Ждал, кричал, минуты считал, не спал,
лежал, орал,посуду разбивал
ночью тебя опять нарисовал
стихи сочинял, поэмы о тебе писал
а тебя все нету я готов искать по свету
запустил уже ракету к тебе на планету
живу, по тебе скучаю, жду поверь
с мечтающим взглядом с утра
смотрю на дверь
Дин-дин-дон позвони в мой дом,
постучи в мой дом,
просто стук-стук-стук...
Дин-дин-дон позвони в мой дом,
посидим вдвоем
просто ...
я тебе подарю море
глубокое синее доброе широкое
я тебе подарю небо
над морем большое ясное прекрасное
я тебе подарю звезды
далекие вечно холодные синие яркие
я тебе подарю солнце,
палящее, нежное, рыжее, бесстыжее
Дин-дин-дон позвони в мой дом,
постучи в мой дом,
просто стук-стук-стук...
Дин-дин-дон позвони в мой дом,
посидим вдвоем
просто ...
Так, так, саме так, друзі! Славне місто Ужгород славиться ще й музеями!
І ось хочу розповісти про один з них - унікальну корчму-музей "ДЕЦА У НОТАРЯ"!
І для початку, як завжди, невеличкий екскурс з історії закладу... Отже, 1 лютого 1995 року відкрилась корчма-музей "Деца у нотаря", як ресторан етнографічного спрямування, перший на Закарпатті, а в Україні — другий. Автором ідеї та засновником музею-корчми став приватний підприємець Павло Чучка, котрий ще в 1973 році останній під Києвом побачив корчму "Хата Карася", "сфотографував" її очима і через роки трансформував побачене у власний ресторанний етноваріант — "Деца у нотаря". Засновнику вірилося, що в середині 90-х років на фоні ще не закритих "Вишеньок", "Ромашок", "Шайб" корчма-музей справить на загал приємне враження. Тому вже й назвою треба було створити ефект притягальності до свого культурно-розважального закладу на окраїні Ужгорода. В назві, як сказав один із відвідувачів, багато незрозумілого, але "вона бадьорить". Перекласти її з русинської говірки можна, як "Сто грам у війта", чи "Сто грамів у нотаріуса". Хоча в назви є й історичне підгрунтя. Будинок, де розмістився ресторан після свого народження, збудували угорці в 1940 році, знаходився тут так званий "нотарський уряд", який займався планомірною мадяризацією місцевого населення. Батько Павла Чучки, тепер відомий у світі професор-мовознавець, повз цей нотарський уряд ходив із рідного села Баранинці до школи в Ужгороді. Тут жив у парку великий королівський олень, якому майбутній татко засновника корчми-музею давав свої сніданки. Відтак у цьому будинку совдепівські структури міняли одна одну, поки будинок не прийшов в аварійний стан. Його й викупив за значну суму П.Чучка під оренду. Втім, ці нюанси для туриста неважливі...
З інтересу до незвичного інтер’єру тут почали збиратись і молоді люди, і старші, які пам’ятали старі закарпатські інтер’єри. Колись в лади жінкам замолоду складали посаг, а чоловіки змалку тримали там свою шкільну форму, книжки, інші необхідні речі, дорослі — гроші, сигарети, документи. Словом, різними подібними атрибутами було створено враження повної автентичності "Деци у нотаря". Освоювався пустир ресторанної території під гаслом: "Дурні в "Децу" не приходять!".
Справді, інтер'єр "Деци" вражає своїми цікавинками.
Наприклад, сатиричний цвинтар ... А ще перероблена галерея відомих картин, Івасики-вогнегасики, які пісяють пивом, зачакловані ключі від туалетів, які затято не хочуть зніматися з гвіздка в час, коли дуже хочеться, різні кабінки типу "для жінок, які відчувають себе чоловіками", "для жінок, які відчувають себе незайманими" тощо.
У корчмі-музеї витримане оптимальне співвідношення кількості посадочних місць, затишних кутків у туалетах, конфорок на кухні, парковочних місць для автомобілістів. Цей баланс тут постійно відстежується, щоб у відвідувача не виникало враження стисненості іншими відвідувачами, аби він почував себе вільно й невимушено. Крім цього, це сприяє оперативності роботи, активній пропускній здатності корчми-музею. Остання на сьогодні відповідає всім сучасним вимогам. Нині в ресторані — 500 посадочних місць. За годину легко й граціозно обслуговуються 100-150 чоловік. Тут ніхто не дихає тобі в потилицю, що створює враження перебування на пікніку десь на природі.
Для тих, хто хоче більше видимого диму і вогню, передбачений "Бограч-бар". Там постійно горить, димить і апетитно кипить, а ще весь час носять сливовицю. :)) Бограч з котла можна самому набрати, а офіціант принесе все інше.
Кажуть, прийшовши в "Децу у нотаря" турист плаче тричі: перший раз з жалю, чому він не побував тут раніше; вдруге - коли забув узяти із собою фотоапарат; а втретє - від болю, що так швидко потрібно повертатися додому. і це дісно так!!! Добре, що мені пощастило не плакати принаймні з одного приводу - фотоапарат таки я взяла з собою . Тому пропоную до вашої уваги дивовижні фото з цього чудернацького музею-корчми:
Мушу зазначити, що тут насправді дуже приємна атмосфера. Можна і попоїсти смачно, до того ж за нормальними цінами, і щось нове побачити, а також дізнатися про всі характерні особливості пречудового міста Ужгорода, та й Закарпаття в цілому. Все це робиться легко, непомітно й весело. Тут усе неймовірне, жартівливе, піднімає настрій, починаючи з табличок на вході, і закінчуючи вмістом меню ... До речі, з офіціантами краще спілкуватися обережніше - кожна друга фраза може виявитись жартом .
Що ж, на цьому я мабуть завершу свою розповідь:)
Єх, хочеться тут побувати ще, і ще, і ще...
Отож, рекомендую пакувати речі, і... гайда!!!
У кожного з нас були такі ситуації… Сварки з коханими, розставання з нашими
половинками… І як завжди, кожен правий і будь-якою ціною доказує свою правоту…
на жаль, розуміння ситуації приходить надто пізно, коли вже сказано занадто
багато гучних слів, коли вже «спалено мости» і більше не буде нічого, крім
розбитих сердець, пекучих спогадів, безнадії повернути втрачене… А потрібно
було всього лише вчасно сказати один одному головне: «я кохаю тебе і хочу
зустріти старість в твоїх обіймах»… Друзі, я бажаю вам щастя! Бережіть та
цінуйте ваших коханих!
Дорогі мої друзі! прохання оцінити мою творчість... :)
прохання не оцінювати якість монозапису, на жаль не маю поки що можливості робити нормальні студійні записи, з аранжуванням... тому вибачайте. вважайте це чорновиком, який мені потрібно вдосконалити завдяки вам... точніше вашим рекомендаціям.:)
Отож...
Последние минуты осени
(сл. и муз. - Лара Браток (с), исполнитель - Лара Браток)
1.
Прикосновением руки к итак
Холодному сердцу твоему
Убивает зима итак
Почти остывшую любовь твою.
Все твои слова так холодны...
Скажи, зачем нужна была я тебе?
Последние минуты осени
Праздновать не буду, очень больно мне.
Припев:
Знаю, что не забуду поцелуи твои.
Знаю, что напрасно мы были так влюблены.
Ведь любовь так жестока - она длится минуты,
Но и память жестока - она длится целые годы...
2.
Желанием увидится вновь
Я мучаюсь, в венах застыла кровь...
Если хочешь, проверь, как сердце быстро стучит,
Секундная стрелка медленнее бежит...
Обменяемся мы взглядами
И в последний раз поцелуемся мы...
Эти последние минуты осени...
Не смогу забыть, как были счастливы мы...
Шановні, я щось не бачу ваших власних пісень у співтоваристві!... цікаво було почитати... які в нас є таланти, хто сам пише тексти пісень... можливо ще й виконує? можливо хтось робить записи? нехай навіть моно... було би цікаво почути... це моя пропозиція. як ви до цього ставитесь?