ти знаєш, що я подумала?...

у серпні буде вже три роки... іноді мені здається, що це було століття (мо і два) тому. а іноді я думаю собі, що це було тільки вчора. курю на даху багатоповерхівки, звісивши ноги вниз, думаю про тебе і про мене. чим ми стали за ці роки? проводжу паралелі і порівнююю... слухай, а це навіть весело!

дивись сюди. колись ти доводив мені, що зелений чай ліпший за чорний. я зі своєю козиною впертістю доводила тобі протилежне, хоча сама не була в цьому впевнена. ти завжди замовляв зелений без цукру, а я - чорний з 1 ложечкою. тепер я п'ю саме зелений і тільки зелений.мо' в мене просто змінилися смаки, а мо' таким чином я просто свого часу віднаходила частинку тебе... ти дорікав мені за впертість і самозакоханість, за дурну манеру чіплятися до слів і надміру різкий характер. що ж, я стала м'якшою, лояльнішою, я навчилася пробачати помилки не тільки собі, миритися з людськими недоліками і перестала вважати свою точку зору єдиновірною...я відпустила волосся, як ти хотів, я почала носити не тільки чорний колір, перестала користуватися парфумами (ти ж-бо так любив запах моєї шкіри)... і ще, і ще... багато дрібниць, які пішли десь разом з підлітковими снами і вересневим вітром... і я зрештою набула того, чого тоді тобі в мені іноді не вистачало.

а ти? ти обрізав волосся і відпустив акуратну бороду. саме так, як я тобі тоді казала. ти одягаєшся зараз з точністю до найменших дрібниць саме так, як я тобі радила. я дорікала тобі за те, що тобі подобається лишатися дитиною. і ти став самостійнішим, у тебе бізнес і машина. ги)) ти став впевненіший у собі і менш довірливий. але і більш вимогливий до людей. ти переставив пріоритети практично так, як вони тоді стояли у мене. і ти тепер практично нічого не боїшся. принаймні, таке складається враження. і ще одне. коли я зустріла тебе нещодавно у кафе, ти пив чай. чорний. з однією ложечкою цукру...

легка ностальгія за втраченим життям /чи то було насправді?/

потім ще трохи алкоголю в кров і мокрі очі

і дуже голосна фонограма дуже важливої колись пісні як знак, що наживо вже не жити... принаймні не сьогодні

дивне літо... дуже боюся осені

я вже хочу закохатись, а в макітрі лише бажання осіннього сєкасу

шолє вітамінів попити

d’oh!

Вирішили подрузі на день народження, що вже завтра, зробити квест з пошуку подарунку.

Тре зробити 7 завдань, поки ще є лише 4.

Може в кого є які ідеї, поділіться плз!!!

з мене велика та смачна цукерка ;)

пи.си. святкувати будемо на дачі

думки і почуття затопили все моє єство

хдє жи слів?!

воздух зажатый в кулаке

и мелкие, но очень частые шаги

я несу его тебе

я спешу

и все же опаздываю

кто-то уже рядом с тобой

и у этого человека

воздуха целая банка

:’(

бля

а потім весняний ранок /хоча насправді ще зима/ і навкруги багато сонця

в мене на руках червона фарба, поруч лежить ніж в тій самій рідині

інсценування

таке собі маленьке самогубство, поховання непотрібних почуттів

через декілька хвилин фарба змиється і тіло буде ціле і неушкоджене

буду вважати це реінкарнацією в більш розумну істоту

я стала старше на жизнь

(с)

от тільки...

/я помилилась в тобі... чи в собі?

                             досі не збагну/

я умер…

мама, я умер!!!

розмова з самим собою... і кожне слово ніби вигадане, проте так боляче /навіть коли вона казала ,ета самає, даваі астанємся друзьямі’, не було так боляче як зараз/

а потім ти відкриваєш очі в лікарняній палаті. і ще не зовсім отямився, проте розумієш, що це вже більше не ти, а незрозумілий кусок м*яса... а над тобою стоять батьки і плачуть. і ти крізь сльози благаєш ,будь-ласка, вбийте мене! краще смерть, ніж таке існування...’

раптом знайомий звук /ніби то твої бєрци впали/... мамка втратила свідомість

весняне поле...  купа квітів довкола, кожна квітка дарує свій аромат лише тобі. ти один... лежиш на спині і граєшся білими пухнастими хмарками. все так, ніби весь цей світ належить лише тобі...

а чому ні?!

нет, я все еще живой!!!

все еще…

йа живьот в малінькам сєрам домікє...

в ньом толька 2 акошка /па аднаму на глазік/

в ньом 2 двєркі для каждаї ножкі,

многа падушек, штоб ні больна попкє,

і агромний чорний падвал для сєрдца

ано бьйоцца тіха-тіха... нікто ні услишит

і дабрацца ні сумєєт...

с каждим дньом всьо тіше...тіше...

соплі, бухикання, хворе горло, паскудна температура біля червоної межі №37... увесь букет

і ще дуже-дуже сильно болить макітра... так, як ще ніколи в житті не хворіла (зазвичай я того просто не помічаю)

ще трохи і мона буде зараховувати до епідємікаф. мамка так і каже – ГРІПП!!!

от срака, скільки вже раз ті грипозні епідемії були, ніколи не боліла... навіть шмарклі жодної з кирпи не витекло

а тут натє! і все це дякувати моєму хворому татусеві, що ледь не ночує в мене в кімнаті біля кампутіра і распрастраняїт сваі бацили  (скажим дружна „пасіба за наше счастліває деццтва!”)

карочі, засада із серії „і ти, Брут?!”

а тьотя лікар каже, шо тре багато пити гарячого (йопт, як то мене бісить!) та їсти вітамінафф...

а я за вчорашній день з*їла лише 2 варені іічкі та 4 грібучіх шматочки сиру „тату, а інопланетяни існують?”

і нічо... поки ще не вмерла =)

сіла духа прісуцтвуєт, а інше відвоюємо  

пи.си. будьте обережні з моїм тілом. воно може вас вбити

палки и камни могут и покалечить, а слова по лбу не бьют

-------------------------------

палки и камни могут покалечить, и поосторожнее со словами

-------------------------------

палки и камни могут покалечить, а слова могут и вовсе убить

(с)Чак Паланик «Колыбельная»

а мовчання зводить з розуму, відбирає бажання жити, висмоктує з тебе останні сили

певно воно ще гірше, ніж слова, що завдають болю

мовчання залишає жити без життя

как страшно, когда молчит человек, который все знает

(с)