Хто винен і що робити

Знову вибори... Невже вони щось змінять? Колись скіфського мудреця Анахарсіса в одному з грецьких місць привели на народне зібрання, щоб гордо продемонструвати силу демократії в дії. Той посміхнувся і сказав присутнім: "У вас говорять розумні, а рішення приймають дурні". З тих часів нічого не змінилось... Нам активно вішають лапшу на вуха, а ми її не менш активно споживаємо. При цьому ще робимо вигляд, наче щось розуміємо в тому, що коїться навколо. Аякже. ТВ сказало чи в газеті так написали. Самі ми думати вже не можемо, та й не хочемо. Та й де її, ту об’єктивну інформацію знайти? Все розводимо пустопорожні балачки навколо того, яким має бути наше спільне майбутнє, але починаємо розбудовувати його зі свого персонального щастя. А там якщо комусь гірше від цього буде - то його проблеми. Хатинка з джакузі, Бентлі у дворі, трьохметровий паркан, тигр у клітці, два синочка-молоточка з поглядами закоренілих егоїстів і лапочка – гламурна дочка… Все, своє персональне щастя ми побудували. Не має значення, якою ціною: чи власної совісті, чи чужого щастя, чи долі власної країни… Чому ж ми дивуємось пожадливості нашої влади, якщо й самі такі?
Якось мені співробітниця розповідала історію про свого сина, якому 9 років. Приходить її школяр додому напередодні Дня вчителя. Мама, звичайно, придбала квіти і наказує йому, щоб він наступного дня подарував їх класній керівничці. І знаєте якою була відповідь малечі? "А для чого я їй буду квіти дарувати, якщо вона в мене нічого не викладає? Я краще вчительці англійського їх подарую. Може кращу оцінку поставить..." Ось звідси і росте коріння наших негараздів, бо ми самі живимо ту систему, яка начебто так не влаштовує нас. Так би мовити, готуємо наступне покоління, яке крастиме і братиме хабарі не просто як ми, а краще нас, бо ми ще росли в інших умовах. При цьому не забуваємо розповідати їм байки про совість, довіру, чесність і дружню взаємопідтримку за будь-яких обставин. Так нас вчили. І ми начебто ще робимо вигляд, що віримо у все це. Але ж треба, зрештою, визнати. Єдине у що ми віримо – це гроші і успіх за будь-яку ціну.
….То як же бути з парламентом? Не вірю, що щось зміниться після перевиборів, бо самі ми змінюємось аж ніяк не в кращий бік, але воліємо краще тикати пальцем на інших, не придивляючись до себе. За такої ситуації ніякі вибори нам не допоможуть… Починати треба з себе, щоб мати моральне право вимагати гідної поведінки від інших. Лише в такому випадку ми зможемо забезпечити право на розвиток для себе, свого народу і на своїй території. Проте, чомусь мені здається, що все це утопія для сучасної України… В будь-якому випадку, нині. Тому піду і проголосую проти всіх. Вдруге. І буду чекати того моменту, коли утопія таки отримає своє втілення в життя… Бо ж бувають чудеса на світі. Це останнє на що залишається сподіватись.