нашому, що беззаконствує і від заповідей Твоїх відступив, у п'янство і блуд впав, загинути до кінця не дав, не попустив дияволу, щоб розумне творіння зовсім осліпло і було стягнене аж до тартару, але забуттю передав прогрішення людські, одним же милосердям схилився, послав із престолу небесного до людей єдинородного свого Сина, щоб, природу людську прийнявши, безсмертя своє змішав із нашою смертністю. І Слово Твоє, що з Тобою перебуває, ним же все було, щоб заблукалих у неправдах повернути знову на шлях праведний. Ти-бо із Сином, і Син із Тобою, разом зі Святим Духом, на вселенну зглянувшись, чудами своїми преславними нечестивих до святої віри привів. Ти, Сину Божий, з Отцем і Духом Святим Лазаря чотириденного воскресив словом, перемігши закони єства і смерти. Ти чоловіка сліпонародженого землею, на очі його покладеною, просвітив, як же і колись кровоточивій жінці, що торкнулася ризи Твоєї, раптове подав зцілення, також і розслабленого здоровим зробив, одр йому свій понести звелів. Тому нині, о Боже, благоволи в співдружності з нами й укріпи нас силою зверху, щоб, допомогою твоєю, катування нечестивих мужньо перетерпівши, змогли ми до Небесного перейти Царства". Коли так молилися святі, в'язні, які через убивство чи перелюбодіяння були утримувані там, відклавши страх тілесної смерти, скоро припали до ніг святих, просячи гріхам своїм прощення і визволення від душевної смерти. Люд же, що зовні був, в'язничні замки розбивши, всередину увійшов і слухав із насолодою і здивуванням слова, що виходили з уст рабів Божих. Те бачивши, Єнпсифій, претороначальник тесалонікійський, найвідданіший слуга диявола, побіг із поспіхом до ігемона, сповіщаючи, що багато хто покине службу богам, якщо ті в ув'язненні утримувані два християнина скоро не будуть страчені. Збентежився ігемон гнівом і зразу послав воїнів привести до нього юнака зі старцем. І представлені були неправедному тому судищу раби Христові. Поглянувши ж на святого Теодула, ігемон сказав: "Чи не знаєш, що праведно слухати накази царів, які володарюють вселенною?" Відповів святий Теодул: "Те, що наказує неба і землі Владика, те справді слухати і ділом виконувати праведно і благочесно, а те, що тимчасові царі наказують, ті їхні веління, якщо праведні будуть, небесному Творцеві не супротивні, то добре їх слухати, якщо ж неправедні — то ніяк слухати їх не годиться". Сказав Фавстин-ігемон: "Хто створив небо, скажи мені?" Відповів святий Теодул: "Бог Вседержитель і Божий Син Ісус Христос, який є Словом Отчим". Сказав Фавстин: "Чи Той, якого муками найлютішими юдеї замучили, розп'явши?" Відповів мученик: "Той, Кого розп'яли юдеї, бо волею страждати за нас захотів, потім воскрес із мертвих, силою божества Свого, і видно Його було як переможця смерти, що сходив на небо, звідки ж знову прийде викрити й осудити невірних". Сказав Фавстин: "Чому ж нашим богам жертви принести не хочеш?" Відповів святий: "Чи не краще приносити жертву Тому, хто створив тих, що виготовляють ідолів, аніж самим виготовленим ідолам? Справді кращий Творець від творіння". Тоді Фавстин-ігемон звелів із юнака святого Теодула скинути одяг й оголити його на муки, а проголошувач кричав: "Принеси жертви богам і відпущений будеш!" Мученик же казав катові: "Одяг з тіла мого забереш, але віри моєї до Бога мого не можеш забрати навіки". Коли так вільно говорив святий, зневажаючи муки і царів багато разів катами називаючи, звелів ігемон, щоб перед лицем Теодуловим принесли жертви ідолам ті, які раніше християнами були, але, переможені муками, ідолам поклонилися. Це бачивши, Теодул святий болів серцем через тих, що переможені і відпали, до ігемона ж казав: "Немічних перемогли ви, міцних же воїнів Христових ніяк перемогти не зможете, якщо і більше мук винайдете. Знай-бо, ігемоне, що малими є муки, приготовані на нас, і сміху достойні — лютіші винайди, щоб пізнати, яка наша віра і любов до Бога". Після цього велів ігемон святому Теодулові, щоб книги християнські приніс на судище. Святий же відповів: "Якби знав, що, суєту ідолобісся пізнавши, відкинеш його, в істинному благочесті захочеш утвердитися, то приніс би тобі книги пророчі й апостольські. Але тому, що знаю: лукаво ти мислиш, — через те не передам тобі в руки Божі дари". Сказав Фавстин: "Не пожалію тебе, тіло твоє шматуючи і звірам на поїдання передаючи, якщо мене не послухаєш скоро". Відповів святий: "Ось тіло моє лежить перед муками, лютуй на ньому, скільки хочеш, і люто його замуч понад ті, що говориш, погрозами, я ж не передам книг святих нечестивим на наругу". Тоді ігемон, хотівши настрашити мученика, звелів вести його на страту, думав, що, побачивши кару смертну, злякається і підкориться його волі. І виведений був святий на місце страти: коли побачив меч, на себе оголений, скрикнув до Бога: "Слава тобі, Боже, Отче Господа мого, який постраждати за нас захотів, ось Його благодаттю і я до Тебе йду, помираючи за Тебе всім серцем". Те сказавши, схилив під меч голову свою. Але не був страчений, бо довідався ігемон, що святий Теодул порубання мечем, наче вінця урочистого, собі бажає, через те зразу повернути його цілим звелів. А тим часом святого Агатопода випробовував, питаючи і кажучи: "Як ти живеш?" Відповів святий: "Так, як і Теодул". Сказав ігемон: "Як ти пов'язаний з Теодулом? Чи якась спорідненість єднає вас?" Відповів Агатопод святий: "Родом ми відрізняємося, але вірою і звичаями поєднані, і наскільки різні родом, настільки єднаємося духом". Сказав ігемон: "Бачу, що на одну муку обидва спішите, це-бо слова твої виявляють". Відповів святий Агатопод: "Якщо через одну муку з життя цього підемо, одної ж винагороди в Бога нашого сподобимося". Сказав Фавстин: "Чи не соромно тобі, старому, зваблюватися, як юнакові, і в очевидну біду віддаватися добровільно?" Відповів святий Агатопод: "Я не зваблююся ані не втрачаю надії в Христа мого, і наскільки старший літами, настільки більше до Бога мого ревність показати намагаюся і Теодула похваляю, який в юності твердо стоїть за честь єдиного істинного Бога нашого". Фавстин же ігемон, поглянувши на Теодула, сказав: "Не зваблюйся, о юначе, цього старця словами, не віддавайся безрозсудно на смерть, він-бо старий, не дивно, що бажає смерти, ти ж юний і мало ще прожив, чому хочеш марно втратити солодке це життя?" Відповів Теодул святий: "Не думай, що я немічніший від старого і рівних з ним мук витерпіти не можу. Хоч і хлопець я літами, проте рівно зі старцем єдиного Бога, Творця всіх, знаю й однаково за Нього постраждати готовий". І коли таке святий говорив і Христа прикликав, зв'язали їх воїни за наказом катовим і до в'язниці знову відвели. Вони ж славили Бога, Його ж допомогою здолали диявола. Знайомі ж їхні, збігшись, обходили їх, плачучи, і спитав їх Теодул святий: "Чого тут зібралися і чому плачете?" Вони ж відповіли: "Плачемо через біду вашу". Святий же, усміхнувшись, сказав: "Чого ви перестали плакати через свої біди, а плачете через нас, що на краще йдемо?" Коли святий Теодул сказав це, прийшов воїн жорстокий, від ігемона посланий, який обох, залізними зв'язавши веригами, увів у внутрішню в'язницю і замкнув їх там твердо, щоб ніхто до них не приходив. Святі ж мученики, коли вечір пізній був, помолилися до Бога, щоб до кінця кріпив їх у подвигу, і спочили. Господь наш Ісус Христос, поглянувши на преподобних своїх, що єдинодушні і єдинодумні були, одне обом уві сні послав видіння про кончину, яка мала в них бути. Було ж видіння таке: здавалося, наче обидва в один корабель увійшли разом, людьми наповнений, і видно, як серед моря в кораблі бідували від сильних хвиль: бурею-бо великою море було схвильоване. І розбивався корабель, хвилі ламали його і занурювали. І бачили людей, які з ними були, що одні тонули, одні плавали, инші наштовхувалися на скелі й гинули, себе ж бачили, що керманич владою їх від потоплення визволив і, у світлий одяг одягнених, поставив на одну високу гору, якою вони до неба сходили. Збудившись зі сну, один одному видіння розповідали і пізнали, що обом одна від Христа дарується благодать, щоб море мучеництва, у якому багато потонуло, перейти спасенно і на гору небесну зійти для прийняття винагороди вічної. І, скріпившись надією, дякували за те доброму керманичеві своєму Богові, ниць на землю впавши і кажучи: "Хто коли такого сподівався благодіяння, яке Ти, о Боже, дарував нам задля вочоловічення Сина свого, Господа нашого Ісуса Христа? Хто настільки вдачею нелюдський, щоб не віддати перевагу благочестю над суєтними насолодами, такими Твоїми добротворіннями ущедрений? Хто настільки швидкий до благотворення, як же Син Твій, який нас про Свою благодать перед часом сповістив одкровенням у видінні, показавши вінці, перед тим як закінчився шлях наш, і на подвиг, який перед нами лежить, укріпив нас?" Коли так вони дяку Богові возсилали до ранку й молилися, увійшла в'язнична сторожа, бо день настав, сповіщаючи, що Теодула й Агатопода воїни кличуть до ігемона. Вони ж хресним знаменням загородилися, вийшли з темниці, веригами обкладені, і пішли за воїнами. Багато ж знайомих, які зібралися там, підняли плач за ними, знаючи, що вже померти красній тій дружині. До них же святий Теодул світлим лицем сказав: "Якщо з любови до нас плачете, то більше радіти вам за нас годиться, бо з настільки доброї причини — за честь істинного Бога — подвизаємося. Якщо ж плачете від диявольської заздрости, то над собою плачте більше, ніж над нами, бо зблудили ви з шляху праведного і йдете в погибель". Коли ж поставлені були святі на третій допит і Фавстин-ігемон їх випробовував, нічого не відповідали, окрім: "Ми християни і задля Христового імени страждати хочемо". Тоді ігемон із сумним лицем видав на них вирок смертний: "Теодул і Агапод, які богам жертви принести не захотіли, в морі нехай потоплені будуть". Взявши, воїни вели їх до моря і, зв'язавши руки назад, каміння важке на шию прив'язали, посадили в корабель. В ту годину найбільше зійшлося друзів, і сусідів, і знайомих, з них же деякі ридали через таку кончину їхню, инші ж похвалами прославляли мужніх воїнів Христових, що розтоптали голову змієву і помирають ревно, благочестя ради. А ігемон, жаліючи їх, послав до них знатного мужа Фулвія, радячи, щоб лише кадило принесли богам — і звільняться від смерти. Вони ж не переставали прикликати Ісуса Христа, богів же скверних відкидаючи. І після більших рад і переконувань бачили нечестиві, що ніяк до ради їхньої не схилити рабів Христових, почали спершу святого Агатопода кидати в море. Він же, поглянувши на небо, возвав велегласно: "Ось другим цим хрещенням змиваються всі гріхи наші, і до Христа Ісуса чистими переходимо". Коли так святий сказав, вкинений був у море, а після нього і Теодул святий. І так закінчили подвиг страждання святі мученики і вінець перемоги від Вишньої правиці прийняли. Море ж, прийнявши тіла святих, у ту ж годину винесло хвилями їх на берег, звільнених від пут і від каменів, світлих вельми. Взяли їх знайомі, поховали чесно, і не через довгий час явився їм Теодул святий в одязі білому і лицем пресвітлий, наказуючи, щоб маєток його роздали убогим, і сиротам, і вдовам. Померли святі у 5-ий день квітня на славу Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, славленого навіки. Амінь.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

Великий Четвер

  • 17.04.14, 21:12

Великий Четвер

Великий Четвер розпочинає Пасхальне Тридення

Увечері Великого Четверга уся спільнота Церкви збирається на урочистій Євхаристії Господньої Вечері. Ця Служба є особливим спомином Тайної Вечері Ісуса з апостолами, де Господь встановив таїнство Священства та Євхаристії.

У первісній християнській Церкві у Великий Четвер грішники, які чинили публічно покуту за гріхи протягом довгого часу, отримували через таїнство Покаяння повне примирення з Богом і Церквою. Від цього дня вони наново допускалися до Євхаристії.

Сьогодні у Великий Четвер у багатьох парафіях діти та дорослі урочисто приступають до Першого Причастя.

Миття ніг

Під час Євхаристії Великого Четверга виконується обряд миття ніг. У євреїв цей жест завжди виконував раб або слуга. Ісус під час Тайної Вечері власноруч обмив ноги апостолам.

Спочатку цей жест Ісуса виконували у бенедектинських монастирях. Згодом він почав використовуватися в літургії Великого Четверга. Спочатку у римській літургії його могли виконувати лише єпископи та абати. Сьогодні ж цей обряд може звершуватись у кожній парафіяльній спільноті.

«Піст вух»

Під час Пасхального Тридення, починаючи від Євхаристії Великого Четверга (після гімну «Слава во вишніх»), затихають звуки музичних інструментів, дзвонів і дзвінків. Ця атмосфера налаштовує на споглядання приниженого і покірного Христа.

Перенесення Пресвятих Дарів до «темниці»

Після Євхаристії Господньої, на згадку про схоплення і ув’язнення Ісуса, переносяться Пресвяті Дари на вівтар виставлення, який символічно представляє «темницю», де було ув’язнено Христа. Там до Літургії Великої П’ятниці триває адорація Євхаристійного Ісуса.

Оголення вівтаря

Після Літургії Великого Четверга «оголяється вівтар», тобто знімається скатертина з нього. Цей жест символізує самотність Ісуса, якого залишили найближчі учні, а також це знак оголення Господа перед смертю на хресті

прпп. Йосифа, піснописця, і Юрія, що в Малеї

  • 17.04.14, 21:06

прпп. Йосифа, піснописця, і Юрія, що в Малеї

Святий Йосиф піснеписець народився 783 року і походив з Сицилії. Юнаком вступив до монастиря в Солуні. Невдовзі його висвятили на священика. Відразу після висвячення Йосиф разом зі св. Григорієм Декаполітом вирушив у подорож до Царгорода. У час переслідування християн імператором Левом за вшанування святих образів, Йосиф вирушив за допомогою в обороні правовірних до Папи Лева III в Рим.

Але іконоборці наздогнали його і кинули до в'язниці на острові Крит. Вночі Йосифові явився св. Миколай, який чудесним способом звільнив його від кайданів. Повернувшись до Царгорода, Йосиф збудував монастир. Йосиф Піснеписець написав багато пісень і канонів на честь Бога, а також Пресвятої Богородиці і Святих. Бог об'явив йому близький кінець земного життя. Віддав він Богові свою праведну душу в Світлий четвер 883 року.

Непохитний свідок Правди.

  • 16.04.14, 20:48

Непохитний свідок Правди.

Преподобний Никита Сповідник (день пам’яті — 16 квітня за н. ст.)

Ревний захисник іконошанування преподобний Никита Сповідник народився у Кесарії Віфінській у другій половині VIII ст. Уже в юному віці святий став прислуговувати при храмі і перебував у послуху в самітника на ім’я Стефан. З його благословення Никита прийняв чернечий постриг у Мідікійському монастирі, що славився суворістю уставу. Через сім років праведник прийняв сан священства. Настоятель обителі, преподобний Никифор, обтяжений старечими роками, уже не міг керувати обителлю і благословив Никиту допомагати йому в цьому. Після смерті Никифора братія одностайно обрала Никиту своїм новим настоятелем.

Господь удостоїв Свого угодника даром чудотворення. Так, за молитвою преподобного глухонімий юнак почав говорити; до божевільного повернувся розум; отримали зцілення дві біснуваті жінки.
Під час правління імператора Лева Вірменина почалася нова хвиля гонінь на шанувальників святих ікон. Святого патріарха Никифора було позбавлено престолу, а на його місце обрано єретика на ім’я Феодот. Православних єпископів також виганяли з місць їхнього служіння. Потім імператор вирішив залучити до іконоборчої єресі настоятелів монастирів. Серед викликаних до Константинополя ви­явився і преподобний Никита. Святий твердо сповідав перед імператором православну віру і був заарештований. Його приклад наслідували інші ігумени монастирів. Мужньо проходячи всі випробування, праведник знаходив у собі сили підтримувати твердість духу і в інших ув’язнених.
Бачачи непохитність сповідників, імператор і лжепатріарх Феодот вирішили вдатися до хитрощів. В’язням запропонували свободу у шануванні святих ікон, якщо ті причастяться у лжепатріарха Феодота. На благання інших сповідників, Никита пішов у храм, де спеціально були виставлені святі ікони. Там він разом з іншими в’язнями причастився, проте, повернувшись у монастир, ви­явив, що нічого не змінилося. Тоді Никита розкаявся у своєму вчинку, повернувся у Константинополь і почав безбоязно викривати іконоборчу єресь. Спроби імператора переконати преподобного ні до чого не привели. Шість років, до смерті Лева Вірменина, Никита провів в ув’язненні. За цей час, переносячи голод і скорботи, Божий угодник звершив чимало чудес. Так, за молитвами преподобного двох бранців Фрігійського царя було відпущено на свободу, ще троє подорожуючих, яких поминав праведник у своїх молитвах, врятувалися після корабельної аварії.
Під час правління імператора Михаїла преподобний Никита відійшов до Господа. Його тіло було поховане на місці його подвигів — у Мідікійському монастирі. Згодом Господь прославив Свого угодника зціленнями від його святих мощей.