В пошуках незвіданого

В пошуках незвіданого

Відстань…так далеко. А сніг все замітає твій і так майже непомітній образ, ти йдеш, а краще сказати тікаєш по стежці, а сліди твої замітає метелиця. Їй все одно хто ти, що ти, чи маєш ти значення для когось, найголовніше для неї, зими, заморозити все і всіх. Від маленької частинки клітини до океану. Вона оповила всіх і навіть тебе. Ти попав під її холодні та самотні, як айсберг в океані, чари.

- Тобі не холодно? Що ти кажеш ні?...Ні тобі не холодно. Ти відчуваєш мій подих? Постій не йди, дай подивитись в твої холодні крижані очі. Я там не бачу ні себе ні тебе. Ти розтворився в цій безмежній чаші, вона безмірна та глибока. Ти ще повернешся? Зможеш простити? Та не йди постій і подивись мені у вічі. Там весна квітуча, загадкова, вона лине і їй все одно. Хоче хтось любити чи ні, хоче сміятись, хоче плескатись в радощах розквітлого почуття. Вона пройшла крізь нас. Ти вільний, ти дихаєш, смієшся, зазирнув у вічі – побачив там любов)))

- Ми літо ціле будемо його берегти правда?  Напевно, звичайно, остаточно, воно буде грітись в променях сонця. Розпечене й гаряче, воно житиме в нас : в тобі й мені. Пристрасті не буде меж, бурхливі згадки будуть завжди з нами. Можливо й розбещені, можливо пусті, але вони наші… Ми з тобою як океан, безмежні бурхливі та спокійні, правда…так) ну ось прекрасно. Дивись холодно стало, дощ паплюжить погоду. Листя падають, а наша любов стихає. З зеленого кольору все перетворилось на помаранчевий, червоний, коричневий. Тікаймо ми ж не можемо тут залишитись. Ти що не бачиш, наша любов змінює своє буття, вона розколюється, тримається на ниточці променю сонця.

- Ми витримаємо і наша любов також, ось побачиш…віднеслось ехо десь далеко з гір, а я біжу по хвилям…Я та, яка біжить по хвилям, а в руках половинка серця в пошуках вже не любові, а кохання.