а) НЕ ЯК ЧАСТИНА ГАРДЕРОБА - Так, саме цей рівень пропоную як основу розмови, щоби уникнути беззмістовних суперечок. Відокремити від неї тих, хто хотів би дискутувати на тему, чи справді жінка є частиною "гардероба" мужчини. Хто сумнівається в тому, що кожної ночі відбуваються тисячі зґвалтувань на шлюбному ложі - узаконених зґвалтувань у розумінні способу мислення, психології, а часто і фізіології. Але щоби вести розмову на таку, з одного боку, зачовгану, а з другого - "вічно зелену" тему, треба бути визнаним, хоч на якомусь рівні, жінко-знавцем, але таким не є автор цих рядків. Думаючи про жінку, хочеться завити від образи за те, що ти приречений мислити лише як мужчина. А отже, пішли не сягнути істини, не дізнатися, що про це думає жінка. Заважає усвідомлення, що мужчини і жінки - це два різні світи, два різні способи мислення, тобто дві різні правди, істини і т.д. Хотілося б естетично трансформувати фрейдівсь-кий постулат, що "кохання є тимчасовим примиренням у одвічній ворожості протилежних статей", у думку, що кохання - це прояв взаємоповаги і толерантності двох різних, але рівноправних світів. Мужчину взагалі характеризує зухвалість, що виявляється у формулах "тільки мужчина знає, як себе має поводити справжня жінка" або "жінки в цілому не такі погані, але безмежно дурні", а також спосіб вимірювань: "я володів стількома-то жінками" або "нею володіло стільки-то мужчин". Переносячи цю ж схему на світ жінок, отримуємо формули: "тільки жінка знає, як себе має поводити справжній мужчина" або "мужчини в цілому не є такі Погані, але безмірно дурні", а також "я володіла стількома-то мужчинами" 1 "цим мужчиною володіло стільки-то жінок". Ну і чим аргументи мужчин переконливіші аргументів жінок? І така схема опрацьовуватиме майже завжди: зароблення грошей, внесок у розвиток науки і культури, політична боротьба еіс. Лише у двох випадках мужчина може мати перевагу: при розподілі фізичних навантажень і при захисті жінки від насильства. Але і це не є жодною офірою, бо за це він отримує від жінки те, чого не може отримати від мужчини - дітей. І якщо ще сьогодні у суспільстві панує "світ чоловіків", то це лише наслідок несправедливого зловживання своєю "сильнішістю". Але за цю свою домінанту мужчини повинні дорого заплатити (що, врешті, обезцінює їхні привілеї): ціну відшкодування, виставлену жіночим світом, чоловіки назвуть "жіночою невірністю". Умовою повного примирення може бути тільки взаємна толерантність і повага. За примітивною логікою (званою ще "хлопським розумом"), можна ціле життя прожити у такій-от гармонії. Але проблема полягає в тому, що у цьому світі, котрий невпинно матеріалізується, жива ще також містика - а отже, на кожного з нас чигає у ньому велика спокуса чи назвімо це випробуванням або провокацією. Без цього, здавалось би, негативного явища, неможливо переконатись у правдивості наших думок і чуттів, у правдивості наших стосунків і засад, у правдивості нашого життя. Символом цієї спокуси для кожного з нас (залежно від нашої "різності") стають різні предмети, вчинки, події і т.д. Для молодят усе почалося з "дрібниць": з неможливості купити дороге плаття, яке дуже було б до лиця ЇЙ; з браку коштів, щоб збудувати скромний, але власний будиночок на свій смак, адже ВІН хороший архітектор еіс. Із дрібниць, які традиційно супроводжуються зітханням "се ля ві", тому що розумієш: аби доробитися на них, треба літ п'ят- надцять. Але ж так сумно думати про те, що добробут осягнеш лише тоді, коли будеш "старим, спрацьованим і некрасивим", що хочеться ризикнути, заграти в азартну гру: "пан або пропав". Піддаватися спокусі молода сім'я починає у клубі з азартними іграми, де молодятам почергово товаришують виграші та програші. Так триватиме аж поки від якогось, скажімо, міліардера, котрий "поклав око" на молодицю, та й надійде делікатна, але, все ж, непристойна пропозиція, Непристойна пропозиція кінця XX століття не веде до дуелі, самогубства чи навіть ляпаса - вона викликає блок іронії, вона провокує мислення, вона веде до... Врешті, у кожного це по-різному. Для мільярдера - це просто фатум: "Курва! Ну чому ж так є? Я ж можу купити собі нарешті все, але не можу купити хвилюючого образу "дівчинки зі своєї юності". Ось вона переді мною у старих потертих джинсах і одним своїм поглядом нівелює всю мою могутність: мільярди і маєтки, зв'язки і впливи, всесильність і вседозволеність. Цей погляд не можна взяти силою чи підкупом (мільйон - це провокація, це не для неї, це для нього, її чоловіка) - за нього потрібно боротись особистістю, яка не знає соціального статусу, і подолати свого суперника я повинен не силою, а запропонувавши їй щось більше, ніж він". Для чоловіка це боротьба -боротьба між відчуттям сатисфакції, що у нього є щось, чому і мільярдери заздрять, та відчуттям злості й затятості: "а хріну тобі! такі, як ти, грабують і обдурюють цю країну, цей народ; через таких, як ти, все життя переслідують проблеми таких, як я; такі, як ти, мають майже все, що хочуть, але до таких жі- нок вам зась!" Але це також нагода виявити свою приналежність до "покоління X" - прагматичного і цинічного покоління кінця XX ст., - для якого цнота не є чеснотою, для кого всі засоби дозволені, щоб улаштувати свої клопоти. Ти ж свідомий, що якийсь випадковий фраєр скуштував смак її цноти, ти ж дізнався лиш тепер, що коли ви зустрічались, вона разок переспала з другом своєї юності. Та й ти не святий. То в чому ж проблема? Як "дасть раз дупи" сентиментальному мільярдерові, що втріскався в неї по вуха, то її не убуде. Головне, щоб була вірною тобі душею. І мільйон, старий, мільйон! Це справді великі гроші. Це справді - геть усі проблеми! Уявляєш, скільки твоїх друзів мріє, щоб їхніх благовірних "шарнув" хтось хоч за десять тисяч? Чим така пропозиція є для жінки, знає докладно хіба сама жінка. Мужчина може лише здогадуватися, наприклад, що в якісь мірі її це обурює - спроба купувати її, як річ: в іншім аспекті -це приємно, що заради неї може втрачати голову навіть мільярдер, який може купити сто таких, як... Знаючи меркантильність та приземленість" жіночого роду, мужчина теж може підозрювати, що для кобіти "втрачання голови" багача і розмріяного поета - це не одне й те ж (не на користь, звичайно, другого). Але вже напевно, що для жінки сам факт статевого зближення, якому так багато уваги приділяють мужчини, є лише неважливим і незначним відсотком цілого процесу, що йому передує, супроводжує його та відлунюється після нього. Далі починаються психологічні накрутки, прозвані "житейськими ситуа- ціями". Чоловік на все, що було, є і буде, дивиться крізь призму "жіночої невірності", чоловік шукає собі гудза, і кожна випадкова дрібничка (яку б раніше сприйняв спокійно) викликає бурю емоцій. ВОНА все це відчуває. У НІЙ борються нав'язувані століттями комплекси жіночої вини за те, що вона пішла "на це" ще й залишилася задоволена й спокійна, із наслідками емансипації -відстоюванням своїх прав людини, особистості. Спокусник спокійно за цим спостерігає, обережно продовжуючи свою нібито непряму атаку. І в результаті ВОНА опиняється зі спокусником, тоді як ВІН залишається з програшем, чоловічими комплексами і депресією. Якщо кадр зупинити у цьому місці, вийде нетрадиційна, контраверсійна драма, характерна для "нашого часу". Але... Останній етап цієї історії якось обеззброює через скептицизму і досвідченість, традиційність і контраверсій-ність. Чоловік-мужчина починає мислити. Надмір "чуттєвого способу мислення" виснажує його і, врешті, призводить до логічного І раціонального способу мислення. Він починає думати про жінку-дружину як про людину, як про особистість. Стимулюється це твердим переконанням - "без неї я не можу", "їй я готовий вибачити все, тільки б вона повернулась". Але чи не запізно? Адже між ними вже лежить певний бар'єр образ і неприємностей - бар'єр, якого могло б не виникнути, якби мужчина так думав про жінку відразу. Із самого початку і завжди. Переможець-мужчина (мільярдер) може поставити собі п'ять із плюсом - він здобув цю жінку, він переміг суперника, він виявився гідний, він підтвердив свої здіб-ності, але він добре розуміє, що "дівчинки своєї мрії" йому вже не повернути ніколи. І тому із сумом в очах, але без опору він прощається із цією жінкою.

Жінка-дружина тут є найбільш містичним образом, вічним переможцем. її перемогою був її чоловік, закоханий без пам'яті, і мільярдер, що "втратив голову", і "вибух" чоловіка, що не міг ні з ким нею ділитись, і те, що спокусник готовий був бути "біля її ніг", не одноразово, а постійно, і, нарешті, те, що відпустив її без ексцесів, і те, що найважливіше, що чоловік потрактував її як людину і сприйняв, як дар, її повернення. Завершення цієї історії необов'язково є "життєвим" -це скоріше мрія кожного мужчини, вічне прагнення, щоб було так. Але і в штучності її авторів не звинуватиш, бо вони використали сильний аргумент - непе-редбачуваність і таємничість жінки.

"Енциклопедія нашого українознавства"

МВС закрило INFOSTORE.ORG

Не знаю хто як, а я вдячний цьому ресурсу як мінімум за серіал "Два з половиною чоловіки"

http://ko-online.com.ua/node/39844

http://alexeymas.livejournal.com/219036.html?view=1974684#t1974684

Пропоную вашій увазі книжечку Енциклопедія нашого українознавства (там багато цікавих і зовсім не наукових "статей")

rapidshare крапка com/files/170122259/EnNashUkraina крапка doc крапка html depositfiles крапка com/files/7r7kqj7xb upload крапка com крапка ua/get/900578576

Замість слова крапка потрібно проставити крапку 

Згадавши цей вислів і пошукавши його в Інтернеті натрапив на текст, який видався мені цікавим:

Роздуми на зупинцi або дещо про зло

Анна Подолянская

Цікаво, чи помічали ви колись, які обличчя в людей на зупинці? Жодної посмішки, у кращому випадку – зосередженість на власних проблемах, а більшість взагалі сердиті, злі, сумні… Так, зло вирує світом, величезними порціями…  Ні, я не песиміст, пересічний студент двадцяти років, я ж правду про зло кажу! А починається все дуже рано, з першої казочки у житті. «Курочка Ряба» називається. Я розкажу, якщо не знаєте… Жили собі дід та баба, була у них курочка Ряба. Знесла курочка яйце. (увага, зараз починається найголовніше!) Дід яйце бив-бив, не розбив, баба била-била, не розбила. Поклали яйце на поличку. Бігла миша, махнула хвостиком, яйце впало та розбилося. Дід плаче, баба плаче, а курочка каже: «Не плачте, я вам знесу нове яйце, не звичайне, а золоте».  Ось воно, те саме зло! Яйце! Виток проблем… Наче символ життя, але як візьмешся за нього, то виявиться, що не з твоїми силами та здібностями бити його, чи взагалі якась миша всі надії зруйнує. Розбилося все ж таки, але НЕ ТОДІ І НЕ ТАК, ЯК ТРЕБА, а це навіть гірше. Намальовані повітряні замки із реальністю ніяк не перетинаються, і краще б лишити їх окремо, аби сни солодшими були, а жити собі як жити, та казка вчить: хапайся міцніше за яйце, навіть не оцінюючи власні можливості, бий, доки не зрозумієш: не вдається. А потім бідкайся, коли яйця не стало… Така собі негативна життєва програма. І так постійно… Друг свариться з дівчиною і погрожує їй, бо вона не хоче робити аборт, брат із дружиною їде до Німеччини, ледь не всі гроші має віддати лікарям, аби в нього був син чи дочка. Те ж саме яйце, в одних не б’ється, в інших розбилося назавжди (захопивши із собою ще й кохання). Злий жарт долі, Ромео та Джульєтта, що розминулися не у часі, як шекспірівські, а в просторі та спробах знайти свою пару…  Приятель два місяці у Києві, і сам зізнався, як він мені шалено заздрить, буцімто я із столичними кралями стільки років знаюся, а його вони до себе і близько не підпускають, і взагалі весь цей міський стиль… Ну й що з того? Так, із цими, так би мовити, кралями я у дитсадок ходив, у школі вчився, і першу Барбі, і першу помаду та підбори бачив… Єдиний мій привілей – я їх трошки знаю і дешеві ефекти, які захоплюють мого приятеля, розважають мене тільки протягом першого (і останнього) побачення. Він мріє про їх любов, а я завойовую зовсім інших дівчат, знаючи доріан-греєвську самозакоханість сліпучих красунь. До речі, ще одна історія про яйце! Вічна молодість обертається на шлях до прірви, зв’язок із портретом розірвати не вдається, а коли Доріан все ж робить це, то що? Гине, яйце розбилося. Перефразування казочки з моральним навантаженням. Уайльд, мабуть, про це і не здогадувався… Або ж «міський стиль» взяти! Величезне яйце! Прагнеш його підкорити, добре, нехай навіть здається що підкорив. Кар’єра, родина… На власному авто стоїш у пробці кілька годин на день, працюєш з ранку до ночі (без цього про слово кар’єра можна забути), діти рости у дворі не можуть, бо нічого путнього з них не вийде, тому цілий день «кваліфіковані педагоги» намагаються їх розважити і навантажити. А вдома просто неможливо знаходитися, бо в сусідів знов ремонт… Або ж у тебе… Місто – ідеальний комбінат з перетворення високих мрій на буденні проблеми та постійний брак часу, ефективність майже стовідсоткова! А ми… Надто захопилися формулою «Прийшов, побачив, переміг», не знаючи менш відомого висловлювання Цезаря: «Я б радше був першим у маленькому містечку, ніж другим у Римі». Бо пересічний завойовник міста розуміє, що стати першим шанси мізерні, а перемога – занадто абстрактне поняття, тому й хапаються за неї, не знаючи, чи легко її здобути, чи доведеться знесиленим на поличку покласти… Дивна казка… Найперша і найбільш нетипова… В усіх наступних казках, які вже змішалися і не пригадуються, «хеппі-енд», а в цій – лише наступне яйце, примара надії. Ні, неправий Толкієн, що кільце – символ зла! Яйце, зародок, у ньому корінь невдач людської раси. Зародок… Так же правильніше, ніж «символ життя»! Воно ж іще цілісне, закрите, ніколи не знаєш, що із нього вилупиться…  Може, не все так драматично. Є щастя, здійснені мрії, яйця, що потихеньку шкварчать на сковороді… Але зло привертає більше уваги. Про нього розповідають, бажають застерегти. Та як у два-три роки відрізнити застереження від плану, згідно з яким треба обирати мету а потім розчаровуватися? Повчання надто розмите… Ось нарешті і тролейбус. Довго він, мабуть, пробка… Агов, нащо так різко гальмувати? Старих же багато їде! Впадуть чи просто вдаряться! І вийде нова версія казочки: Тролейбус загальмував, баба хитнулася, яйце впало і розбилося…Точно, так і буду розповідати своїм дітям! Все одно ж доведеться, мабуть… Хоча б мишу приплітати не буду, тварини тут ні до чого…

Джерело: http://www.stihi.ru/poems/2008/10/11/4267.html

Відпусти почуття, відпусти й не тікай,
А з захоплених мрій завари чорний чай
І розбав його запахом смутку.
Мов гілля молоде, до знемоги тонкий,
Кришталева вода - то ядро тих надій,
Що у серці збиваються в грудку. 

Відпусти почуття, хай буяють вони,
Не веди їх на розстріл, не став до стіни,
Де принишкла надія остання.
Хай вогонь не згасає від черствості днів,
І лунає густий, концентрований спів,
Поховай на узбіччі мовчання.

Відпусти почуття, доторкнись до життя,
До одвічного криги та жару злиття,
Там і спокій, і рев буревіїв.
Серед променів моря візьми лиш один,
Хай у серці живе й проливається він
На заплутану стежку до мрії.

ЗИМА - а) стихійне лихо в Україні: хоч скількись міцний та тривалий мороз або густий снігопад стають випробуванням міцності української державності, зо­крема спроможності Кабміну вирішити проблеми тепла і світла, здатності міських служб розчистити тротуари та вулиці і залатати водогінні труби, які підступно й регулярно тріскають в одних і тих самих місцях (принаймні, у Львові). Коли в ніч на 2 січня 1996 року поїзди із Західної України по шість-вісім годин простояли на півдорозі до Києва, доки колії розчищали з-під снігу, я думав, що Господь міг би краще орієнтуватися в часі та просторі: такий снігопад більше пасувало втяти в перші дні року 1919-го і то десь на лінії «хутір Михайлівський-Харків»;

б) в очікуванні літа перекрес­люємо зиму, не думаючи про те, що пе­рекреслюємо з нею дні, котрі повно­правно належать нашому життю. В котрі, якщо не любити, то можна було б хоч прагнути любові - щиро і пристрасно, що інколи важливіше навіть від самої любові. Хочемо дочекатися тепла, яке замінить нам холод, яке нас зігріє - і не зробимо найлінивішого руху, щоб самим зігріти свій холод. Щоб навчитися ньому і згодом зуміти при потребі остудити свою гарячність.

Ці бездарно проведені зимові дні волають до часу про помсту і він жор­стоко мститься нам, підсовуючи потім бездарно страчені дні літні. Перекрес­люючи зимові дні, не думаємо про благо в них - їх можна перекреслити в очіку­ванні на літо. Літні дні, врешті, теж можна перекреслювати - тільки вже нічого не очікуючи. У ці зимові дні ми не вміємо любити, як діти, але завтра, у літні дні, ми не зуміємо любити вже, як дорослі. Це ж страшно - узимку бачити себе в літі, а в літі не бачити себе взагалі. А потім дивуватися восени - і звідки взявся цей тлін, ця руїна?

"Енциклопедія нашого українознавства"

"Возблагодарім же Господа нашого за те, - що зробив усе непотрібне важким, а все важке непотрібним"

Олександр Кривенко "Енциклопедія нашого українознавства"

До речі... Дійсно цікава книжечка - планую викласти тут кілька статей з неї - але не треба лякатися слова "статей" - це ж всетаки енциклопедія.

На це питання часто нема простої відповіді - і тоді може підійти ця:

В нашому житті деякі речі трапляються просто тому що трапляються

Без бажання все важке, навiть найлегше.

Життя наше - це подорож, а дружня бесiда - це вiзок, що полегшує мандрiвниковi дорогу.

Григорій Соворода

...

Ми не лукавили з тобою

У нас нема зерна неправди за собою.....

Тарас Шевченко

...

Загине все без вороття:    Що вiзьме час, що люди,    Погасне в серцi багаття,    I захолонуть груди.    I схочеш ти вернуть собi,    Як Фауст, днi минулi...    Та знай: над нас - боги скупi,    Над нас - глухi й нечулi..."

Олександр Олесь, Чари ночі

Коли ти бережеш залізний спокій
всупір загальній паніці й клятьбі,
коли наперекір хулі жорстокій
між невірів ти віриш сам собі.

Коли ти вмієш ждати без утоми,
обмовлений, не станеш брехуном,
ошуканий, не піддаєшся злому
і власним не хизуєшся добром.

Коли тебе не порабують мрії,
в кормигу дум твій дух себе не дасть,
коли ти знаєш, що за лицедії —
облуда щастя й машкара нещасть.

Коли ти годен правди пильнувати,
з якої вже зискують махлярі,
розбитий витвір знову доробляти,
хоча начиння геть уже старі.

Коли ти можеш всі свої надбання
поставити на кін, аби за мить
проциндрити без жалю й дорікання —
адже тебе поразка не страшить.

Коли змертвілі нерви, думи, тіло
ти можеш знову кидати у бій,
коли триматися немає сили
і тільки воля владно каже: стій!

Коли в юрбі шляхетності не губиш,
А бувши з королями — простоти,
коли ні враг, ні друг, котрого любиш,
нічим тобі не можуть дорікти.

Коли ти знаєш ціну щохвилини,
коли від неї геть усе береш,
тоді я певен: ти єси людина
і землю всю своєю назовеш.

Кіплінґ, Джозеф-Редьярд (1865-1936)