Звернення Ініціативної групи “Першого грудня”.

  • 07.02.20, 10:31

До політичних еліт України. Звернення Ініціативної групи “Першого грудня”.

Цей урок української історії знає сьогодні чи не кожен школяр: ахіллесовою п’ятою України була і є її політична еліта. Саме на ній не раз спотикалися суспільні надії. Ми це знаємо, але не робимо висновків. Міняються покоління управлінців, а в політичному житті країни незмінно панує дух безвідповідальності й непрофесіоналізму, корупції й кумівства, взаємного ворогування та мстивості, короткозорості й хуторянства, дарма що зодягнутого в костюм від Версаче.

Виборці багато очікували від «нових облич», але поки що й вони проявляють стару схильність до ціннісного релятивізму, потаємності й браку чіткої візії розвитку держави. Добрі політики в країні, звичайно ж, є, але вони лише відтіняють загальну сумну картину. Є й енергійні молоді ентузіасти, які прагнуть змінити стиль державного управління у своїх рамках відповідальності, проте невмируща система все це перетравлює, а молодечий ентузіазм – згасає.

Минуло майже 30 років української незалежності, і цього часу мало б бути досить, щоб зробити належний висновок: для якісної зміни політичних еліт потрібна зміна їхньої ціннісної платформи.

Нас тривожить, що майку лідера в українських політичних перегонах щоразу перебирають ситуативні, а не стратегічні альтернативи. Суспільство не ставить собі запитання: «А хто прийде до влади, якщо раптом її втратить чинна команда?» Опозиційність до влади проявляється переважно у критикуванні конкретних кроків чинного керівництва, тоді як ситуація вимагає розробки вивірених стратегічних програм й пошуку суспільного консенсусу для їхнього втілення.

Жити країні, однак, доводиться у далеко не сприятливому політичному довкіллі. У світі невпинно нагромаджуються негативні зміни, які наближають нас до точки біфуркації. Кожен із цих викликів поки що вдається нейтралізувати поодинці. Проте коли їхнє число перейде певну критичну межу, все може обвалитися внаслідок випадкової малозначущої події, як було вже не раз.

Чи готовий український політикум до цих випробувань? Запитання риторичне. На порядку денному більшості української політичної еліти – не вболівання за майбутнє держави, а питання їхнього власного добробуту і престижу. І ще багато того, ім’я якому – дріб’язковість.

Так поводяться глухарі на токовищі, які не чують скрадливої ходи мисливця. При цьому справедливо буде відзначити, що так поводиться і суспільство, яке зловживає свободою і надто часто безвідповідально ставиться до своїх громадянських обов’язків.

Однією з причин такого стану є той факт, що божищем українського політикуму стала політтехнологія, яка дозволяє непривабливу реальність представити як очікуваний успіх. Головний мотиватор – перемога на чергових виборах. Вийти за рамки цієї детермінанти й покласти в основу своєї безпосередньої політики новий ціннісний проєкт цій еліті поки що не під силу.

Натомість обставини світової турбулентності й агресії з боку Росії просто волають до нас: Україні потрібна критична маса тих «прагматичних ідеалістів» (чи, якщо хочете, «тверезомислячих романтиків»), які не задля кар’єри, а задля блага країни самовіддано мінятимуть звичні ціннісні пріоритети, ламатимуть управлінські трафарети й «освячені» часом негласні традиції політичних еліт.

Іншими словами, Україні потрібні еліти, які, окрім високого професіоналізму, були б вірними принципам політичної й особистої доброчесності. Мірилом для них має бути система цінностей, де на першому місці – людська гідність. При цьому вони не зраджували б своїм моральним принципам навіть тоді, коли до цього їх спонукають практичні інтереси партії, лояльність до вищого керівництва чи приватне прохання кума. Саме таким діячам під силу буде остаточно розірвати пуповину зі старою системою.

Ось тоді і стане можливим створити в країні бажаний політичний уклад, утвердити її суб’єктність і вписати її у світовий контекст. Бо вийти з історичної тіні Україна зможе лише тоді, коли її політична еліта здобудеться на духовне й інтелектуальне лідерство.

Питання, чи спроможна нинішня українська еліта переформатуватися й породити із себе якісно нову політичну силу з описаними ознаками, залишається відкритим. І навіть якщо народ, зайнятий проблемами виживання, не формулює цього запиту настільки, щоб він був електорально вигідним, нової еліти вимагає українська історія і державна безпека.

Отже, слово за нинішнім українським політикумом. Але не тільки.

Відповідальності з громадянського суспільства ніхто не знімав. Адже саме з нього виростає еліта, саме з нього вона черпає свої ціннісні установки. А суспільство наше століттями було об’єктом імперського насильства, яке формувало стійкий стереотип: вижити – значить пристосуватися. Тому угодовство, хабарництво, кумівство, готовність зректися цінностей задля соціальних благ – все це було «цінностями виживання», випробуваними впродовж століть, і критеріями, за якими проводилась селекція політичних еліт.

Але якщо в минулому такі риси й давали комусь можливість вижити, то сьогодні вони штовхають країну до поразки. Тому в умовах нинішніх викликів логіка виживання має спонукати нас до ціннісної трансформації як політичних еліт, так і всього громадянського суспільства.

Отож появі ціннісно іншої політичної партії може й повинна передувати поява нового й тривалого суспільного руху, який і привнесе бажані цінності в життя суспільства. В появі такого руху має проявитися мудрість народу та його інстинкт самозбереження. Бо політика, економіка й армія – все це може бути ефективним лише тоді, коли в основі всього закладено потужний дух: пошанування гідності людини, вірність правді, міжлюдська довіра й готовність до солідарності. Як твердив митрополит Андрей Шептицький, Батьківщина може забезпечити своїм громадянам щастя лише тоді, коли буде «не тільки матеріальним, а й моральним тілом».

Саме такий рух до громадянської та моральної суб’єктності був би спроможний створити в майбутньому конкретний запит на нову політичну силу, яка подужала б відкрити перед Україною новий простір її майбутнього.

В усьому сказаному вище нічого нового нема – усе вже озвучено і проговорено. Проте в діях своїх політична еліта й далі імітує бажане, хоч реалізує хибне. Чому? І доки? Чимало політиків уже заготували розлогі списки тих, кого вони, в разі чого, звинуватять за національну поразку. Чому ж так мало прізвищ у списку тих, хто готовий згуртуватися й стати «критичною масою» тих, що здобудуть бажану перемогу?

Сергей Жадан: Почему они все воруют

  • 02.04.19, 22:20
Сергей Жадан: Почему они все воруют


Фото:   Сергей Жадан

Вот такое довольно распространенное мнение, что во время войны власть критиковать нельзя. Мол, следует объединяться, объединяться и говорить только о конструктиве и позитиве. А за критиканство и паникерство надо вообще расстреливать. Распространена эта мысль прежде всего среди самих представителей власти. Ими же она распространяется и дальше.

Я, в принципе, не против. Не против объединиться и сплотиться. Даже с представителями власти. Но вот беда: как ни старался почувствовать себя единым целым с каким-нибудь чиновником или депутатом - не получается. С ними трудно объединяться. Потому что ты не знаешь, что у него в голове, у этого чиновника.

Может, пока ты с ним объединяешься, он в это время пилит бюджетное бабло. И ты, сам того не желая, просто сплотившись, тоже становишься ко всему этому причастным. Поскольку позитив позитивом, а на взятках почему-то постоянно попадаются именно чиновники, а не поэты.

Отсутствие доверия

Я хотел бы чувствовать к представителям власти если и не пиетет, то хотя бы доверие. Мне бы хотелось, просматривая утром новости, видеть знакомые симпатичные лица клерков, которые отчитываются о проделанной работе, оперируя реальными цифрами. Хотелось бы, встретив на улице какого-нибудь голову какого-либо райсовета, по-дружески остановить его, похлопать по плечу и спросить, мол, как там семья, что дети, как теща. Он чтобы в ответ отвечал что-то вроде того, что дома не бывает, поскольку ночует в рабочем кабинете, учитывая производственные завалы и ответственность перед общественностью.

Хотелось бы узнать фамилию своего депутата не из криминальной хроники. Хотелось бы читать налоговые декларации министров без чувства скепсиса. Пусть без восторга. Просто с пониманием. Главное - без этого постоянного перманентного скепсиса. Хочется верить министрам. Так, чтобы министр давал комментарий в кулуарах, и ты понимал - в кулуары он забежал случайно, между сдачей очередного объекта и заседанием рабочей группы. Потому что обычно видишь такого министра и понимаешь, что кулуары для него - родной дом, и группируется он в этих кулуарах разве что с другими министрами.

Главная загадка власти

Природа власти загадочная и непостижимая. Она манит и интригует. Власть в целом - набор мифов и загадок. Главная загадка, конечно - почему они все воруют? Демократы, консерваторы, коммунисты, патриоты. Олигархи, выходцы из низов, независимые журналисты и официальные наложницы. Что с ними всеми происходит? Мы же читаем их предвыборные программы. Каким пунктом там прописано "буду воровать, как не у себя"? Мы же знаем их всех в личной жизни.

В личной жизни они все милые и непосредственные, у них у всех есть дачи, хобби и благотворительные фонды. И только потом оказывается, что дачи куплены за взятки, хобби - для статуса, а через благотворительные фонды прокачивается бабло на следующую дачу. И как после этого с ними объединяться? Что нас может объединить? Хобби? Но я не люблю гольф. Я люблю футбол. По телевизору.

В чем причина этой безбрежной, бесконечной и безнадежной жадности? Почему они не могут остановиться? Почему не может остановиться хотя бы один из них? Скажем тот, кто наворовал больше. Для чего ему еще? Почему молодые, амбициозные, полные решимости и задора бизнесмены, активисты и лидеры мнений, попав в коридоры власти, превращаются в коррупционеров? Где эта точка невозврата, где граница света и тени?

Всему есть объяснение

Конечно, есть целый ряд причин, с которыми нельзя не считаться и которые нельзя не учитывать. Старая, насквозь коррумпированная система, низкий уровень жизни, социальная нестабильность, продажное судопроизводство, уголовное прошлое, спайка политики и капитала. Здесь и не захочешь - начнешь воровать. Тем более - почему ты не захочешь? Всему есть объяснение, обусловленность и закономерность. Но главное, конечно, не это.

Думаю, главной причиной является то, что все они, заходя во властные кабинеты, продают душу дьяволу. В прямом смысле, конечно, без метафор. Где-то там в отдельном кабинете, скажем там, где раньше сидел представитель органов, сейчас сидит представитель дьявола. И дорога в отдел кадров лежит только через его кабинет. И там они подписывают соглашение, где обязуются воровать в обязательном порядке. Ну и скрепляют это все кровью. Других вариантов я просто не вижу. Иначе как объяснить, кровь, смерть, война - а в них как будто ничего не произошло, у них налоговые каникулы и пасхальные корпоративы. Ясно, что это не от плохого характера. Есть контракт, они его выполняют. Они просто люди слова.

Соответственно, возникает вопрос борьбы с коррупцией. И здесь так же следует учитывать вышеприведенный факт. Иначе все это не будет иметь никаких последствий. Очевидно, что при таких условиях ни одна судебная реформа, никакая чистка правоохранительных органов и ни одна люстрация не имеют смысла. Что тебя люстрировать, если ты уже успел продать душу дьяволу?

Очевидно, что применять следует другие методы. Скажем, методы святой инквизиции. Скажем, огонь. В смысле, костер. Экономно и экологически чисто. Можно бросать в воду. Выплывет - значит, успел продать душу, значит - на огонь. Утонул - значит не успел, значит - похоронить с начислением пенсии вдове и сиротам. Можно плети применять. Можно кости ломать. В яму с крокодилами бросать, в конце концов. Творчески подойти, одним словом. Привлечь общественность, подтянуть информационных спонсоров. Средневековая Европа смогла - и мы справимся. Кого сжечь, кого-то за ребро подвесить. Пару министерств можно на галеры посадить. Ну и дальше уже жить по-новому.

Пропал блогер!!!

  • 01.12.16, 12:33
Уважаемые блогеры пропал юзер под ником Doppler. Последняя заметка за 27.11.2016. хотя каждый день в любом состоянии он нас радовал заметками что же с ним произошло?

СВОБОДУ ВИСКАРИОНУ !!!!!!!!!!!!!!!!!

  • 17.05.16, 09:51
Поддерживаю флешмоб. СВОБОДУ ХОРОШЕМУ ЧЕЛОВЕКУ !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!applause applause

Ветер улиц

  • 17.02.16, 16:04
Закружи меня в грязном танце,
О, ветер моих подворотен!
Я просто хочу остаться,
А ты, как я вижу, не против.

Меня не укроет крыша
Моего усопшего дома.
Давай погуляем! Слышишь?
Взыграли градусы рома.

Мы можем дойти до парка,
Пройтись по его тропинкам,
Потом сквозь дворы и арки
Блуждать по пустым лабиринтам.

А утром, с рассветом алым,
Я вновь стану обычной,
Идя по мостам вдоль причалов
Домой, дорогой привычной.

Маргарита Глинка

віршик

  • 10.02.16, 21:18
Бабуся в Саратові охне,

З"їдаючи свій венегрет,

Бо путін коли-небудь здохне,

Відійде, зігнеться, помре.

Ридатимуть ті, кому треба,

І їм потуратимуть ЗМІ,

В той день буде Сонце в півнеба

І пляжі забиті людьми.

Прозріють Баку і Тбілісі,

Примор"я, Кубань і Тюмень,

І сотні юродивих бісів

Із кожного вийдуть в той день.

Орел двоголовий набрякне

І з тріском додолу впаде,

Бо путін коли-небудь крякне,

Спочине, загине, піде.

І хтось запитає по суті

По тому років через п"ять:

Чи був взагалі отой путін?

Зітхну я: та був, його мать!

С днем энергетика!!!

  • 22.12.15, 08:18
Энергетики с профессиональным праздником Вас. Удачи на этом не лёгком поприще.

икона трех радостей

  • 14.09.14, 15:25
очередной шедевр моей жены

шамбала

  • 02.08.14, 18:59
очередные поделки шамбала
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая