Як позбутися асистентки. Частина 1.

Інструкція-посібник керівника/роботодавця

для звільнення працівника.

Мої дні минали між читаннями і пересварками. Протягом багатьох років я звик жити самотою й у тому стані методичної та недооцінюваної анархії, яка притаманна неодруженому чоловікові, тому постійна присутність у домі жінки, хай це навіть була лише дівчина-підліток, норовлива та з мінливим характером, почала підривати мої звички та звичаї, спочатку майже непомітно, але систематично. Я вірив у безлад, піднесений на рівень принципу. Ізабелла – ні. Я вірив у самотність і тишу. Ізабелла – ні. Не минуло й двох днів, як я відкрив, що майже нічого не спроможний знайти у своєму власному домі. Якщо мені був потрібен ніж для розрізування паперу, або склянка, або черевики, то спершу я мусив запитати Ізабеллу, куди провидіння підказало їй заховати ці речі.

Не було дня, протягом якого мене разів шість не опановувало бажання задушити її. Коли я втікав до кабінету в пошуках спокою та відпочинку, щоб мати змогу зосередитися на своїх думках, Ізабелла з’являлася через кілька хвилин із філіжанкою чаю або з печивом, радісна й усміхнена. Потім починала ходити по кабінету, визирала у вікно, наводила в кабінеті лад, а тоді запитувала, що я роблю тут, нагорі, такий мовчазний і таємничий. Я відкрив, що дівчата в сімнадцять років наділені такою неймовірною здатністю базікати, що їхній мозок спонукає їх виштовхувати із себе якусь фразу кожні двадцять секунд. На третій день я вирішив, що треба знайти їй хлопця, який був би, по можливості, глухим.

*****

                                                                                                                           "Ігри янгола", Карлос Руїс Сафон