Инспектор в сумасшедшем доме увидел, как один из пациентов раскачивается на своем стуле, постоянно бормоча мягким довольным голосом: Лулу, Лулу...

— Что у него за проблема? — спросил он у врача.

— Это все из-за Лулу. Эта женщина ушла от него, — ответил доктор.

Проходя по коридору мимо комнаты с мягко обитыми стенами, инспектор обратил внимание на другого пациента, который бился головой о стенку и стонал: Лулу, Лулу...

— Что, Лулу стала проблемой и для этого человека?

— Да, — ответил врач, — этот в конце концов женился на ней.



В жизни есть только два вида горя: не получить то, к чему стремишься, — и заполучить это.

Найдревніші пристосування для перемелювання зерна у борошно і обдирання його в крупу зберігалися як сімейні млини до початку ХХ ст. і були ручними жорнами з двох круглих в перерізі каменів з твердого кварцевого піщанику діаметром 40-60 см Прадавнім типом млинів вважаються споруди, де жорна оберталися за допомогою домашніх тварин. Останній млин такого типу припинив своє існування в середині ХIХ ст. Енергію води, що падає на колесо з лопаcтями, навчилися використати на початку другого тисячоліття. Водяні млини завжди були оточені ореолом таємничості, овіяні поетичними легендами, оповідями і забобонами. Млин-колесухи з омутом и водоворотом самі по собі небезпечні конструкції. Письмові і графічні джерела свідчать про широке поширення в середній смузі і на півночі вітряних млинів. Нерідко великі села були оточені кільцем в 20-30 млинів, що стояли на високих, відкритих вітрам місцях. Вітряні млини за добу розмелювали на жорнах від 100 до 400 пудів зерна. У них були також ступи(крупорушки) для отримання крупи. Для того, щоб млини працювали, їх крила потрібно було повертати під того, що міняв напрям вітер - це зумовило поєднання в кожному млині нерухомою і рухливою частин. виділити два принципові типи млинів : " столбовки"

Розмовляли одного разу вовк з вовчицею.

«Погано тобі, вовче, живеться»,— каже вовчиця. «Чому?» — дивиться на неї вовк. «Ти все по кущах ходиш, від людей ховаєшся».— «Гм,— пробурчав вовк,— але ти також від людей ховаєшся...» — «Ні, я де хочу, там і ходжу, і ніхто мене не бачить».— «Брешеш ти, голубонько! — не погоджується вовк.— Тебе бачать люди так само, як і мене».— «Вір, не вір, я правду кажу»,— відповідає вовчиця. Покрутив головою вовк та й каже: «Коли так, то давай перевіримо. Я заховаюсь у кущах, а ти йди у поле. Побачим: помітять тебе люди чи ні?» — «Добре,— каже вовчиця,— подивимось!»

Пішов вовк у кущі, а вовчиця вийшла у поле. Побачили її орачі і почали гукати: «Вовк, вовк!..»

Почув це вовк у кущах, що його згадують, і дременув у ліс. Біжить та й думає: «Цікаво, вовчиця в поле вийшла — і нічого, а я в кущах сидів — і мене побачили!..»

Догнала його вовчиця, запитує: «Ну що, чия правда?» Віддихався вовк та й каже: «Твоя правда. Нічого не скажеш!.. Якби не перевірив, ніколи б не повірив». 

Один чоловік піймав соловейка і хотів його з'їсти. Але пташок каже до нього:

— Ні, ти мною не наїсися, чоловіче; краще пусти мене, і я тебе навчу трьох речей, які тобі у великій пригоді стануть.

Той чоловік втішився і пообіцяв відпустити, якщо той добре скаже.

І каже соловейко:

— Ніде того не їж, що не годиться. Ніде того не шкодуй, чого вже не можна повернути. Ніколи річам неподобним не вір.

Почувши це, чоловік пустив соловейка.

А соловейко хотів довідатись, чи навчився той чоловік його ради. Полетів угору і каже до нього:

— О-о-о! Зле зробив, що мене пустив! Якби ти знав, який я скарб у собі маю, ніколи не пустив би мене! Бо в мене є дорога і велика перлина; якби ти її дістав, зараз би багачем зробився.

Почувши те, чоловік дуже засмутився, підскочив угору до соловейка і просив, щоб він повернувся до нього.

Тоді соловейко каже:

— Тепер я пізнав, що ти дурний чоловік. Все, що я тебе вчив, пішло марно. І шкодуєш за тим, що вже не може повернутись. Неподібній речі ти повірив! Дивися, який я маленький. Де ж у мені може вміститися велика перлина?!

Та й полетів собі.

джерело  http://kazka.in.ua/index.html

Больше всего мешают человеку его привычки "обдумывать" всех своих встречных, их слова, их обстоятельства, а не их действия. Когда человек соприкасается с действиями другого, он сам вызывает в себе действенные эмоции. Но когда он передвигает с места на место только умственные клетки другого, он сам живет только той половиной своего организма, где царят эмоции ума. … 

... Ум изнашивает клетки организма, который может жить только в гармоничном сочетании творчества с клетками сердца и духа. Тогда он истинно живет. … 

К. Антарова - Две жизни

"Ничто, входящее в человека извне, не может осквернить его; но что исходит из него, то оскверняет человека". 

Подумали, посмотрели поверили - получили. 

"Не давай сна глазам твоим и дремания веждам твоим; спасайся как серна из руки и как птица птицелова" (Прит. 6, 4-5). Это правило должен взять себе в руководство всякий, кто положил теперь в сердце своем, перед лицом Господа, жить уже по заповедям Его. И он не должен давать сна очам, - не этим внешним, но внутренним очам ума, чтоб они пристально смотрели в сердце и верно замечали все, происходящее там, и тем давали возможность ревнителю разузнавать вражеские козни и избежать опасности от них. Сердце стало теперь поприще борьбы с врагом. Туда он непрестанно сеет свое, отражающееся в помышлениях, которые, однако, не всегда грубо худы, но большею частью прикрыты мнимою добротою и правотою. Цепь всех помышлений - точно хитросплетенная сеть! Пустившийся, вслед их без внимания не минет опутания, и, следовательно, опасности падения. Вот почему, брат, держи око ума твоего острозорким, посредством строгого внимания ко всему, что происходит в тебе и около тебя. Замечай, что предлагает тебе неотступный советник твой с шуей стороны , и разбирай, для чего оно предлагается тебе, куда поведет, и никогда не попадешь в сети его. Не забудь только, что внимание одно не бывает в силе; но когда стоит в содружестве с трезвением, бодренностию и непрестанною ко Господу молитвою. Сочетай все это и будешь неуловим.

"Мы обманываемся, когда думаем, что общаемся друг с другом через слово.
Если между нами нет глубины молчания,слова почти ничего не передают. Понимание происходит на том уровне, где два человека встречаются глубинно именно в молчании, за пределами всякого словесного выражения".
Митрополит Антоний Сурожский