Керований хаос на могилах

Замість того, щоб говорити про ціни, провальну економічну політику донецьких «проффесіоналів», яка почала єднати виборців сходу і заходу, чи, може, й приєднуватися до акцій протесту проти політики нинішньої влади або бодай говорити про злочинну роль СССР у Другій світовій війні, Україна цілий тиждень натомість «молотить» тему червоних прапорів. І як не сказатинині, що 9 травня влада ще раз успішно випробувала практичну придатність політтехнологічних комбінацій для маніпулювання суспільством, щоб змусити виборців сходу і півдня України наступної весни голосувати якщо не за нездійснене «покращення життя вже сьогодні», то бодай проти «бандерівців», які не шанують «нашої» перемоги, «наших» прапорів і т. п

Чому влада охороняла провокаторів?

Там, на львівському Пагорбі слави, зійшлися не просто політичні антагоністи, а представники двох цивілізаційних напрямів із різним сприйняттям історії', ідентичности і навіть фактора незалежности України. У підсумку цього Янукович став першим із чотирьох українських президентів, за правління якого відзначення 9 травня перетворилося в день насильства та розколу країни. Цього ні разу не спостерігалося навіть за «націоналіста» Ющенка.

Нині численні «українолюби» знову шиють Львову, а через рез нього і всій Західній Україні образ оплоту фашизму-нацизму. Декорацій для запудрювання мізків їм вистачає: зривання «георгіївських стрічок» із червоних пенсіонерів, ляпас місцевому «антифашисту»-комуністові Калинюку, розбиті вікна в автобусах, масові сутички з «беркутом». А «регіональна» влада отримала ще один привід для посилення «антинаціоналістичної» (а, по суті, антиукраїнської) риторики.

Львів же не мовчить і всю відповідальність за те, що сталося в місті тиждень тому, переадресовує центральній владі і звинувачує режим Януковича в політичній провокації. «Саме ця влада організувала прибуття до Львова антиукраїнських радикалів. Саме ця влада охороняла вчинення ними екстремістських дій... Саме влада не пустила ветеранів вшанувати своїх полеглих побратимів. Саме влада організувала побиття жінок і дітей, а також представників органів місцевого самоврядування - йдеться в заяві Львівської обласної ради.

— Проте цим шабашем чинка влада прагнула відволікти увагу суспільства від нездатности вирішувати соціально-економічні проблеми... Мета провокації, вчиненої 9 травня, очевидна

— показати Львів у викривленому світлі, накинути Україні дух совка, посіяти розбрат і ненависть, розколоти Україну, втягнути її в орбіту так званого «русского міра»..

«Сценарій провокацій було підготовлено заздалегідь, — заявив і міський голова Львова А. Садовий, поклавши всю відповідальність за сутички в місті на правоохоронні органи. — Чому представники російських фашистів розгорнули прапор на Пагорбі слави? Чому їм дозволили приїхати туди на автобусах? Чому правоохоронні органи мали пасивну позицію? Чому міліція била кийками львів'ян, а провокаторів захищала? Це були спеціально сплановані речі».

Чи тільки російський слід?

Думки, що події 9 травня у Львові є російським сценарієм, спрямованим на ізоляцію Галичини в Україні та в світі, нині дотримується немало експертів. Частково на це вказує і дуже оперативна істерика Москви. Це ж стверджує і політолог, завідувач сектору етносоціальних досліджень Інституту народознавства НАН України ігор Марков. «Це є частина великого сценарію керованого хаосу стосовно України, який реалізовується вже давно», — сказав він. Звичайно ж, московський сценарій святкування в Україні перемоги над німецьким нацизмом робить нашу державу ізгоєм у Європі, яка зрівняла нацизм і сталінізм, фашизм і комунізм.

Як відомо, законопроект про вивішування червоних прапорів поданий з ініціативи фракції Компартії. Що ці «товариші» методично і цілеспрямовано розхитують український державний човен уже 21 рік і просто «здихають» за Росією, є цілком очевидним фактом. Можливо, з подачі антиукраїнських центрів у Москві їм і підкинули такий червонопрапорний 'план...

Але центральна влада в Україні, представлена переважно людьми со- вєтсько-російської ментальности, в грі з червоними прапорами, як виглядає, могла мати і свій окремий розрахунок. Чи не випробовувала вона Галичину в особі Львова на «хрунів- ство»: наскільки в умовах нинішньої соціально-політичної апатії західні українці здатні на радикальні дії. Бо ж якщо т. зв. прапори перемоги і так з'являлися раніше 9 травня в низці регіонів на півдні і сході країни, то навіщо ще був потрібен закон? Чи не для того, щоб використати цілком прогнозовану реакцію людей для якихось політичних цілей?

Інакше не було сенсу влаштовувати такий «спектакль» у Львові, в якому завдяки недолугості керівників влади і міліції ніяк не стикується багато актів. Особливо в цьому показова ледь не абсолютною нелогічністю є заява начальника департаменту громадської безпеки МВС України В. Ратушняка: «Це однозначно провокації були з однієї сторони... Я дивився на відео, і стрічки були на руках молодиків, які робили ці провокації, — там написано «Свобода». А от відповісти на запитання, чому представники проросійських сил приїхали організовано на автобусах на Пагорб слави і під посиленою охороною «беркутівців» розгорнули червоний прапор, генерал міліції не зміг. Він також не знає, хто саме розгорнув у Львові попри судову заборону червоне полотнище, але водночас стверджує, що представники проросійських сил із Криму та з Одеси, з «Руского єдінства» і «Родіни», приїхали до Львова приватно. На запитання журналістів, як тоді розцінювати інформацію про кілька автобусів із кримчанами та одеситами, які стояли біля Бібрки, він впевнено відповів: «Там справді були ветерани, старі люди з квітами, з орденами». На жаль, чомусь ніхто не здогадався запитати міліційного начальника, а відколи це загумінкова Бібрка, за 25 км від Львова, стала центром ветеранського руху? Чи не на пам'ять про тутешню катівню НКВС, де було знищено чи не чверть населення цього містечка?

Чому серед ветеранів, яких зібрали чомусь у Бібрці, «випадково» затесалися і члени «Русского єдінства», чому їх привезли на Пагорб слави на орендованих приватних маршрутках, — аналогічні нелогічні пояснення для громадськости давав і заступник начальника ГУ УМВС України у Львівській області М. Курочка.

Деталі спецоперації з міліційного «патронатування» південних «гостей» повідомила львівська газета «Експрес»: провокаторів з Одеси на Пагорб слави привезли мікроавтобусами, які у Львові працюють на рейсових маршрутах № 47, 77 та 95. Один із перевізників підтвердив газеті цю інформацію, додавши, що зробив це за вказівкою влади, зокрема з міського управління ДАІ і що в кожній машині був працівник міліції.

Національна честь

А тепер уявімо іншу картину: львів'яни 9 травня у властивому українцям дусі «м'якотілости» дали змогу російським націоналістам з Одеси і з Криму розгорнути червоні полотнища й переможно відсвяткувати у Львові свою ідеологічну перемогу й зовсім не реагували на образливі вигуки «гастролерів»: «Хохли — параша! Побєда ета наша!», «Смерть Іалічі- нє!». Який би резонанс це мало нині: чи ті самі експерти, які нині дорікають «Свободі» за піддатливість на провокації, не закидали б їй нездатність навіть кулаками відстояти національну честь Галичини перед горсткою заїжджих провокаторів і представників місцевої «п'ятої колони»?

«Я з повагою ставлюся до щирих прагнень молодих не допустити національного приниження й порятувати честь Львова», — сказав відомий інтелектуал М. Маринович. Мер Львова А. Садовий з ним погоджується: «Була адекватна реакція львів'ян на несанкціоноване розгортання червоного прапора. Так вчинив би кожен львів'янин. Звичайно, були емоції, але в більшості це були щирі емоції».

«Георгіївськими стрічками» та червоними прапорами, під якими совєт- сько-російський режим вчинив у Галичині жахливі злочини, організатори провокації спробували плюнути в душі тих, для кого ця комуністична атрибутика стала нині символом страшного тоталітарного режиму та чужої країни. До того ж добре відомо, що «день побєди» є одним із серйозних консолідуючих чинників у російському суспільстві, з яким себе ототожнює немала частина російських націоналістів в Україні. Тому публічне демонстрування совєтських сентиментів у Львові 9 травня для когось із них завершилося й стусанами.

Таким чином львів'яни під час вимушеного «тестування» продемонстрували здатність і до активного опору. Нехай і не надто цивілізовано, але вони й у такий спосіб засвідчили, що потенціал політичного во- лелюбства в галичан попри їх штучну маргіналізацію, далеко ще не вичерпався і що «регіональній» владі не варто гратися з вогнем.

Але не надто втішатимемо себе: 9 травня це був радше рефлекторний вияв протесту. Натомість Галичині вже нині потрібен авторитетний політичний рух із чіткою державницькою стратегією, який попри головне завдання — створення європейської України — мусить також довести справу з комуністичним минулим до другого Нюрнберзького процесу над злочинами комунізму й тим поставити крапку в історії з червоними прапорами.

».