першоквітнева казочка від Сашка Положинського...

Жила-була Партія Родіонів… Ні, не так… В одній багатій, але чомусь дуже бідній країні жила-була Партія Родіонів. У цій Партії було багато членів, і що цікаво – членів різностатевих. І всі ці члени регулярно та успішно насаджували: свої цінності, свої переконання, свої ідеї, усіх довкола та й саму країну… Але це якась сумна лінія цієї історії, давайте краще пошукаємо якусь лінію веселу!

Весела лінія у цій історії пов’язана, мабуть, з Головним Родіоном – давайте спробуємо з ним познайомитися! Головний Родіон був вихідцем з того ж району, з якого вийшли й багато інших членів Партії Родіонів. Навіть така приказка існувала: “Спасибі жителям району за Головного Родіона!”. Не дуже вдала приказка, як на мій погляд, адже усім іншим районам можна так само подякувати – і за Головного Родіона, і за інших Родіонів. Бо не було в країні такого району, де б не було жодного Родіона… Але це знову сумна лінія відкривається, тож повертаємося назад – до веселої!

Район, із якого вийшов Головний Родіон, був дуже екологічно-нечистим. Загадили його колись, як відомо, Команьяки, але, прийшовши їм на зміну, Родіони ту загадженість не почистили, а лише гарно прикрили кольоровими плакатами, цукерками та футболістами. Хто не знає, Команьяки – це такі ж Родіони, тільки червоного кольору. Однак, якщо цей червоний колір трохи потерти, то під ним просвічується яскрава зелень американських доларів.

В молодості Головному Родіону пощастило двічі вириватися зі свого району в екологічно-чистіші місця. Їх ще називали місцями позбавлення болю. Лікуючись від свого душевного болю, викликаного важким дитинством у екологічно-забрудненому районі під владою Команьяків, Головний Родіон мав змогу бодай інколи посидіти на лавці та подихати свіжим повітрям. Цей факт, в свою чергу, дав змогу заздрісникам Головного Родіона казати про нього, що він двічі сидів на озоні. Але доброзичливці Головного Родіона стверджують, що все це було давно і неправда, і хто ще раз ляпне, хай краще подумає, перед тим, як ляпати, бо Головний Родіон йому зовсім не заздрить!

Та й нема коли йому заздрити! Стільки ж важливих справ у щоденнику! І по пеньках побігати, і на золотому унітазі посидіти, і на гвинтокрилі політати, і рух на дорогах своїм кортежем перекрити! А країну умикати хто без нього буде? А з вінками хто воюватиме? А родіонну мову хто державною робитиме? А ще ж треба всім накази роздати, пальчиком погрозити і Гарну Герну за святе-місце-пустим-не-буває тишком-нишком ущипнути! О – роботи скільки! Ні самому подужати, ні синам рідним доручити, бо в них і своїх справ з кожним днем все більше й більше – аби тільки не луснули. Від перенапруги, звісно ж.

Є в Головного Родіона й один мінус. Народ. От якби не той злоідучий народ, взагалі би Родіону прекрасно жилося – і Головному Родіону, і кожному Рядовому. Їм і так, здається, непогано живеться, але раз за разом звідкілясь той народ виринає. То зліва, то справа, то взагалі з якогось там центру. І все чогось хоче, чогось вимагає, чогось запитує. Чого, питається, лізти? Сиди собі тихенько, тішся тим, що маєш, аби не гірше було! Так ні – то те їм не подобається, то інше. Так і хочеться інколи як врізати! Але не можна – в країні Родіона демократія, порядок і скоро Євро-2012. А як пощастить, то і Євробачення-2013. Але це вже інша казка.

А в нашій казці лишився тільки щасливий фінал. Яким і для кого він буде шасливим – залежить тільки від нас самих. А поки влада в країні належить народу, а все інше, переважно, належить Партії Родіонів. І поки ми з вами втішно бавимося словами, над усіма нами гордо піднімає свій меч непорушна і незламна Родіона-Мать.

Перше квітня – брехня всесвітня!