Феномен Степана Бандери і чому його бояться українофоби? (3)

У 1940 р., коли союзник нацистської Німеччини, Радянський Союз, віроломно напав на Фінляндію, С.Бандера пропонував створити загони українських націоналістів, які мали податися захищати Фінляндію. Цікаво, що А.Мельник виступив проти цього, бо, мовляв, такі дії не сподобаються Німеччині.

У 1940 — на початку 1941 рр. С.Бандера та його прихильники, передбачаючи, що конфлікт Німеччини та СРСР відбудеться в недалекій перспективі, зорганізували т.зв. Дружини Українських Націоналістів, більш відомі як батальйони «Роланд» і «Нахтігаль». Щоправда, це відбувалося при погодженні з німецькою владою і є чи не єдиним фактом співпраці бандерівців та нацистів. Звісно, кожна сторона тут переслідувала свою мету. Бандерівці сподівалися, що ці батальйони стануть зародком армії незалежної Української держави. Німці ж прагнули використати їх для боротьби з радянськими партизанами на теренах Білорусі. У 1942 р. ці військові формування були розпущені німцями, а багатьох їхніх солдатів за небажання продовжувати службу ув’язнили у львівській «тюрмі на Лонцького».

Завдяки Дружинам Українських Націоналістів було проголошено Акт відновлення Української Державності 30 червня 1941 р. у Львові. Однак це викликало негативну реакцію з боку німецької влади, в планах якої не було створення самостійної України. Провідних членів ОУН заарештували, і багато з них опинилося в концентраційних таборах. Серед них був С.Бандера, який з 5 липня 1941 р. по 27 вересня 1944 р. перебував у концентраційному таборі Заксенгаузен. В’язнями цього табору стали й інші діячі ОУН, у т.ч. мельниківці.

Бандерівці також організували похідні групи ОУН, в яких близько десяти тисяч підготовлених членів організації йшли за німецькими військами на Наддніпрянську Україну, творячи тут свої структури. Діяльність похідних груп аж ніяк не віталася нацистами. Чимало їхніх учасників були розстріляні гестапо.

Під час Другої світової війни усій родині Бандер довелося пройти важкий страдницький шлях. Батько С.Бандери, Андрій, після початку війни відмовився покидати рідне село, яке зайняли радянські «визволителі» — тоді бойові товариші німецьких нацистів. Кур’єрам свого сина, які спеціально були послані за ним, він сказав: «Що буде моїй громаді, то буде зі мною. Не маю релігійного, духовного права і не маю права як патріот український лишати громаду». Отця Андрія арештували енкаведисти, хоча ніякої вини за ним не було — лише те, що був українським патріотом та батьком С.Бандери. 8 липня 1941 р. йому винесли смертний вирок. Не дочекавшись п’ятиденного терміну, за яким підсудний має право подавати апеляцію, його розстріляли. Сталося це 10 липня в Києві.

Один з братів Бандер, Богдан, загинув у похідних групах ОУН на півдні України в 1941 р. Його смерть вважається справою гестапо. Правда, певних даних щодо цього немає. Інші два брати, Олександр та Василь, були закатовані в нацистському таборі Авшвіц (Освєнцім). Звісно, ці факти замовчували радянські пропагандисти, як замовчуються вони і нині їхніми духовними нащадками.

Для повноти картини, що означала Друга світова для родини Бандер, — кілька слів про сестер Степана. Марта, Володимира й Оксана були заарештовані радянською владою й відбували покарання в таборах Гулагу. Їх привозили в Москву, водили по театрах та музеях, показували «успіхи» радянської влади. Від них вимагалося лише одного — зректися й засудити діяльність брата. Ніхто з них не пішов на це. Для них честь значила більше за благополуччя, — чого не скажеш про деяких нинішніх українських політиків та «відомих діячів».

Марта й Оксана прожили життя самі. Після ув’язнення їм не дозволили повернутися в Україну. Володимира ж на час арешту була матір’ю шести дітей. Коли вона разом з чоловіком-священиком перебувала на засланні, її дітей віддали в сиротинці (дєтдоми).

Звісно, утримуючи С.Бандеру в концтаборі, нацисти неодноразово пропонували співробітництво. Однак домовитися з ним не вдалося. Його відпустили наприкінці війни, коли Німеччина терпіла поразку за поразкою. Було сподівання, що при допомозі С.Бандери німці використають Українську Повстанську Армію. Однак реально ніякої співпраці між ОУН, УПА та нацистами так і не було.

ЗЛОЧИН І КАРА

Після закінчення війни С.Бандера знаходився на території Західної Німеччини, яка була під контролем США, Англії та Франції. При цьому його діяльність була строго законспірована і він часто міняв місця проживання. Навіть його діти (Наталка, Андрій та Леся) не знали, хто їхній батько. Така законспірованість була пов’язана з тим, що існувала вимога з радянського боку до західних союзників, щоб видати С.Бандеру як «запеклого злочинця проти людства». Наприклад, 6 лютого 1946 р. на засідання першої сесії Генеральної асамблеї ООН у Лондоні цього публічно домагався знаний український письменник Микола Бажан, який виступав від імені радянської України (уміли ж радянські люди використовувати безхребетних українців!). Після цього підрозділи американської військової поліції, що знаходилися в Західній Німеччині, отримали вимогу затримати С.Бандеру.

Крім того, радянські спецслужби постійно організовували замахи на нього. Відомо шість таких замахів. Радянська влада бачила в особі С.Бандери одного з найбільших своїх ворогів.

Ситуацію ускладнювало й те, що в самому середовищі ОУН (бандерівців) за кордоном намітилися ідейні та організаційні розходження. До С.Бандери та його прихильників сформувалася опозиція, осередком якої стала газета «Український самостійник». Опозиціонерів очолив Л.Ребет, котрий представляв «м’яку», компромісну лінію в середовищі українських націоналістів. Опозиціонери вимагали демократизувати діяльність ОУН, а також змінити ідеологію організації, прийнявши деякі соціалістичні елементи. Це ніби обумовлювалося реаліями боротьби УПА на радянських землях. С.Бандера був категорично проти змін, пропонованих опозиціонерами. На знак протесту проти «підшивання під фірму ОУН неокомунізму» С.Бандера 22 серпня 1952 р. зрікся посади Голови Проводу ОУН. Та все ж 5-та конференція закордонних частин ОУН знову обрала його керівником. Висловлюючи свою вдячність за виявлену довіру, він сказав: «Дякую! Смертний вирок приймаю».

В останні роки свого життя С.Бандери зарекомендував себе як безкомпромісний борець проти комуністичної системи. Зокрема, під його керівництвом у діаспорі бандерівці організували потужний міжнародний рух — Антибільшовицький Блок Народів (АБН). При цьому провідник не мав якихось ілюзій щодо політики США. Так, у листі до членів ОУН від лютого 1953 р. вказував на співпрацю США й СРСР. Дозволю собі навести невеликий уривок з цього листа: «На жаль і на не користь українській визвольній справі, політика США активізується по лінії піддержки московського білого імперіалізму — єдінонеділимства. При цьому вона не тільки ігнорує самостійницькі стремління України й інших давнопоневолених Москвою народів, але проявляє намагання підкорити їх московським імперіалістичним тенденціям, заставити українські політичні сили відступити від основної мети визвольних змагань і прийняти мінімальну ціль: усунення большевицького режиму й системи з дальшою приналежнісю України до російської імперії в нових устроєвих формах».

Ніби ці слова недавно писані!

Не дивно, що радянські спецслужби намагалися усунути С.Бандеру. Занадто багато проблем він їм створював. Після кількох невдалих замахів на провідника ОУН КГБ все-таки вдалося здійснити його вбивство. Сталося це 15 жовтня 1959 р. в Мюнхені, неподалік квартири, де мешкала сім’я Бандер. Провідник ОУН був убитий спеціальним пістолетом, зарядженим отруйною речовиною. Саме вбивство мало виглядати так, що С.Бандера помер від серцевого нападу. Вбивцею став агент КГБ Богдан Сташинський — до речі, українець, народжений під Львовом.

Як не парадоксально, але смерть провідника ОУН послужила українським націоналістам. Це, можливо, виглядає дивно. І знову містично!

Отож, уже при перших оглядах тіла С.Бандери виникла підозра, що то не просто смерть від серцевого нападу, а вбивство. Однак довести було неможливо. Та не минуло й двох років, як Б.Сташинський здався німецькій поліції і розповів, як усе було.

За цим стояла ціла трагічно-романтична історія. Б.Сташинський, перебуваючи в Східному Берліні, закохався в місцеву дівчину Інге Поль. Прибувши після здійсненого вбивства С.Бандери до Москви, мав аудієнцію в голови КГБ О.Шелєпіна і попросив у нього дозволу одружитися з Інге. Як виняток йому дозволили, але при умові, що дружина прибуде до Москви і стане співробітником КГБ. Інге не поділяла комуністичних поглядів, не симпатизувала СРСР, і коли Б.Сташинський розповів, хто він, була просто шокована. Та все ж кохання перемогло. Вони одружилися й поїхали до Москви. Тут Інге завагітніла і вирішила повернутися до батьків у Східну Німеччину. Б.Сташинського не пустили з нею. У Німеччині вона народила сина. Але батькові так і не дозволили побачитися з дружиною та новонародженим. Через кілька місяців дитина померла. Лише тоді під прискіпливим наглядом кегебістів Б.Сташинський приїхав до своєї дружини. Зустрівшись, вони вирішили втікати на Захід. Не без труднощів їм це вдалося. Буквально в останній день перед спорудженням Берлінської стіни (чим не символічно?), Богдан та Інге опиняються в західній частині міста, де Б.Сташинський здався поліції.

У жовтні 1962 р. (майже через три роки після вбивства С.Бандери — теж символіка!) відбувся сенсаційний судовий процес у Карлсруе (ФРН), де судили Б.Сташинського. Там детально висвітлювалося, як готувався й здійснювався замах на лідера ОУН. Провідні газети світу писали про цей процес. Фактично то був суд над злочинами комуністичної системи — комуністичний Нюрнберг.

С.БАНДЕРА, УКРАЇНОФОБИ ТА ХОХЛИ

Іноді можна почути: мовляв, С.Бандера — це лише символ. Як на мене, не зовсім так. Звісно, є в ньому багато й символічного. Однак, акцентуючи увагу на символічні аспекти, ми забуваємо, що С.Бандера був талановитим політиком, організатором — людиною, яка могла перетворювати поразки в перемоги. Водночас то був політик ідейний. І — головне: абсолютно україноцентричний, зорієнтований на власні сили, а не на підтримку ззовні. Він мав якраз ті якості, яких так бракує сучасним українським політикам.

Які б не були складні обставини, але під керівництвом С.Бандери ОУН стала ефективною структурою, що помітно впливала на українське життя. Цього не могли не розуміти радянські керівники, котрі вчинили вбивство провідника. Після смерті С.Бандери ОУН «стишила ходу».

Тепер уявімо, що вбивства 15 жовтня 1959 р. не було. С.Бандері вдалося прожити ще десять, а то й двадцять років. Думаю, історія ОУН, і, зрештою, історія України була б дещо іншою. Сподіваюся — кращою. Але це щось із галузі альтернативної історії.

Перейдемо до питання, поставленого з самого початку. Чому С.Бандеру боялися й бояться українофоби, розпускаючи про нього найнеймовірніші плітки, всіляко очорнюючи?

Дуже просто: вони бояться, що він стане взірцем для українців. І тоді українці нарешті стануть українцями. І поставлять своїх старших-молодших братів-сестер на місце. А так можна цим українцям сідати на голову, успішно вішаючи на вуха ідеологічну локшину, що дехто успішно робить.

Та полишимо тих українофобів. Вони принаймні знають, чого хочуть.

Перейдемо до хохлів, сиріч несвідомих українців... У них до С.Бандери ставлення специфічне. Ніби вони не проти пошанувати цю Велику Людину, та думають — аби чогось такого не трапилося.

Яскравий приклад зі згадуваним телешоу «Великі українці». Виявляється, серед «засвічених» українських інтелектуалів не знайшлося нікого, хто б міг стати «адвокатом» С.Бандери. Довелося відбуватися за всіх Вахтангу Кіпіані — чоловікові з «типово українським» ім’ям та прізвищем.

А хіба не типово хохлацькою вийшла ситуація з присвоєнням С.Бандері звання Героя України? Замість того, щоб зробити це, приміром, до столітнього ювілею провідника ОУН, колишній Президент дав звання Героя «під завісу», тоді, коли програв вибори, але ще трохи лишався Президентом.

Нарешті, типово хохлацькою є донецька судова тяганина навколо присвоєння звання Героя С.Бандері. Тільки ось що цікаво — виявляється, серед українських адвокатів не знайшлося людини, яка б могла постояти за провідника ОУН. Агов, де юристи національно-свідомих партій!? Зате знайшовся... російський адвокат Роман Орєхов. Який, до речі, переїхав в Україну з Росії, вивчив (!) українську й принципово нею спілкується.

Виявляється, і після смерті С.Бандера здатний творити чудеса.

http://www.day.kiev.ua/299428