(Св.Августин “Сповідь”)

     Чи часто ви відчуваєте запаморочення? Чи обурювла Вас коли-небудь поведінка невідомого “невихованого” перехожого, який, поспішаючи кудись, ледь не збив вас з ніг? Ви ніколи не задумувались, з якою швидкістю люди стали “просто прогулюватися”? А чи знаєте ви, що навіть Земля наша крутиться? Чому кудись спішать пересічні люди, панікують часто без причини і бігають туди-сюди неначе мурахи у світі-мурашнику?

     ...І ще купа однотипних питань, на які немає часу відповісти. Ствердна відповідь на котресь із них може бути спричинена однією із “найбільших хворіб сучасного світу – метушнею”.Так казав Мішель Куаст. Наш сучасник Роман Островський назвав усі торнадо планети “Землею вітрів”. А трохи давніше, якщо пам”ятаєте, Скрябін співав про “танець пінгвіна”. Страшно веселий...

     Здається, що весь світ поспішає у пошуках часу. Для чогось він людям потрібний. І я, видається, теж людина... Самотня, втомлена стою на перехресті десятиліть...І коли я бачу, що навколо мене біжать кудись люди, то думаю: “Вони не поспішають просто так. Може вони втікають від світу цього і спішать у світ кращий, до щастя...”. І мені теж хочеться бігти за тими людьми, догнати їх, перегнати їх, вхопити першою об’єкт такого наполегливого прагнення. І я вже теж біжу. Біжу що є сили, вже забуваю чому і для чого, і вже не можу зупинитись; варто спішити, бо так роблять усі. А навіть якщо це просто перегони людства, то і тут не завадить бути найпершою.   

   Але я не одна у цьому світі. Пліч-о-пліч зі мною мандрують інші люди, навіть більш втомлені, навіть з більшими проблемами.І, буває, хтось збоку попросить допомогти. Та мене це вже не зворушує, бо завченою фразою “Я не маю часу” запросто вбиваю чиюсь надію і продовжую бігти, щоб зекономити час. Зекономити час, щоби потім встигнути ще трохи пожити. Трохи пожити, щоб взяти максимум для себе і залишити мінімум для инших. І ось ти впритул підходиш до свого вимріяного щастя, яке раптом бере і відлітає. Воно ж було окрилене...

     Колись казали: тепер епоха швидкости, лаконічности, дипломатії. А насправді тепер на все немає часу: і на працю, і на відпочинок, і на тишу, і на розмови.

     Але щось треба робити! Тому якщо немає часу на любов, то знаходимо на ненависть, немає часу на мир і спокій, зате є час для війни, нема часу на примирення, проте завжди він буде на суперечки. Невже зло множиться швидше? Хіба це не відповідь на питання всієї метушні світу: нема часу на добро! Може був – та відлетів, якщо буде – то ще не зараз.І так живемо: перестрибуючи з минулого в майбутнє. Знайдімо час та задумаймось вже тут і тепер!

     Із розумінням, що життя коротке, ми намагаємося зробити все і якнайшвидше.І, звичайно, дуже важко встигати жити у трьох вимірах: оплакувати минуле, здійснювати теперішнє і переживати за майбутнє. Але “ми отримуємо життя частинками, то чому намагаємося охопити все зразу?”(Філ Босманс) Навіщо ж час поділений на клаптики років, місяців, тижнів, днів? А кожна доба вміщує по 24 години – куди вони зникають? Тому, думаю, що легше жити щодня по-новому, по-особливому проводячи кожен момент часу. А життя – від того, що ми так поспішаємо, – довшим не стане і, хочемо цього чи ні, не від нас це залежить...

     Неможливо щодня, і так несучи тягар минулого, без потреби брати ще більший тягар майбутнього і спокійно жити теперішнім.    Не поспішаймо!     Чомусь ми помічаємо заклик зупинитись лише на дорожньому знаку з написом “Стоп”, та й це так, інколи... Але тепер кричить зупинитись не лише тітонька на ринку.

     “Зупинись!”– кричить маленький первoцвіт, який все-таки прорізався

крізь холодну і тверду землю і розцвів.

     “Зупинись!”– кричить лагідне проміння сонця, яке гріє тобі спину

і робить цей світ веселішим.

     “Зупинись!”– кричить простягнута долоня спраглого на любов

сироти.

     Зупинись – і ти це все побачиш.

     Отож, бажаємо цього ми, чи ні, але для щастя треба жити не так, як хочеться нашому егоїстичному єству, а, навпаки, – віддати себе повністю чиїйсь опіці. “Бути терпеливими, дуже терпеливими в тому числі і до себе.  Щасливі ті, які... вдячні за все, що їм дається” (Філ Босманс). Бо всі наші дороги давно визначено, дні пораховано і всі наші проблеми вже давним-давно вирішено, ще швидше, ніж вони народяться у нашому житті. І якщо не бунтуватимемо Одвічному Плану, то будьмо певні: щастя прийде НЕСПОДІВАНО...

(Марічка ЧИГІНЬ)