Можливо "КОЛИСЬ"

Вона...Свічки...крик та пляма. Ні не на її яскраво червоній сукні, та не на прекрасному лиці, оповитому тінню тодішньої осінньої ночі. Це пляма на її внутрішньому світі...душі, житті, почутті. Що це? Невже вона спотворена і її вже не повернути, а можливо все це проділки життя, яке кралось потайки. Ні-ні-ні. Це просто несамовитий смуток. Такий спокійний, тихий та помірний, викликаний всього на всього самотністю. Душа її відходить, і нічого, нічого не станеться, якщо метушливий світ цього не побачить...все затихне і все буде пусто. Невже почуття такі холодні, де та ніжність, співчутливість та любов? Вона сповільнила своє існування, це є все не потрібно та заважає правильно жити на її думку. «Потрібно все це забути , забути і йти далі без спогадів, сліз і смутку».

У неї є все : чудові батьки, гарна домівка, що ж там говорити, просто незамінні родичі, надання прекрасної освіти, згодом роботи, є все крім кохання… Звичайнісінького кохання. Її серце пусте? Напевно, що так, хоча куди там до віри в кохання,  коли обнадіяння  переповнює її взагалом. Так боляче дивитись в дзеркало і бачити там зеленкуваті очі, з набутим артистичним блиском щастя, а в думці лишень одне питання як його отримати і чи взагалі варта вона сама того щастя. Того маленького клаптика, того незабутнього клаптика «жіночого щастя». Воно немов відірвалось від неї і ніяк не осягне свого тілесного втілення в її буття. Немов орел піднявшись вгору до небес, в пошуку своєї жертви, парила вона довго-довго! Та не довго бути тією мігерою, злодійкою такого щастя, яке оповило свого власника, та врешті решт хижаком. Настає те саме «колись», про яке так довго намагались розказати  рідні, від чого так намагались вберегти. А саме від маленького кроку до бар’єра, після якого хижак стає маленькою, безпомічною жертвою, яка невпинно б’ється в спогадах владарювання над світом. Всьому настає кінець… Але не МОЇЙ вірі. З кожних подихом, з кожною сльозою, посмішкою вона відроджується і набуває гарної, криштальної форми, яку знову ж так легко розбити. Всьому в мені є край і всьому є початок. Не застрахований ніхто. Напевно точніше так : у Бога не застрахований ніхто, хоча і право має на життя, а не на виживання! Можливо не зараз, можливо не завтра, і не післязавтра…Можливо «КОЛИСЬ»…