Вона не бачили, не чули...

Ви не чули її голос,

Що бринить, немов струна.

А під нього стигне колос,

Починається весна.

Ви не бачили ті очі,

Той безмежний сум степів.

В них романтика до ночі,

Та причали кораблів.

Ви не відчували губи,

Що манили, мов нектар.

І розігрівали стужі

Під аконимент гітар.

Ви не бачили той погляд,

Те волосся, ту журбу...

Та мені все це вдалося,

Бо шукав її, одну.

Було тисячі облич,

Були гарні юні леді,

Були й ті, що лиш на ніч...

Бо ж не всім кохання треба.

А вона... така сумна,

Така ніжна та самотня...

Сидить з келихом вина

В теплу світлу ніч суботню.

Моя дівчинко, всміхнися,

Не сумуй, не плач в хустинку.

У віконце подивися -

Я стою біля будинку.

Хай лиш почина світати,

До кісток проймає холод.

Будь там що, та все ж кохаю,

Ти мій промінь, ти - мій голод...