"Всі печалі мої обмини..."

Весна проходить, як чекання,

Напружене чекання в тиші.
Дерева, імеєм чеканені,
Весняний промінь поколише.

І хоч земля щоночі стигне
Під зимними дрібними зорями,
Та вдень краплини швидкі встигли
Поверхню снігу розузорити.

А там сніги в минуле кануть,
Все вище сонячне склепіння,
Тоді кінчається чекання
І наступає нетерпіння.

І хмари, наче біла вовниця,
І через хащі вітер рветься,
І брунька нетерпінням повниться,
І розривається, мов серце.

І все вернеться на круги своя,
І вийде правда, і промовить слово.
Дороги, що ходила ними я,
Постеляться мені під ноги знову.

І я знайду ті молоді сліди,
Почую пісню, що тоді звучала.
З тих чорних днів неволі і біди
Поезії витоки і начала.

Вона пробилась і зійшла до нас,
Як сонце весняне у далі синій.
Сильніше всього в цьому світі - час.
Та перед правдою - і він безсилий!

Сто раз убита, оживе вона,
І гляне в душу, і промовить слово.
Прокляті і забуті імена
Повернуться й засвітяться нам знову.

Світанкова пісня

Розбуди мене, розбуди,
А як буду я тиха і сонна,
Поведи мене, поведи
Милуватися сходом сонця.

Заспівай мені, заспівай
Світанкову лагідну пісню.
Запитай мене, запитай,
Чи прийшов ти не надто пізно.

Обніми ти мене, обніми
Руками теплими, вірними.
Всі печалі мої обмини,
Тільки б ще раз я в щастя повірила.

Пам’ятаймо, хто ми,
Пам’ятаймо, звідки,
І в якій землі наші корені.
Лиш високі сосни
Були дідам свідки,
Як вони схиляли голови зморені.

Пам’ятаймо, як,
Пам’ятаймо, коли
Ми рушали в дорогу далеку.
Кості наших батьків
У землю лягли
Від Сибіру до канадського Квебеку.

Пам’ятаймо, чиї ми,
Пам’ятаймо, скільки нас,
За чим нас в цей світ послали.
Ми досі дзвеніли кайданів кільцями -
Задзвонімо ж дзвонами слави.