Мир, где нет чудес

И никогда не будит.

Где зажонный свет,

За тонкой проволокой

Шумных дней

Все как в мире чудес

За стеной и хвоей

 

Дочь просила мать:

« Ты убей папашу!»

Он нарушил ночь

Как когда-то страшно

Он любил детей

У кровати ночью

Он из тех гостей

Который никто не спрячет

 

Я просила день,

Пусть не станет ночи,

Пусть всегда светлей, 

Будет ночь и солнце.

Пусть лучи горят,

Ослепляя оконце.

На серці  була тривога.

Навіщо комусь забирати.

Ті сльози міг витирати

Лише ти. Так сильно

Кохати. І в мріях

Згорати. В єдності мить.

Не знали згору, забрали.

Мовчали... я кричала...

Молила... я плакала.

Втратила...

Керувалась тупою, злою

Була...

Мені тепер важко.

Тебе немає, а я так сильно кохаю, -

Мертвого...

Пустые карманы от душ.

Застыла ухмылка на роже.

Усталые жизни уйдут,

Прошли уж по тонкой дороге.

Песком засыпали мозги,

Ругались матом с друзьями,

Наверно в долгом пути,

Не знали, не видели  страхи.

Курили, бухали смеясь,

На утро туман розганяли.

Родителям правильно лгать,

Учились, - веном запивали.

Вот жизни подарок мечты,

Компания водка и пиво.

Мы прятали умные сны

Сорили, не зная, что будет.

Но поле большой океан,

Зальется немыми телами.

Без писка он выразит нам,

Усталость заполнену нами.

Кричать нам придется в себе,

Ведь здесь он нарушил свободу,

Мы тоже нарушили все,

Законы земли и природы.

Ну, что ж неприемлемый страж,

Который гноился с годами,

Теперь вырывается в вас,

Отрыжкой и всеми делами.

Назвали тот миг судным днем.

Приклеено к  стенам афиши.

Прейдите, там все запоем,

Любимые книги открыты.

В такие минуты всерьез

Мы верили в Бога и в чудо,

Наделись, что он поймет.

Надеялись, но так не будет.

27.03.2007

Ось, я ніколи не могла уявити себе на якомусь концерті коли дивилась його на диску.

Гурт Люмен, мені страшенно подобається, але я пас туди, в ту енергію.

Хочу на концерт Флор, який незабаром буде в Одесі, а потім в Києві.

Та, я як завжди, зможу насолодитися тільки розповідями.

Одеса я тобі заздрю.

Нічого зайвого,

Тільки ти і тихий шум.

Нічого твого,

Тільки серце і думки.

Нічого світлого,

Тільки чорна тінь і зорі.

Нічого кольорового,

Тільки мрії і телевізор.

Нічого досяжного,

Тільки чашка чаю і книги.

Нічого любимого,

Тільки кіт і пісні Флор.

Нічого злого,

Тільки день і люди.

Нічого вічного,

Тільки дощ і сміх.

Нічого вічного,

Тільки ти, - небо.

Нічого так собі погуляти і нікому нічого не сказати.
Пропасти на деякий час. так хочу зїздити в якесь місто. життя не настільки довге, щоб витрачати його на відпочинок.
ось, завтра встану в ранці і буду боротися за виїзд, з своєю лінню.
Бачу для початку, треба навчитися граматиці.
Бля, я проганяю
Народ, що краще примушує нас жити і добиватися цілей?
Що таке лінььььь?

Агой.

народ, що робити щоб нормально вранці прокидатися?

Життя прикрасне не спорю, а ось на рахунок прокидання я так не вважаю.

Гелпппппппп(((((((((((

Давно нічого не писала.
Чомусь, не хочеться писати вірші.
Чесно кажучи нічого особливого не хочу, і не можу написати.
Всім бажаю знайти гармонію  в собі.
Буде досить смішно, я своє розуміння гармонії зрозуміла в 4 години ранку. Стидно було питати людей, що таке гармонія. Чесно кажучи прикольна штука, правда досить не легко дібратися до неї. З того часу почали снитися погані сни, все те, що я не зробила на протязі дня ( як завжди), тепер приходило до мене в сні

Ты обножоностю своей души был дорог.
Мои маленькие мечты касались твоего взора.

Я не прячусь в записках,
Просто хочется жить.
Записав свои мысли—
Улетая завыть.
Заморочено утро,
Все что есть, то и есть,
Только то, что мне слышно —
Можно дико напеть.

Я весна твоей жизни,
Пряди белых волос,
Заплетая косички —
Запах сладостных роз.
Манит острым дурманом
Моя горькая ложь,
Пусть текут твои раны —
Это просто же дождь. 

По щекам протекала
Мягкость свежей воды,
Утонули в ней силы,
Стала злиться... Что ты?

Я люблю твою слабость,
Я люблю твою боль,
Это то, что осталось,
Слышишь, северный зной?