1 листопада - Свято Сварога

Прабог, володар світу, батько українського пантеону. Від Сва­рога, Бога світла і небесного вогню, походять інші Боги — його сини Сва-рожичі. Чеська книга «Маtеr Vеrborum» — «Мати Слів» — перекладає на­ше ім'я Сварог словом Зодіак. Культ, подібний до нашого Сварога, мала й Давня Греція, проте ніде не ставили йому кумирів, як єдиному Богові. Існували статуї дванадцяти Богам-сузір'ям. Римляни мали зодіакальне коло із зображенням тварин (власне знаків зодіаку) навколо Юпітера, статуя якого розміщувалась у центрі7. Можливо, у грецькій міфології річне коло відповідало дванадцяти титанам. Один із них має ім'я Гіперіон, що тотожне українському Перуну або зодіакальному сузір'ю Стрільця. У Візантійському хронографі Іоанна Малали (VI—VII ст.) є згадки про Гефеста і його сина Геліоса; наш літописець, перекладаючи цей уривок, на­зиває Гефеста Сварогом, а його сина Геліоса — Дажбогом8.

Культ Сварога зародився, вірогідно, на межі Бронзового і Залізного віків. Його знали вже кіммерійці й скіфи-орачі. В Україні поширені на­зви з коренем Свар- на значній території: давнє городище Саварка, Свароме на Київщині, село Саварка на Росі, село Сваричів на Івано-Франківщині тощо. Є подібні назви і в сусідніх країнах: Сварха і Сваравіс у Прибалтиці, Сварехова гора на Балканах, Сваров у Чехії, Сварчец, Сваречев, Сварине, Сварове у Польщі.

Зображень Сварога не знайдено, проте є підстави вважати деякі форми рівнобічних, особливо косих, хрестів (язичницьких, козацьких) символами Сварога. Сварожим знаком споконвіку вважалися й різні форми свастики-сварги, які дуже часто знаходимо на вишивках, писанках, кераміці. Вони є й серед фресок Софійського собору в Києві (ось який знак живучості на­родних традицій!) — поміж іконами християнських «святих» знаходимо давні язичницькі символи, без яких храм ще в XI ст. не уявлявся.

На небосхилі Сварогові відповідає Плуг (сузір'я Оріона), яке пов'язу­ють зі скіфською легендою про небесні дари, що впали перед трьома сина­ми Таргітая (серед них був і плуг). В Україні залишком ритуального вша­нування плуга є різдвяні обходи хат із ним, покладення його під різдвяним столом тощо. За легендами, що передають наші літописи, Сварог — Бог ко­вальства і шлюбу, викував золотий плуг і золоту обручку, які так гарно оспівуються в колядках, щедрівках, веснянках, жниварських піснях.

Сварог — Бог-творець Всесвіту, чоловіче втілення Роду. Він населив Землю різними істотами, створив перших людей, став покровителем шлю­бу й сім'ї. Він відомий ще в давніх аріїв: у ведійській релігії йому тотожний Тваштар — творець усіх живих і мертвих форм природи. Про нього роз­повідає давня культова пам'ятка аріїв Ріґведа. В Україні про нього як май­стра — твастира лишилась хіба що згадка у Велесовій Книзі (дощечка 22).

У слов'ян Сварог зображався тільки символічно, бо був збірним по­няттям для всіх Богів-Місяців. Арії Індії його зображали з топірцем у зо­лотих руках або з молотом у Небесній кузні. Він має епітет прекраснорукий, тобто Бог-митець. Саме від цього образу походить український вислів «золоті руки», яким позначають майстрів якоїсь справи. Сварог є втілен­ням космічних першопочатків Світла, Вогню, Повітря (Ефіру), а також Батьком зодіакальних сузір'їв, які отримали імена Сварожичів (по бать­кові). Отже, Коло Свароже означає річне коло сузір'їв, тобто календар.

Ім'я Сварог походить зі санскритського (давньоарійського) кореня Свар-, що означає голос, звук, нота, від яких походять слова зі значен­ням: звучати, співати, сяяти, блищати, сварити, а також Сонце, сонячне сяйво, небо. Іноді його називають Зварог, від чого походить назва свята

Зворожини, яке на Подніпров'ї пам'ятали ще на початку XX століття9. Сварог також завідує Раєм (Ірієм), що має ще назву Луки Сварожі.

Хвалимо Сварога - Діда Божого, Який тому роду Божеському є началом І всенькому роду криниця вічна, Яка витікає влітку від джерела свого, І взимку ніколи не земерзає. А тієї Води Живучої п'ючи, живемо, Допоки не прийдемо, як і все, до нього І прибудемо до Лук його райських. (Велесова Книга, дощечка 11-А.)

Один з найголовніших богів Вирію – Сварог (ймовірно від санскр. “свар” – небо; інша гіпотеза: сва-рог – той, що все породив). Сварог – бог неба і вогню, а також ремеcл, ковальської справи і ковалів. Щоб якийсь персонаж демоністичного типу опікував виробничу діяльність людини, певну соціяльну верству – річ зовсім незнана.

Сварог – аналог давньогрецькому Гефесту, який був богом вогню і ковальства. Дехто з дослідників вважає Сварога також опікуном шлюбу та родинного щастя, пов’язуючи з його іменем боротьбу за моногамну родину, отже, Сварог постає водночас і в соціальній ролі.

У певному відношенні Сварог уподібнюється давньогрецьким “культурним героям (Дедал та ін.), які були винахідниками ремесел, знарядь праці та різного роду побутових пристроїв. Подібно до них і Сварог уявлявся винахідником плуга, навчив людей молотити зерно на борошно й пекти з нього хліб. Характерно, що Сварог, за народною уявою, набирав чоловічого образу й жив між людьми. Сварог відрізняється від “культурних героїв” тим, що люди вірили в нього – бога, тод як ці останні з вірою в них не були пов’язані: за народною уявою, вони та їхні справи могли бути, а могли й ні.

Привертає Сварог увагу й іншими важливими рисами. Він, ймовірно, божество ще за часів Кия, коли влада князів та дружинників ще не стала такою “високою”. Тому Сварог близький до простолюду, живе серед нього і піклується пронього. І, що особливо важливо, чи не торувало вже раннє українське язчництво образом Сварога (та й деяких інших богів) шлях до уявлень про боголюдину – уявлень, що єднають земне з горнім і так розвинуті у християнстві? До речі, Сварог – теж вмираючий і воскресаючий бог: він гине в полум’ї, запаленому Змієм, як звичайна людина й воскресає як треєдиний бог Неба – Світу – Сонця, спільний усім індоєвропейцям. У свій час давні українці вважали Сварога головним богом, господарем їхнього Олімпу.