Від цього не помирають,
Від цього осіннього листя,
Що самотою у парку
Усе позбавляє змісту.

Від цього не помирають,
Від цього холодного вітру,
Що може згасити недбало
Надію, слабку і тендітну.

Без неї ніхто не хворіє,
І не залишається вдома,
Коли вже нічого не гріє,
А душу охоплює втома.

Але й відшукати не можна
Від тої недуги ліки.
Ми, втомлені й порожні,
Давно до неї звикли.

"Тебе немає!" - звучить як гасло. 
Як є пожежа, є й вогнегасник.
Як є хвороба, то є і ліки.
Завжди можливість є щось змінити.

Навколо темно - запалюють свічку,
У літню спеку купаються в річці.
Коли викладач задає реферати,
То їх в інтернеті можна скачати)

Осінню тугу знімуть ендорфіни, 
Завжди посміхатися будуть причини.
Якщо є мета, то є і дорога.
Тебе ж нема - і немає нічого...

Чим епічніше кохання, тим епічніший виходить фейл. Бо коли пливеш на "найпрекраснішому, найнадійнішому та найміцнішому - що сам Бог не потопить" - не розбираєш нічого - ні назви "T.ta..c" у своєму квитку, ні підступних айсбергів буденності попереду. Бо воно..."навіки".

Не покладайтеся на найавторитетніші "най".
Працюйте над стосунками.

Баварському пивному фестивалю Октоберфест залишилось офіційно тривати лише 4 дні. Але для справжніх шанувальників хмельного напою свято пива не обмежується лише октобером, чи не так?  (як і день Валентина для закоханих)









А Ви любите пиво?:)

             Схресне проміння
                                      Сонця


             Дає сумнівне світло

   
Холодне та привітне


             Загадує


Загадки

              Привабливо-лірично


Лишаючи на згадку
          
                Мені погану звичку


Дивитися на Сонце...

Це місто на ймення Тиша,
Ця тиша на ймення - Ти.
Тож може ця осінь розкішна
Збудує нові мости.

Такі ж нестійкі, як і вчора,
Як вічно, як кожного дня.
Уламки мостів торішніх
Складають моє життя.

Та тими мостами ходити
Не варто. Глибока вода
Під ними. Я хочу жити
Тож краще залишусь одна.

Ти побив власний рекорд козлистості, монстре людських стосунків.

Набрид своєю відсутністю.

Вот и лето прошло,
Словно и не бывало.
На пригреве тепло.
Только этого мало.

Все, что сбыться могло,
Мне, как лист пятипалый,
Прямо в руки легло,
Только этого мало.

Понапрасну ни зло,
Ни добро не пропало,
Все горело светло,
Только этого мало.

Жизнь брала под крыло,
Берегла и спасала,
Мне и вправду везло.
Только этого мало.

Листьев не обожгло,
Веток не обломало...
День промыт, как стекло,

Не мають значення усі ті дії.
Бо срібна осінь розбила мрії…
Я розчиняюся в пекучім літі–
Час ні затримати, ні зупинити.

Остання осінь, як ви казали

Не носить істини, не носить слави.

Вона лиш холодом своїм безмежним

Пускає марево

          необережно…