Юридичні перли сучасності

Не так давно стикнувся із ситуацією, коли зрозумів, що вища юридична освіта у деяких людей не означає знання навіть основ права.

Історія:
Мій клієнт розбив свій автомобіль. Для його ремонту він звернувся до майстра з відповідним проханням. Узгодивши ціну він доставив свій автомобіль для ремонту на СТО. А майстер відповідно почав його ремонтувати. ПІсля обумовленого строку клієнт зателефонував до майстра поцікавитися як іде ремонт, на що отримав відповідь що необхідно ще трішки часу. По спливу наступного строку майстер почав говорити, що є певні труднощі. Клієнт відразу запідозрив недобре і звернувся у правоохоронні органи. Як виявилося автомобіль мого клієнта після певних робіт по його ремонту був зданий на шрот. Проти майстра порушили кримінальну справу за ознаками злочину передбаченого статтею 190 КК України (шахрайство). Майстер свій вчинок обгрунтував просто: в певний момент у нього настала скрута і потрібні стали гроші, а тому він вирішив вирішити проблему не хитрим способом, а саме здавши чужий автомобільна шрот.

Тут то як кажуть і почалося...

Після порушеної кримінальної справи слідчий спочатку не помітив неправильності кваліфікації вчиненого, тобто свою ж помилку. Зокрема, шахрайство передбачає заволодіння чужим майном шляхом обману або зловживання довірою, які мають передувати вилученню майна у потерпілого. Однак, сам підозрюваний стверджує, що спочатку не мав наміру не повертати чи вилучати автомобіль. З спливом часу, після певного ремонту, у зв'язку з збігом певних обставин у нього виникла така думка, яку він і втілив у життя.
Однак і це не переконало слідчого. Навіть моє зауваження, що вилучення майна з місця де його залишив мій клієнт відбувалося таємно, тобто без його відома і він про це не знав, ніяк не повпливало на "слугу закону". Та й моє іронічне підказування статті 185 КК України (крадіжка) прямим текстом пролетіло повз вуха славного правоохоронця.

Але він і тут вирішив не зупинятися.

Побачивши з матеріалів справи і з показів підозрюваного та мого клієнта, що у останнього викрали (на моє глибоке переконання) автомобіль він визнав, що клієнту завдана матеріальна шкода. Слідчий виніс постанову про визнання мого клієнта цивільним позивачем по справі.
Тут ми із слідчим зійшися на тому, що моєму клієнту завдана майнова шкода.
Однак (як це не дивно) слідчий не погодився, що мого клієнта слід визнати потерпілим в силу частини 1 статті 49 КПК України, яка говорить, що потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Тобто, визнаючи клієнта цивільним позивачем слідчий визнає, що йому завдана матеріальна шкода про що вказує в постанові, а от у випадку розгляду заяви про визнання клієнта потерпілим зазначає, що такому не завдана матеріальна шкода.

Тепер справа за судом. І все впирається у час. Справа піде на дорослідування. оскільки усунути недолік з визнанням особи потерпілою може суд виносячи свою ухвалу, то неправильна кваліфікація вчиненого не може бути усунута в судовому процесі, що передбачає в силу ч. 1 ст. 281 КПК України повернення справи на досудове слідство.

Логіка врятує світ. Хоча незнаю чи поборить вона "бабло".