Таксі та люди.

автор Степан Олійник

Я ЛОВИВ ТАКСІ Літня рань. В цвіту Одеса., Клени у росі. Мчать авто, гудуть колеса... Я — ловлю таксі. Пролетів один, як вітер. Другий пролетів: Робить вигляд — «не помітив», Що спинить хотів. Чи вклонятися їм низько? Не стають, і квит... Але ось гальмує різко Інший одесит. Очі добрі і веселі, Усмішка ясна: — Что-то вроде вы хотели? — Витягся з вікна. — Жду таксі, та мчаться мимо. Спробуй їх злови!..— Він обвів мене очима З ніг до голови, «Жигулі» погладив білі Й кида: — Вы чудны! Вам поехать нужно или «Шашечки» нужны? — Їхать! — випалив я радо,— На вокзал спішу... — Раз вам надо, значит, надо! — І кивнув: — Прошу! Сіли, рушили... В дорозі Все від нього взнав: І про дині на Привозі, І в футбол хто грав, І про те, як в сина Борі (Й на які гачки!) Під Лузанівкою в морі Ловляться бички, І хто знов його Одесі Свій наніс візит!.. Словом, віз мене чудесний, Справжній одесит: Вразив щирістю такою Душу він мою!.. Став де слід й махнув рукою: — Шлю привєт! Адью! ...Хай же й вас отак в дорозі Зустрічають всі: Щоб не він, мабуть би, й досі Я ловив таксі! 1981