Профіль

Ларісса

Ларісса

Україна, Київ

Рейтинг в розділі:

Останні статті

Песик знав

  • 08.06.15, 20:30
v\:* {behavior:url(#default#VML);} o\:* {behavior:url(#default#VML);} w\:* {behavior:url(#default#VML);} .shape {behavior:url(#default#VML);}

Цей  маленький песик знав, що він є повноправним членом сімї і ніколи не знав що таке ошийник, проте віддано охороняв двір своєї господині та робив гаркітливі зауваження її трьом дітлахам, коли ті переходили межу дозволеного у своїх баталіях. До харчів був невибагливий – міг з’їсти і грушку-гниличку, і суслика вполювати. Він відчував думки вдови-господині, здається, всім  своїм нутром.  Ось іде вона рано-ранесенько в поле, він проведе її до дороги – і назад. Вийдуть сусідські діти на вулицю погратися – він «своїх» викличе. Нікого не підпускав до великої груші у садку та всяким зайдам  не дозволяв скоротити свій шлях через їхню садибу. Темними ночами у нього була особлива місія: допомагати господині красти колгоспну солому. Вона брала велику ряднину, мовчки з ним переглянувшись, виходили з хати (діти ж бо не мали про це знати). Песик біг попереду провулком і тільки-но когось зачує – швидко повертався. Господиня притискалась на обочині до кущів, щоб не помітив перехожий, а вже потім, коли було безпечно, прямували  в поле до скирди. Тут знову обачливий песик біг вперед, мовчки робив круг довкола скирди і якщо там вже хтось був – повертався до господині і тихо гарчав, коли ж не було нікого – весело крутив хвостиком і першим біг до соломи. На зворотному шляху все було так само: коли хтось йшов на зустріч – він давав господині знак присісти в кюветі з ношею. Благополучно завершивши «рейд» песик приступав до нічної варти у подвір’ї, а господиня засипала солому в холодний глиняний заміс, босими ногами «витанцьовувала» в нім, а тоді «валькувала» стелю, як ластівка, що ліпить своє гніздечко, так вдова ліпила своє житло. Вже прийшли перші морози, коли стеля була готова.

 Діти підростали, песик старів, а вдова, вечорами обкутавши свої натруджені ноги  рядниною, дрімала в теплій оселі.

                                               Лариса Щербина.

Normal 0 false false false false RU X-NONE X-NONE /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-qformat:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-fareast-font-family:"Times New Roman"; mso-fareast-theme-font:minor-fareast; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

Літня спека

  • 04.06.15, 10:27

Літній день від спеки так втомився,

що мляво ледь шелестить губами.

Струнка, грайлива кобилиця

розчісує загривок конику зубами.

Малий стрункими ніжками в болоті

шукає прохолоду і товсту жує осоку,

а журавель планує і з висока

вишукує поживу за версту.

Метелик, крилечка піднявши,

вловити хоче щонайменший дух,

проте, зомліло все:

а ні козелик,  ні кульбабка

не зронять, навіть, із своїх голівок пух.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        

        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-qformat:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-fareast-font-family:"Times New Roman"; mso-fareast-theme-font:minor-fareast; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

Спекотно

  • 04.06.15, 10:17

Спека крилами накрила                                                                                                                     

балку, поле і ставок.

Молодий вітрець не сміло

дмухнув на прив’ялений листок.

Спрагло джмелик з конюшини

п’є нектар. Цілком, до дна,

а в зеніті висить жайвір –

сонцю пісню підійма.

Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-qformat:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-fareast-font-family:"Times New Roman"; mso-fareast-theme-font:minor-fareast; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

Дятел

  • 29.05.15, 20:51

*  *  *

Біля батьківської хати  височіє стара акація.  Вона завжди була стара і найвища в селі. Звідки б не йшов  –  села ще не видно, а дерево кучерявіє на горизонті, як надійний орієнтир. От на цій акації в кінці шестидесятих років батько прикріпив з товстого дроту захист від блискавок, закопавши другий кінець в землю, а заодно причепив на дереві ще й шпаківню. Пара птахів радо оселилась в добротній оселі, вигодувала малечу та відлетіла восени в Ірій, а зимою в шпаківні (з тимчасовою пропискою) жили горобці. Весною, після коротких баталій, знову  господарювали шпаки і так було років  зо тридцять.

Батько віртуозно грав на мандоліні, яку в  1946 році купив у райцентрі. Мандоліна в його руках 50 років була і солістом, і оркестром, і промовцем. Та якогось весняного дня він вирішив: хай вже шпаки співають, а мандоліна відпочине – і прибив її в садку на абрикосі. Шпакам будиночок сподобався і згодом щасливий шпак висвистував на підніжці перед отвором шпаківні-мандоліни.Зимою в мандоліну поселився дятел, а в шпаківню, традиційно, горобці.  В березні шпаки повернулись  і навальною атакою горобців  звідти вигнали.  Тоді зграя горобців полетіла в садок  і  штурмом захопила мандоліну, в якій жив дятел. Дятел, втікаючи від нападників, прошмигнув у шпаківню. Тут скоївся та-а -кий лемент! Горобці, шпаки – всі прагнуть заглянути в отвір і клюнути окупанта. Зрештою, дятел не витримав таких знущань і випурхнув із шпаківні, низько-низько летячи.  Всі новосели затихли, але  хвилин за 30 знову зявився дятел – на цей раз біля мандоліни. Птах вчепився пазурцями за мандоліну і щосили почав довбати по ній своїм міцним дзьобом. Тріски  летіли на всі боки, верещали горобці і намагались на бриючому польоті хоч висмикнути пір’ячко з чубчика дятла, але той, незважаючи на пікетування,  відчайдушно трощив мандоліну, допоки остання тріска не впала додолу. Він упрів, пітна голівка і тільце мали жалюгідний вигляд. З острахом  зрідка пролітали горобці. Було тихо.        Бездомний дятел, неначе п’яний, потягнув свого красивого хвоста на іншу садибу…

                                                                  Лариса Щербина.

                  

 

Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-qformat:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-fareast-language:EN-US;}