Віктор Бойко ВІДЛУННЯ 33-ГО РОКУ

Мамо, хліба! Мамо, хліба!

Відлунням стогін у імлі.

То той проклятий

Тридцять третій

Знов виринає з-під ріллі.

 

Там поле, зоране в рядочки,

В тумані, ось на цьому тлі...

Я бачу: Сплять сини і дочки

Моєї рідної землі.

 

Коли смеркає за порогом,

Із пам’яті, із забуття,

Встають рядами перед Богом

Загублені людські життя.

 

І в тиші голос: Хліба! Хліба!

І в роті сохне від жалю.

Це знов проклятий

Тридцять третій

Болить мені і я не сплю.

 

І знов, і знов видіння бачу,

Як умирає чиясь мати,

І як  малесенька дитина

Смокче холодні, мертві груди,

Чи в кинутій, пустій хатині

Зневірені конають люди.

    

Щось дике, щось страшне творилось,

І  вже  насичені, з нудьги

В людей, що  в’яло ворушились,                                              

Клювали  очі  чорні  круки.

 

Червонопикі комісари,

Сатрапа здійснюючи волю,

Кривавий урожай збирають,

Людські знищуючи долі.

 

Ті жниварі содому того

Шпіцують землю шомполами,

Поправши всі закони Божі,

Прикладом грюкають у брами.

 

 

Три колоски законом стали,

Кривава крутиться машина,

Щоб Українці не повстали –

Їх треба знищить геноцидом.

 

І нищили, і смерть косила.

Кругом границі і кордони

І стогін: ,,Хліба! Хліба!”

У цім страшнім армагедоні.

 

!!! 1947 рік. Весна. Голод. Мені  оди-   

надцять. Сиджу  діда мого Миколи  в

садку під яблунею. Пахне первоцвітом 

і медом, а я, ковтаючи сльози, слухаю 

дідову розповідь про 33-й  рік:

                                 

Слухай, внучку. Запам’ятовуй. Може, дасть Бог, прийде пора, коли можна буде розповісти про все людям. А за раз поки мовчи, та жди  кращих часів»

І я слухаю, плачу і, як губка всмоктую в себе дідову розповідь про той, проклятий Богом і людьми 1933  рік. І знов плачу, і даю собі клятву, як  виросту, про цю трагедію  розповісти  все, що  знаю людям. А сьогодні на календарі   вже  1970 «рік. Виринає з пам’яті  дідова розповідь. І так майже щороку дописую по рядочку із свідчень очевидців,  про ту цинічну, жорстоку трагедію, що сот- ворила  радянська  влада  проти Українського Народу. Тож читайте, слухайте і пам’ятайте!!!    

                                                         Автор

                       А колеса вагонні

                      Сум по світу розносять,

                      Хліб тече за границю.

                      А «коса»?!.. – Косить! Косить!

  Все кругом зубожіє,

                       Все вкривається мором.

                       Старший брат скаженіє,

                       Крутить чортові жорна.

  Перемелені душі,

                       Горе стало. По вінця.

                       Умирають десятки,

                       Тисячі Українців.

   І робили зачистки.

                        Все як хтіли, по плану,

                        І заводили людство

                        У брехню і оману.

 

                        Щоб не вилізла правда,

                        Щоб брехня не розкрилась,

                        Вони ідолу своєму

                        На колінах молились.

   Ще й тепер, вже по часі.

                        Ставлять свічки в покуту,

                        А самі на задвірках

                        Ллють на душі отруту.

   Навіть вождь їх гаркавий

                        Слова мовить не сміє,

                        Стоячи на граніті

                        Від страху ціпеніє.

  Та червоне те «братство»

                       Ці одвічні іуди.

                       За свої злодіяння

                       Будуть прокляті людом.

  Бо різниці немає,

                       Геноцид, чи гулаги.

                       Має це один корінь,

                       Від  кривавої  браги.

                       «Сьогодні почув про вивід військ з Афганістану. Яка    співставність. 

                     Згадав дідову  розповідь про 33  рік. Уже й час    пройшов, а пам’ять 

                     до сих пір зберігає ту далеку гірку дідову  розповідь»

                     Як поскриптум до цього,

                        Коли хліб беру в руки

                        Прошу прощення в Бога

                        І дивлюсь на всі боки.

                        Чи бува хтось не прийде? –

                        Я боюсь того шоку.

   І я спати не можу

                        До тих пір, що аж поки

                        В часі зникне відлуння

                        Тридцять третього року.

                     ******************************

                                     33-й

                 Земляни! Свічку запаліть

                 За тих, що зникли в 33-м,

                 І з чистим серцем помовчіть,

                 І будьте завжди на планеті.

                    І бережіть своє життя.

                  Не допускайте тих повторень,

                  Що світ штовхають в небуття,

                  В холодну ніч і чорне горе.

                  Живіть! Лише не забувайте

                  За тих, що світ наш будували,

                  За тих, що і за нас страждали,

                  Плече в плече на бій вставайте.

 

                     І пам’ятайте! День за днем

                  Про заповіт свого Пророка,

                  Про тих, що спалені вогнем.

                  Нехай це буде нам уроком.

                             15 квітня 2011 р.