Появилось у нас на нашем сайте существо кацапское, такое анонимное   забарикадировалось,  гордо написало, что из Харькова ... само видать с Мухосранска, Кацапской педерации  ... Так оно ходит и гадит по страницам ... Кто то может сказать, что оно есть и чего оно тут появилось?  http://narod.i.ua/user/32594/  

Восстали гордые славяне
"Державних хлопцiв" супротив.
Следит за схваткой на Майдане
Весь мир, дыханье затаив.

"Шлях вiльний" свят для украинца.
Ему "брат старший" не указ.
Сама история творится
Сегодня на глазах у нас.

"Досягнення ОУН" не меркнут
Назло "бажанням" вов и вить.
Дубинками бессилен "Беркут"
К свободе тягу подавить.

В дыму над Киевом всё небо.
Экзамен вновь на смелость сдан.
"Як битися за правду треба" -
Учись, холуйский Кацапстан!

"Нема у промоскальцiв шансiв",
Когда здесь тысячи в строю.
"Потомки доблесних повстанцiв"
Не осрамили честь свою.

"I ригiв падають твердинi".
Вверх поднимается рука
Народа: "Слава Украине!
Героям слава на века!"

С уважением, Александр Бывшев, Россия, Орловская область, посёлок Кромы

Гиблая пустыня - ни конца, ни кpая.
Общая святыня - мать-земля сыpая.
Топи да болота, степи да чащобы,
Хpамов позолота, а вокpуг - тpущобы,
Завывает вьюга, гонит снег по кpугу...
Коpотка кольчуга на спине у дpуга!
Глушь да буеpаки, воpовство да дpаки,
Да сpамные вpаки вечеpом в баpаке.

Пpём с мольбой о чуде пpямиком в тpясину.
Каждому Иуде - личную осину!
Каждому кумиpу возжигаем свечки,
Да гpозимся миpу встать с холодной печки:
Вот подымем знамя да пpойдем с боями,
Тем же, кто не с нами, гнить в зловонной яме!
Вытопчем доpогу к вашему поpогу,
Пусть идем не в ногу, но зато нас много.

Пыл наш не умерить, рвемся в бой отважно,
Главное - чтоб верить, а во что, неважно.
Не считаем трупы, не боимся мести,
Ничего, что глупо, главное, что вместе!
Пить - так до упаду, мордой в грязь с размаху,
Нету с нами сладу, во нагнали страху!
Все кругом поруша, перед образами
Изливаем душу пьяными слезами.

Нас видать по pоже, выpосших без нянек,
Нам свой кнут доpоже, чем замоpский пpяник.
Мы в гробу видали ихние конфетки!
Будем жить и дале в клетке, как и предки.
Нам все пеpемены - как седло коpове,
Гpязи по колено, да по пояс кpови.
Завывает вьюга, свиpепеет стужа,
Ничего, что туго - может быть и хуже.

На таком морозе к черту все приличья!
По уши в навозе веруем в величье.
Кто кого замучит на лесоповале?
Нас ничто не учит, мы на всех плевали.
Нас любая гадость может распотешить,
В нас - добро и святость! Тех, кто спорит - вешать!
Нищая лачуга стынет под сугробом,
Завывает вьюга, как вдова над гробом...
1995

Коли фронт простягнувся від Черкас до Чернігова, стояли ми у Требухові. Я вже тоді ротою не командував, був при штабі М. Ватутіна офіцером з особливих доручень... Правда, не дуже мені подобалася така служба: хлопченя на побігеньках та й годі... Але був я в особливій довірі у Ватутіна. Я це розумів... Всі це знали, і коли щось потрібно передати командуючому армії, командиру корпуса, кликали мене. Важлива то була робота... Адже все на війні можливе: може ворог перехопити документи тощо...

Армію в той час поповнювали тими, хто до цього часу сидів у таборах, їх баржами привозили, виводили, пам’ятаю на плац для переформування, зверталися: «Ану, кто герой, кто хочет родину защищать?!» Так всі й кинулися... Служив зі мною політрук, старший лейтенант, пам’ятаю, історик він був, колишній директор школи... Так він у відповідь на мої слова, що потрібно набирати комсомольців та комуністів, пам’ятаю сказав: «Слушай, Юра, на х... тебе эти коммунисты, комсомольцы, они же все каръеристы й трусы... Вон бери «рокоссовцев»! Это ж профессионалы, люди с опытом...» Послухав я, подивився: він правду каже. Набрав я тоді 200 чоловік, а з них 150 «рокосовці». А чому «рокосовці»? Так сам же Рокосовський сидів. Тепер кажуть, що у сороковому році більш як 40 000 командного складу армії було розстріляно. А тих, хто вцілів, заслали туди, де Макар телят не пас... То кого ж на Гітлера кидати? Нема кого, потрібно діставати людей з тюрем... Рокосовського так само заслали, але не розстріляли. Відсидів він своє... І це правда, так і було у 1943-му році. Тоді нікому було командувати... Я ось у свої 18 років став капітаном. Дійсно, сопляк, а вже ротою командував. Пам’ятаю, дає Ватутін команду, викликають мене. Прийшов я: сидить Ватутін, Рокосовський, Хрущов... Рокосовський на той час командував Білоруським фронтом: був він сусід наш праворуч. А Конєв командував Другим фронтом: він був наш сусід ліворуч. Було завдання: перейти Дніпро і взяти Київ... Спочатку думали через Букрин прорватися... Та й штаб був у Требухові. Весь час до нас на важливі наради прилітали Конєв, Рокосовський, часто бував і Жуков... тут же під Букрином стояла танкова армія Рибалка. Думали, радилися, як же перейти Дніпро? Тут чи там далі. А противником був талановитий німецький генерал  Манштейн... Всі його поважали, боялися. Хто ж кого перехитрить? Довго радилися, перекидали війська та техніку то ближче до Лютіжа то далі. Перекинемо, тут же перекидає свої сили і Манштейн. Потрібна була військова хитрість... Вирішили: потрібно дістати «язика»... І потрібно взяти такого німецького офіцера, щоб хоч трохи знав, що і до чого, який би розповів про ситуацію та наміри німецького штабу. У моїй колишній роті був москвич Калашников, хороший хлопець такий... Спочатку вирішили послати по «язика» його, а Ватутін запропонував мене залучити, мовляв, «Коваленко — людина авторитетна, його солдати люблять та й операція дуже небезпечна»... Пам’ятаю, викликали мене... Сидять мовчки М.Ватутін, М.Хрущов -член воєнної ради, Іван Степанович Конєв, Рокосовський, Георгій  Костянтинович Жуков. Тоді Жуков і каже, бери, мовляв, «рокосовців» двісті чоловік, яке потрібно забезпечення — дамо, буде команда, будуть сапери, словом, все... Йди і приведи «язика», але не простого «язика», а офіцера, який знає ситуацію у німецькому штабі. За будь-яку ціну приведи... Це важливо, дуже важливо! Дали мені ще десятеро людей, це ж колона ціла! Довго розповідати та боляче, як ми того німецького «язика» брали. Великою «ціною» він дістався та великими жертвами... Одним словом, взяли «язика»... ПІШЛО НАС ДВІСТІ,  А ПОВЕРНУЛОСЯ СЕМЕРО... ОТАК НАМ ТОЙ «ЯЗИК» НІМЕЦЬКИЙ ДАВСЯ... За цю операцію я отримав другий орден « Боевого Красного Знамени»... Ото на тому ордені стільки душ людей... 193... Отож пішли ми... Добралися до Букрина. За селом галявинка, на якій стоять чи то вагончики, чи то автобусики, антени скрізь, антени.... Стоїть машина з мигалками. Що таке мигалки, я вже тоді знав. Пеленгують, січуть, де хто в ефір виходить... А нас семеро лишилося. Дізналися ми, що й де. Чекаємо. Під’їжджає броньовик... Попереду мотоцикл з коляскою, два автоматники і ззаду також... Значить, велика фігура їде. Вислідили ми того майора. Він добре російську знав... Виявляється, всі пеленгатори їхні на нашій частоті були... Ото які команди наші віддають, він перекладає тут же, і німці орієнтуються, які наші дії... Тут же сідає поруч маленький літачок, як наш «кукурузник» і миттєво донесення у німецький штаб летить до Манштейна. Взяли ми того майора... не військовий виявився... Спеціаліст по радіо. Забрали на фронт саме для забезпечення ось такого роду діяльності. Давай ми з ним розмовляти... Показує він мені фото дружини, дітей своїх. А я йому коротко сказав таке: «Для вас війна вже закінчилася... Застрелю зараз та й по всьому... Але я не буду цього робити, бо у мене є інше завдання. Я пропоную вам умову і давайте по-людськи... Я можу вас зв’язати і переправляти через Дніпро силою. Але краще, коли ми порозуміємося, і ви добровільно це будете робити». Я розповів йому про Паулюса, що він зараз у Москві командує німецькими військовополоненими. Це було правдою: на той час під Москвою було містечко, де збирали ось таких здорово мислячих німецьких офіцерів, немахрових фашистів. Я йому й розповідаю, що вибору у нього немає, як йти з нами,  переправлятися через Дніпро, закінчити війну поряд з Паулюсом і повернутися додому до своїх дітей та дружини. Врешті він сказав, що згоден. Але як перейти Дніпро: виявилося, що німець не вміє плавати. Знайшовся він швидко... Каже, що може викликати літак німецький, літак десятимістний, а то вже наше завдання, аби свої не збили... Пощастило нам тоді, перелетіли ми... «Язика» витребував до себе спочатку Ватутін... А Жуков сам його допитував... Присутній був і я при тому допиті. Жуков як увійшов, так всі встали, а німець сидить... Жуков тоді до перекладача:«Ану спитай у нього, чи знає він, хто я?» Попросив перекласти дослівно: «Скажи ему, что я заместитель Верховного Главнокомандующего Сталина, маршал Советского Союза Жуков». Переклали німцю це, а він раптом чистою російською мовою і каже Жукову: «Какой же вы маршал, что без оружия бросаете людей форсировать такую реку, зная, что на правом высоком берегу под каждым кустом наш пулеметчик? Или вы думаєте, что у вас солдат больше, чем у немцев патронов? Разве настоящий маршал так воюет?» Все. Тиша... Знову, як ото було з моїм нагородженням, коли назвав мене хохлом та націоналістом... Всі мовчать, а Жуков як зірветься: «Увести! Увести!» А Ватутін: «Товарищ маршал, так еще...». Жуков не вгамовується: «Что?! Тебе мало? Ты что, воевать не умеешь? Тебе нужно, чтобы он тебя воевать учил? Так давай, пиши рапорт, я тебе дам, пойдешь учиться! На курси повышения к нему...». Нервує Жуков: «Увести и расстрелять!». Тоді Ватутін до мене: «Выполняйте!» А як же мені «выполнять», коли ж німцеві я пропонував все розповісти, і що його тут зрозуміють на Москву відправлять, і він виживе... Якось чисто по-людськи мені перед ним ніяково. А воно ось так вийшло: я йду, а він на мене дивиться... Коли на зустріч нам начальник контррозвідки — СМЕРШ... Це вже по лінії Берії. Знаєте, така була... Влада в нього була необмежена, страшна... Так того німця відправили до Москви. А я навіть і прізвища його та імені не знав... Він мене гер-капітаном звав, а я його гер-майор... Під час обшуку виявили у нього за халявою бритву з перламутровою ручкою, а на ній тоненько було написано: Міller... Залишив він мені ту бритву на згадку. Пам’ятаю, років 15 у мене та бритва зберігалася поки син не вирішив підстругати нею шкільні олівці свої...  З ПАУЛЮСОМ МЕНІ ДОВЕЛОСЯ ЗУСТРІТИСЯ ЩЕ У 1952 РОЦІ... Як зараз пам’ятаю... У моєї дружини дядько мав дачу в академмістечку, а навпроти нього жив академік Герц. Німець. Ми з дружиною бували в гостях у дядька не раз... Люди з німцями спілкуватися не хотіли, а я — запросто... Спочатку дружини наші познайомилися, а потім і я познайомився з Герцом. Кажу напівжартома, мовляв, знаю ваші праці, і закон Герца в школі вчили... А він мені каже: «Молодой человек, вы перепутали историю с физикой. Этот закон в прошлом веке был открыт моим дедом. Я — потомственный физик...» Розговорилися ми, розповів я йому, як Паулюса полонили ми, згадав і про майора Міллера... А він мені й каже: «А мы об этом знаем, мы с Фридрихом дружим. Редко он у нас, но бывает... Как только будет, я вам позвоню». Справді, довелося нам зустрітися у Герца... Довго ми розмовляли і про Жукова, і про Ватутіна... За Міллера я запитав: таки ж потрапив він до Паулюса... У 1952 році їх переправили до Німеччини... А у 1953 році Паулюс помирає... «Незрозуміла смерть», — так тоді скрізь говорили. Такою ж «незрозумілою» смертю помирає тоді ж і Рокосовський... Після війни ми з ним часто зустрічалися. Його позаочі всі звали «антисовєтчиком»... На перших же військових маневрах у Польщі, куля влучає йому в потилицю... Є про що тут поміркувати... А КОЛИ НАСТУПАВ ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ФРОНТ, ПІД РУКОЮ ВАТУТІНА БЛИЗЬКО ТРЬОХ МІЛЬЙОНІВ БУЛО... Влада шести обкомів тоді була в руках у нього. Працювали військові польові комітети. Звільнили село - і відразу оголошується набір до війська. І всі йшли, бо мусили йти: велася остаточна підготовка до форсування Дніпра. Йшлося про 5-6 листопада. Бо було поставлене завдання: річницю жовтня — 7 листопада святкувати у Києві... Там у цей день наказано було встановити червоний прапор. Тривав набір людей, на нарадах фігурувала цифра триста тисяч... Набрали їх по селах українських з прилеглих до Києва областей. Але спочатку трохи історії... Треба у цьому зв’язку пригадати 1941 рік та так званий Київський «котел». В той «котел» потрапило 650 тисяч наших полонених... Про це вже преса писала не раз. Німці тоді ставилися до населення інакше, багато з того, що писатиме згодом преса про війну, не було... Така кількість полонених жахнула й німців. Дали команду розстріляти євреїв і комуністів... А інших почали потроху відпускати по домівках, місцевих здебільшого. А скільки було таких, хто називав себе місцевими, бувши родом з далекого Уралу тощо. Німці ставили питання так: мовляв, хай приходять ваші родичі і забирають вас... Приходили «родичі» називали полонених братами, чоловіками, сестрами тощо. Було навіть так: дивиться дівчина — гарний хлопець, каже, мовляв, це мій брат... Бери, забирай. Ось так багатьом росіянам тоді життя рятували. У такий спосіб німці тоді відпустили близько 240 тисяч людей. Це був липень-серпень 1941 року. Через два роки ми повернулися, і наші військкомати мобілізували близько 300 тисяч.... Як в той час було: призовників навчали протягом шести місяців... А тут ніколи було навчати... Так і йшли озброєні списаними гвинтівками 1891-1892 старого зразка. Сталін, кажуть, сказав так: «Автоматическим оружием этих не вооружать»... Пам’ятаю, була нарада за участю Ватутіна, прийшов генерал-лейтенант Кулішов, заступник командуючого по Києву, бідкається: «Потрібно одягнути, озброїти, але де я візьму стільки? Потрібно давати запит до генерального штабу. Як же цих хлопців у бій пускати? За інших обставин командувачі отримували готове озброєне, одягнене поповнення. Те поповнення всі командири завжди просили, а тут Ватутін поповнення не просить, а просить натомість зброю, одяг... Сталін, говорять, сказав на одній з нарад: «Какое вам пополнение? Вот смотри, Ватутин идет и пополнения не просит, а тебе все мало...». Все тоді було поставлено на одне: Дніпро! Київ! Давай-давай! Перемога за будь-яку ціну. І її, ту криваву ціну, було заплачено сповна! Якби навіть Ватутін та Жуков й хотіли б, то вони не змогли б так швидко, всього за один місяць, озброїти, одягнути і навчити таку кількість людей. Знову і знову приїздить Жуков. Наради, наради... Доповідають йому, що бійці неозброєні, роздягнуті, дехто босий... Мовляв, куди ж таких у бій кидати? Тоді Жуков зірвався: «Что вы тут розводите бодягу? Не о чем говорить! Это все хохлы-предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше потом, после войны, придется ссылать в Сибирь!» Ось вона, історична фраза! Оце скрізь великими літерами написати треба. Ось вона, наша історія! А тепер і поміркуйте, що з нами сьогодні  відбувається і чому? Доводилося мені часто їздити тоді, як представнику командувача фронтом, оглядати позиції... Іду я від Чорнобаєва, Прохорівки... Осінь вже була, всі одягнені у плащ-палатки були... сидять люди, як черви. На землі сіра маса ворушиться. Сіра маса... Бо всі на позиції йшли в тому, що в кого було, бо йшов в армію з думкою: там одягнуть, навіщо ж краще одягати? Пам’ятаю, один молодий хлопець, звертаючись до командира, просив: «Та дайте мені хоч чоботи, подивіться, я ж у колошах на босу ногу? Як же я полізу у Дніпро?» Здається, досі очі того хлопця пам’ятаю та ще одного, який поранений просив пристрелити його... Йому розірвало живіт, кишки вивалилися... А поранених пристрелювати було суворо заборонено... Залишили ми його та ще кількох на господаря, хата його неподалік була... А в мене було посвідчення на медаль: «Партизан Великої Вітчизняної війни»... Кажу йому: скоро наступ буде наших, візьми це посвідчення, а тільки двох поранених порятуй... А як переплисти Дніпро... Прислали оті 100 тисяч гвинтівок, вишикували по троє... Виходить, на трьох одна гвинтівка. Воюй, братове! Було так, що в одній трійці й батько, й син... А інструктаж такий: батько загинув, ти хапаєш гвинтівку і біжиш далі... Переправлялися на плотах... А в тилу — «заград-батальйони — кегебісти-автоматники... Сіли на пліт, відштовхнулися — все, дороги назад немає — розстріляють. Вперед, пощастить на тому березі — будеш живий... Назад тебе вже ніхто не пустить... Стоять позад хлопці-гвардійці. Гвардія! Уральці, сибіряки, пихаті: ста грамами горілки, кашею нагодовані... І ото був другий ешелон, а перший — оті триста тисяч — ГАРМАТНЕ М’ЯСО! А Жуков, пригадуєте: «Это все хохлы-предатели!» Тепер уявімо собі думки німців на тому березі: «Та що таке! Лізуть і лізуть!» Випало мені розмовляти пізніше з німцем. Він каже: «У нас не витримували нерви, нема ж кінця... Ми знали, що Росія бездонна, народу там тьма... Знали, що це напівдика країна...» Підпливає ця маса до берега і німці вискакують та й косять їх сердешних беззбройних напівроздягнених... Тут мало бути журналістом, щоб оту всю трагедію описати. Треба бути Цвейгом чи Стефаником... Правий берег Дніпра, жовтень місяць, вода холоднюча: з плота впадеш – до берега вже не дістанешся захолонеш... Вони, ці нещасні, не знали, що отам у Требухові, червоні, ситі, часто п’яні генерали вирішували їхню долю. Що ти, хлопче, доказуєш мені пальці в калошах на босу ногу, як там вирішено за тебе таке: «ЗАПРУДИТЬ ДНЕПР, НАПУГАТЬ НЕМЦЕВ, СОЗДАТЬ ШОК, А ПО ТРУПАХ ПРОЙДЕТ ГВАРДИЯ, СПАСЕМ ГВАРДИЮ!» А зараз Балико-Щучинка... Я один раз побував: лялякають про форсування Дніпра... А я думаю собі, й ти ж по трупах ходив і живий лишився... Ото вище —Ходорів, там бухточки такі... Саме туди й прибивало трупи, сморід стояв... Як ряску людей до берега прибивало...  ІНТЕНДАНТАМ КОМАНДА: НЕ ОДЯГАТИ, НЕ ОЗБРОЮВАТИ! Були спеціальні похоронні команди, їм також було дано наказ: якщо не у військовій формі – не закопувати. Мовляв, ви не бачили. І от уявіть собі: ділянка на 30 соток. На садибі у якогось діда два трупи: один в гімнастерці і в касці, а другий простий, перший з автоматом, а той з гвинтівкою. Того, що у військовому, взяли на машину, іншого поховати доручили дідові: закопаєте, мовляв, діду... А дід візьми та не втримайся: «Так він же визволитель!» Отак воно й було... Це, я вважаю, був черговий третій геноцид, офіційний проти українського народу, української нації. І ніхто це не фіксував. Які там цифри реальні? Генерали ховали все це, зацікавлені були, щоб вони не потрапили до історії, ті страшні цифри втрат... А тоді був тріумф Першого українського фронту... Сталін тоді сказав командному складу: «Вот видите! Ватутин молодец! Подкреплений не просил, а два плацдарма держал. И взял Букрин и Лютиж!» А на скількох трупах це все! Юрій КОВАЛЕНКО, ветеран ВВв Київська область (Інформбюлетень»)

Долго собирался сфотографировать и разместить эти фото, как доказательство того, что у нас действительно, -"Ни кто не забыт и ни что не забыто". Возможно порадую приверженцев Советских ценностей, тем, что это мемориал не С.Бандере. Ну и ладно. Это вход.

Так, что хотелось сказать в завершении, Хорошо, что мы научились уважать чужих героев, вот теперь бы своих.

«Мы должны согласиться с обвинениями, согласно которым евреи собираютсязахватить весь мир». «Израиль — нацистская Германия наших дней. Хотя нет,Израиль даже хуже Третьего рейха!» Эти цитаты принадлежат вовсе некакому-нибудь немецкому неонацисту, а гражданину Израиля, еврею Гиладу Ацмону,известному джазовому музыканту, живущему ныне в Лондоне. В своей новой книге«Вечные кто?» (The Wandering Who) известный саксофонист рассуждает о судьбе Государства Израиль и еврейского народа в целом.

 48-летний Ацмон родился в Иерусалиме, однако с 1994 года живет в
Великобритании. Одаренный музыкант, выступающий на лучших джазовых площадках мира, он известен и как один из самых ярых «евреев-антисемитов».

На счету Ацмона уже несколько книг и заметок, в которых он обвиняет Израиль во всех мыслимых и немыслимых грехах. В своей новой книге музыкант заявил, что «гордится своей ненавистью к евреям». Он отметил также, что его взгляды были сформированы под влиянием работ австрийского философа еврейского происхождения Отто Вейнингера. По словам Ацмона, тот был «истинным антисемитом, презиравшим все неарийское». Музыкант активно выступает против всего еврейского и евреем себя не признает. «Я отрицаю еврея в себе, — утверждает Ацмон. — Быть евреем —
значит, взять на себя обязательства, которые выходят за рамки правовых и
моральных основ».

В своей книге Ацмон предполагает, что между Ираном и Израилем скорее всего вспыхнет ядерная война, в которой погибнут миллионы людей. «Только самые отважные осмелятся признать, что Гитлер был прав», — пишет он.

Ацмон упоминает Гитлера не случайно — музыкант неоднократно сравнивает Холокост с современным палестино-израильским конфликтом. «Холокост — такая же древняя религия, как и сами евреи, — утверждает он, — даже если ее примут в качестве новой англо-американской либерально-демократической религии, люди должны иметь право оставаться атеистами».

В своей книге Ацмон приводит в пример несколько самых распространенных
антисемитских стереотипов. Он утверждает, что американские евреи правят миром и что именно они стали причиной мирового финансового кризиса. По его словам, такие высокопоставленные лица, как Рам Эмануэль и Пол Вулфовиц «не спешат уезжать в Израиль, так как служат интересам мирового сионизма на Западе». Кроме того, Ацмон обвиняет американские СМИ в том, что они «не предупреждают общество об угрожающей ему изнутри опасности». Музыкант не смог обойти вниманием и тему кровавых наветов. По его словам, «каждый школьник имеет право спросить у своих учителей о том, имеет ли кровавый навет под собой какие-либо реальные основания».

На вопрос, за что он так ненавидит евреев, Ацмон отвечает: «У нас  подобралась неплохая компания. Евреи, внесшие большой вклад в развитие человечества, как правило, ненавидели себя. Иисус был евреем, который ненавидел себя, так же, как Спиноза и Маркс». Но как быть в случае с Альбертом Эйнштейном? Однако и на этот вопрос у Ацмона есть ответ: «Эйнштейн не сделал для человечества ничего полезного. Именно он положил начало Манхэттенскому проекту, который привел к созданию атомной бомбы. Говоря о гуманности, мы имеем в виду универсальную
систему ценностей, в центре которой — любовь. В этом плане Эйнштейн не дал миру ничего».

По словам Ацмона, его еврейское происхождение никак не мешает ему ненавидеть этот народ. «Будучи евреем, который ненавидит иудаизм, я кропотливо ищу в себе специфические еврейские черты. Для меня это не проблема, поэтому все, что я говорю, я отдаю на суд читателей. Между прочим, моя новая книга только за первый месяц продаж разошлась тиражом в шесть тысяч экземпляров».

Музыкант убежден, что евреи также имеют непосредственное отношение к мировому финансовому кризису: «Анализируя деятельность влиятельных лоббистов, приведших мир к глобальной финансовой катастрофе, я сразу вспоминаю Пола Вулфовица и Рама Эмануэля. В 1994 году Вулфовиц заявил, что Израиль является важнейшим стратегическим активом. Именно он планировал войну в Персидском заливе, поэтому сомнений нет — он Сионист с большой буквы».

По мнению Ацмона, Государство Израиль очень напоминает нацистскую Германию. «Их объединяют этноцентризм, расизм и тенденция к экспансии. Сионизм и нацизм во многом схожи. Но поскольку Израиль — демократическое государство, ответственность за преступления несет каждый его гражданин. В нацистской Германии было по-другому — коллективная вина за преступления лежит исключительно на Гитлере и нацистской партии. Кроме того, сионистское движение появилось задолго до нацистского. Нацисты ушли, но сионисты остались, и сегодня они сильнее Америки».

Заявления Ацмона удивительны не сами по себе, но главным образом потому, что они нашли поддержку у многих представителей академического истеблишмента.
Ученые из ведущих учебных заведений США, в том числе Ричард Фальк из
Принстонского университета, Джон Мершаймер из Чикагского университета и Джеймс Петрас из Университета Бингхемтона с одобрением встретили новую книгу Ацмона, выразив свое восхищение его «смелостью».

Мершаймер пришел к выводу, что Ацмон написал «увлекательную и провокационную книгу о еврейской идентичности в современном мире, которую должны прочитать как евреи, так и неевреи».

Ситуация осложняется и тем, что книгу Ацмона можно приобрести в
интернет-магазине Amazon, который декларирует, что не занимается
распространением литературы, пропагандирующей расизм и антисемитизм. Вы никогда не увидите в ассортименте магазина «Майн кампф» Гитлера, например.

Новое творение Ацмона с восторгом встретили отрицатели Холокоста и
антиизраильские активисты. Основываясь на том, что автор книги — израильтянин, они преподносят ее как легитимный научный труд.

По словам самого автора, его читают и в Израиле. «Многие израильтяне согласны с моей точкой зрения, — подчеркивает он. — Писатель Йорам Канюк обратился в суд, чтобы в документах в графе о религиозной принадлежности ему изменили запись “еврей” на “не установлено”. Я слышал, что его примеру последовали сотни израильтян. Моя мама, например, со мной согласна, а вот отец понял меня лишь недавно. Я был очень этим тронут!»

«Я прочитала книгу еще в рукописи, и она мне очень понравилась, — говорит
Ариэлла, мама Гилада Ацмона. — Ее нельзя назвать антисемитской. У Гилада есть проблемы с евреями, которых он разделяет на три категории. Чтобы понять его, нужно прочитать книгу целиком, а не выдергивать отдельные цитаты из контекста.
Людям пора перестать жить мифами и начать здраво оценивать свое прошлое и настоящее. Я очень горжусь своим сыном!»

Цены на газ, российские притязания на газотранспортную систему и принуждение к Таможенному союзу довели отношения Киева и Москвы до абсолютного нуля, пишет в свежем выпуске издание Корреспондент.Журналисты пишут, что более года - со дня инаугурации Президента Украины Виктора Януковича - российско-украинские отношения были похожи на идиллию.

Украина, подписав так называемые харьковские договоренности, на 25 лет продлила срок пребывания российского Черноморского флота в Крыму, затем отказалась от членства в НАТО и стала расширять права русского языка. Но в последнее время идиллия превратилась в конфликт интересов.

Как пишет Корреспондент, Кремль и Банковая столкнулись на экономической почве. Москва стала настойчиво звать Киев в Таможенный союз - организацию, которая фактически объединила в единый рынок экономические территории РФ, Казахстана и Беларуси, - параллельно шантажируя соседа возможностью резкого повышения цены на газ. [ Читати далі ]

Успешными реформами ознаменовался первый год украинского председательства в Европейском Союзе.

Коррупционеры и бюрократы Бузек, Тейшейра, Бильдт, Баррозу арестованы в связи с их нежеланием сотрудничать со следствием. Бывшие политики уличены в получении взяток от Юлии Тимошенко.На брифинге в Гааге журналистам была продемонстрирована видеозапись очнойставки зажравшихся наймитов с  отбывающей пожизненное заключение экс-премьеркой.Оперативной съёмкой зафиксированы показания Тимошенко: «Здравствуйте! Мне не дают ни с кем встречаться… Если бы вы знали, как я ценю ваше общество!».

– Каков цинизм! «Я ценю ваше общество»! Вы видели эту явку с повинной, это недвусмысленное признание?! – заявил в интервью радио «Би-Би-Си» Генеральный прокурор Евросоюза Дж. Ассанж. С руководства Европейской народной партии взята подписка о не выезде в телевизионные студии и на сессии Европарламента. Партийных бонз ежедневно допрашивают о личных корыстных мотивах их заявлений про сворачивание демократии в Украине. По версии прокуратуры, политики получали откаты в виде гонораров от газет Financial Times, Spiegel и Le Monde за  повышающиеся на нездоровых сенсациях тиражи. Телеканал «Евроньюз» переименован в «Евротемник». Редакцию новостей обновлённого лидера информационного пространства возглавила Анна Герман. В то же время, радио  «Свобода» лишено лицензии на вещание в европейском эфире. В борьбе за эффективность правосудия был ограничен произвол Европейского суда по правам человека – неповоротливого, монстрообразного пережитка устаревшей  концепции «прав человека», этого анархического поветрия 60-х годов прошлого столетия. Согласно постановлению магистрата, в Страсбурге запрещено находиться более чем двадцати судьям одновременно. Нынешнему судейскому составу предложено перейти на должности членов чрезвычайных антикоррупционных трибуналов в своих странах (с повышением оклада). Бывший Европейский суд по правам человека будет рассматривать только жалобы на дисциплинарные взыскания, если решивший вопрос трибунал первой инстанции получил несколько противоречивых указаний из Администрации  резидента. Сформирована Нюрнбергская Антикоррупционная Тройка в составе судей Данилкина, Кивалова и Пшонки при секретаре Портнове.

Первым решением новой высшей судебной инстанции стала отмена «Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод» в связи с нарушением процедуры её принятия: конвенция не была благословлена Московским Патриархатом.

На территории Евросоюза возобновлено действие Манифеста Коммунистической Партии от 1848 г. Европарламент внёс изменения в эту новую Конституцию в части названия («Манифест Европейской Партии Регионов») и постановил  продолжить украинское председательство до 2050 года. Попытки оппозиции заблокировать трибуну были зашиканы широкой коалицией региональных депутатов с помощью газовых баллончиков «Калинка-2000», выпускаемых на экспорт северодонецким заводом «Азот». На местных выборах во всех странах Евросоюза с большим отрывом победила Партия регионов. Отдельные случаи расстрелов мирных демонстраций российские, китайские и северокорейские наблюдатели признали незначительными нарушениями, которые не повлияли на исход честных выборов в целом. По решению Стокгольмского арбитража Европа начала выплачивать штрафные санкции с процентами «Газпрому» за истощение природных ресурсов России, начиная 1242 года (когда, как установил арбитраж, псы-рыцари выпили всю газированную воду из Чудского озера и не заплатили за это ни копейки Александру Невскому – даже после того, как князь устроил неплательщикам первую в истории «газовую войну» холодной зимой). Папа Римский Бенедикт XVI после многочасового допроса письменно покаялся в разжигании содомитской русофобии и пообещал не мешать расширению Русского Мира на Запад. С тех пор никто его не видел. В новогоднем обращении к народам Европы председатель Евросоюза Виктор Янукович пожелал из Парижа мира,  юбви и процветания всем людям в новую эпоху реформ под лозунгом «Европа для людей». – Жить стало лучше, жить стало веселее! – прочитал по бумажке Янукович, не замечая, что за его спиной падает Эйфелева башня.

 http://pravda.li/1194